Ангеліна Буличова ще встигла отримати гонорар за «Носики-курносики» із серіалу-присвяти Валентині Толкуновій «Она не могла иначе»

Ангеліна Олександрівна народилася на Уралі, проте все свідоме життя прожила у Львові. І зуміла залишитися російськомовною журналісткою з майже 60-річним стажем роботи (працювала в газеті “Львовская правда”) і поетесою (видала у світ понад два десятки поетичних збірок). А ще була майстром з коренепластики. Чи не найбільшу славу приніс львів’янці голос Валентини Толкунової, адже Ангеліна Буличова написала слова до надзвичайно популярної пісні “Носики-курносики”. Вона дуже вчасно з’явилася в репертуарі співачки, яка якраз стала матір’ю, народивши свого єдиного синочка Миколу.

Співачка і поетеса

Львів’янка поетеса Буличова і співачка москвичка Толкунова дружили сім’ями понад три десятиліття. Усе почалося 1978 року. Ангеліна написала вірш “Мои мальчишки”, який надіслала у Москву, і його опублікували в популярному журналі для жінок та сім’ї “Работница” (мав у ті часи майже 12-мільйонний наклад). Підкорювати столицю СРСР приїхав з Хабаровського краю композитор Борис Ємельянов. Йому до рук потрапив журнал з віршем Буличової. Уперше вони зустрілися в кінці 1978 року на зйомках “Песни года”, де їхній спільний твір став мегахітом. Завдяки милому голосу Валентини Толкунової пісня полюбилася мільйонам.

“Ангеліна — чудова поетеса, прекрасний оповідач, людина рідкісної доброти. Вона з Олегом (чоловіком. — Авт.) часто приїжджала до мене в гості, — розповідала мені Валентина Василівна у листопаді 2001 року. — “Носики-курносики” з’явилися тоді, коли моєму синові Миколі виповнилося п’ять місяців. Музику написав сибіряк Борис Ємельянов, текст — поетеса зі Львова, я заспівала пісню в Москві, а вона рознеслася по всьому білому світу. Навіть в Інтернеті серед пісень на космічну тему ви знайдете “Носики—курносики”. Чому? А там є такі слова: “...в космос просто пешими уйти”, а також: “...спят мои Титовы и Гагарины, носики-курносики сопят”. Не лише мій Миколка, а й мільйони дітей засинали щовечора зі словами нашої пісні, яка звучала у передачі “На добраніч, діти”. Коли пісня написана щиро, від душі, без чорноти, в неї виростають крила, вона летить до людей. Є пісні штучні. Є достатньо виразні, але невиразно заспівані. Тоді пісні обрізають крила, і вона летить лише маленький шлях”.

Хоч Толкунову і Буличову розділяли у віці майже 30 років, проте вони були на “ти”. Зріднилися відразу. Мені пощастило у лютому 2008 року зустрічати Валентину Толкунову у Борисполі, де записав відеопривітання для львівської подруги: “Я щаслива передати вітання, і дуже хочу виступити у Львові. Шаную і люблю тебе, Ангеліно. Спасибі за “Носики” і за “Мар’юшку”, — сказала вона. Толкунова співала ще одну пісню нашої землячки, яка мала назву “Мар’юшка”. Музику до неї Валентина Василівна написала сама. Окрім вірша, талановита Буличова створила й однойменну скульптурну композицію.

«Яка гарна і мила наша Валя! Роки лише додають їй жіночої краси»

Тоді, у 2008-му, співачка передала й дві листівки з автографами для Буличових. Невдовзі подарунки привіз до привітної львівської оселі-музею Буличових. На книжкових полицях побачив поетичні збірки, а над шафами — вражаючі скульптури з коренів дерев. На порозі мене зустріли обоє: господареві Олегові Васильовичу було 94, господині Ангеліні Олександрівні — 92. Разом — 186 років! Завжди усміхнена, життєрадісна, з іскорками в очах поетеса переглянула відео і сказала: “Яка гарна і мила наша Валя! Роки лише додають їй жіночої краси. А я якраз видала збірку “Занесенная ветром”, в якій цілий віршований розділ присвячено їй. Яким би щастям для мене було самій вручити її Валі. Я так чекаю її в гості!”.

І Господь почув її слова. У травні 2008 року Валентина Толкунова стояла з хлібом-сіллю на порозі у Буличових. Правда, приїхала на концерти не до Львова, а в Трускавець, заодно й відпочила. Шкода, що лише три дні.

Буличови не раз гостювали у Валентини Толкунової у Москві. Добре знали її маму Євгенію Миколаївну, чоловіка Юрія Папорова — письменника і журналіста-міжнародника. А як Буличови любили малесенького Миколу — сина Валентини! Нині він уже змужнів, працює художником в Московському театрі музичної драми та пісні.

Болісно пережила смерть Толкунової

Більше вони усі разом не зустрічалися. 63-річна Валентина Толкунова померла 22 березня 2010 року. Через два місяці не стало 86-річного Юрія Папорова... Болісно пережила ці втрати Ангеліна Олександрівна.

А 5 жовтня 2011 року перестало битися серце її Олежка (мав 97 літ). Прожили душа в душу все життя — 66 років! Надзвичайно любили одне одного. Їм ніколи не хотілося розлучатися. І тільки смерть їх роз’єднала.

Поетеса невимовно засумувала. Переглядаючи серіал-присвяту “Дорогій Валі” — “Она не могла иначе”, втішилася, коли в останній, восьмій, серії почула свої “Носики-курносики”.

“Після телепоказу фільму нам надійшло з Москви повідомлення, щоб мама отримала гонорар за “Носики-курносики, — каже донька поетеси Людмила Буличова. — У Москві живе моя донька, вона пішла отримувати гроші. Сума була чималенька. А коли москвичі дізналися, що авторка слів навіть сама подивилася фільм, то заплатили набагато більше...”.

16 листопада не стало Ангеліни Олександрівни. 26 грудня їй виповнилось би 97...

Від редакції «ВЗ»

Ангеліна Буличова була багатолітнім другом нашої газети і активним нашим читачем. Ми це завжди цінували. Для нас вона залишилася світлою, лагідною та доброю особистістю. Ніколи не вміла працювати будь-як чи упівсили. Правда життя — незримий стрижень її творчості. У неї було щось, що дається від Бога, — оте невловиме байдужому окові відчуття прекрасного. Так шукала, жила та творила ця жінка, щоразу крок за кроком залишаючи на нашій грішній землі світло добра і краси. Їй вдалося сказати у рідному мистецтві своє вагоме слово.

Вічная і світлая пам’ять….