Отець Михайло Піняга: «У спортзалі діє правило трьох «не» – не пити, не курити, не матюкатися»

Отець Михайло Піняга (на фото) з маленького села Присівців, що у Тернопільській області, відкрив спортзал, — аби там гуртувалась парафіяльна молодь. 35-річний священик з греко-католицького храму Різдва Пресвятої Богородиці заснував парафіяльну футбольну команду, яка виборола чимало нагород на змаганнях в районі.

- Коли вам спало таке на думку — об’єднати хлопців у футбольну команду?

— У 2004 році мене призначили на парафію у Присівці. Сам захоплююся футболом, грав у команді, — каже отець Михайло. — Побачив, що на парафії хлопці також люблять поганяти м’яча, але водночас лихословлять. Запропонував їм об’єднатися у команду, брати участь у сільських і районних змаганнях і разом з ними грати у футбол. І хлопці мене почули. Все менше тягнулися до сигарет і спиртних напоїв, а більше вільного часу проводили на спортивному майданчику. Хто забував і дозволяв собі сказати лихе слово, встановили символічні штрафи: вилучали з поля на кілька хвилин.

За словами отця Михайла, на парафії було занедбане приміщення, колишній дитячий садочок, який після розвалу Союзу забили бляхою. Голова церковного комітету пан Микола підказав священику у приміщенні дитячого садочка зробити спортзал. З одного боку у цьому приміщенні зробили плебанію, де живе священик, а з іншого — спортивний зал. У ньому тепер є тенісний і більярдний столи, дві штанги, тренажер, перекладина, бруси. Хлопці під керівництвом отця Михайла власноруч зробили ремонт.

— У цьому приміщенні молодь не лише займається спортом, — каже отець Михайло. — Тут є кімната, у якій поставили три комп’ютери, обіцяють нам провести Інтернет, щоб діти могли реферати робити, користуватися скайпом за потреби. Це у місті є багато закладів, які відвідує молодь. А у селі розваг нема. Особливо у довгі зимові вечори нема де себе подіти. Щоб не шукали пригод на свою голову, краще їх зібрати у спортивному залі.

За словами отця Михайла, діє правило трьох “не” — не курити, не пити і не матюкатися. Влаштовують різноманітні конкурси, зокрема, писанкарства. Готуються до Різдва — репетирують сценки з вертепом. Приходять у зал не лише жителі Присівців, а й навколишніх сіл, що належать до цієї парафії.

— У нас багато молоді. Цього року встановили своєрідний рекорд, — радіє отець Михайло, — охрестили у нашій церкві 22 дітей.

- Молодь перестала втікати з села?

— Тепер так можна сказати. У наш зал почали приходити хлопці і дівчата навіть зі Зборова (районний центр, що за два кілометри від села. — Г. Я.). Влітку такої відвідуваності нема, бо роботи багато. Щороку робимо табори для дітей. Цього літа возили діток у Карпати, минулого — у Шацьк.

- Батьки на такі поїздки дають гроші?

— Проводимо ярмарки. Замовляю живу музику, а музика притягує людей. Молодь пече 15-20 тортів, які продаємо на цьому ярмарку, а за виручені кошти діти, які брали участь у ярмарку, їдуть на кілька днів відпочивати. Звичайно, цих грошей було би недостатньо, але за проїзд можуть оплатити самі. Частину коштів додають батьки і церква. Апетити їхні ростуть, бо наступного року вже хочуть їхати на море (сміється. — Г. Я.).

- А сільська рада допомагає?

— Я — позафракційний депутат сільської ради, тому на сесіях можу донести до депутатів побажання від парафіян. На плебанії відкрили фельдшерський пункт, де медсестра може надати першу медичну допомогу.