«Не пам’ятаю, коли востаннє їла м’ясо»...

Міжнародний день людей похилого віку відзначають першого жовтня. Про те як живуть українські пенсіонери дізнавалась кореспондент “ВЗ”.Те, що більшість українських пенсіонерів не живуть, а виживають, не секрет.

“Оплати комунальні послуги, купи хліб-масло, дай внучці — внукові на кишенькові витрати — от і по пенсії”, — скаржаться українські бабусі та дідусі.

Якою є “сімейна економіка” пенсіонерів, як вони дають собі раду із заробленою за довголітній стаж “тисячкою”, як розподіляють її на свої і потреби дітей та внуків, дізнавалась кореспондент “ВЗ”.

«300 гривень на місяць йде на оплату комунальних послуг. 700 — на сяке-таке харчування та ліки (маю підвищений тиск, лікую печінку)», — розповідає 70-річна пані Віра. Живе жінка разом з донькою, яка вже давно шукає роботу, та внучкою-школяркою. Виручає пенсіонерку невеликий клаптик городу біля Львова. “З пенсією у 1000 гривень постійно думаєш, на чому би то заощадити. Та цього року картоплю буду купувати — не вродила, капуста також”, — додає.

Пенсіонер пан Степан, дещо по-іншому оцінює свою пенсію (1700 гривень). “Замолоду потрібно працювати так, аби авторитет працював на тебе в старості”, — дає цінну пораду дідусь, який свого часу закінчив лісотехнічний інститут, працював інженером з лісозаготівель. Пан Степан каже: на комунальні послуги і продукти йому вистачає. “Основне, щоб здоров’я було!” — усміхається.

На 1156 гривень в місяць живе пані Анна. “Не живу — існую, — скаржиться. — Яке м’ясо, які фрукти? Зимою тільки на саме опалення йде 300 гривень, на компослуги витрачаю половину пенсії. Та й ліки постійно дорожчають — то на 50 копійок, то на гривню”.

“Від костей, печінки і від тиску” лікується 75-річна пані Галина — дитина війни. Живе бабуся сама (дітей не має), ходить, опираючись на дві палиці. Сама собі купує продукти, по допомогу до соцпрацівників не звертається. З пенсії (1170 гривень) 200 платить за комунальні послуги, решта йде на продукти і ліки. “Сьогодні купила собі рибку, грушок — грошей мені вистачає, — запевняє жінка. — Одягу не купую, накупила ще в 70-х — висить у шафі, нікому ходити, хіба беру взуття на зиму. Недавно здавала в ремонт вимірювач тиску — заплатила 20 гривень”.

Про відпочинок улітку мріє 60-річна пенсіонерка пані Анна. Відпочивала востаннє п’ять років тому. Тодішній тижневий відпочинок біля Трускавця згадує з усмішкою. На моє запитання, чи за пенсійні гроші “релаксувала” (пенсія пані Анни — 1100 гривень), відповідає, що ні, безкоштовно. “Поїхала з сім’єю на відпочинок на запрошення своєї колеги, яка живе за Трускавцем. За те, що я готувала на дві сім’ї (за освітою пані Анна — кухар із 30-річним стажем. — Авт.) — жила безкоштовно”, — розповідає жінка. Мешкає у двокімнатній квартирі разом з донькою та сином. За опалення платить 400 гривень, вистачає їй “суто на хліб”, фрукти і м’ясо, каже, не пам’ятає, коли востаннє їла. А в кіно востаннє пані Анна була два роки тому. Ходила у кінотеатр в центрі, та фільм їй не сподобався.

Пан Володимир, якому 62 роки, за професією — інженер, пропрацював 40 років. Його пенсія — 1100 гривень. Живе чоловік із сином. З пенсії по 500 гривень щомісяця відкладає на комунальні послуги. Додатково 100 гривень сплачує за Інтернет (користується ним здебільшого син, кандидат наук). Пан Володимир м’яса не вживає. Переконаний: воно шкодить старим людям. Радіє, що на таблетки та мікстури не треба витрачатись. “Поки що здоровий”, — каже. І додає: “Найкращі ліки для мене — 100 г горілочки, випитої з другом”. Коли востаннє їздив на відпочинок, не пригадує. Коли працював, об’їздив весь Союз...