Ані Лорак — Леді Досконалість

З дитинства Кароліна знала, що стане артисткою. Вона добре знає: «усе — в твоїх руках». Треба тільки дуже захотіти... Про дитинство, творчість, два весілля, донечку Софійку і кума Філіппа Кіркорова народна артистка України Ані Лорак розповіла в ексклюзивному інтерв’ю під час запису передачі “Ласкаво просимо” з Аллою Крутою” на телеканалі “Україна”.

— Про вас кажуть, що ви — Леді Досконалість. Ви швидко прийшли не просто в форму, а в ідеальну форму після народження дитини. Дехто каже, що ви у кращій формі зараз, ніж були до пологів. Як вам це вдалося, адже під час вагітності набрали цілих 15 кілограмів?

— Справді набрала під час вагітності 15 кілограмів. Не можу сказати, що це аж так багато, бо Софія народилася з вагою 3290. Набрати легко, а от позбутися зайвих кілограмів — дуже важко. Потрібно докласти максимум зусиль...

— Докласти максимум зусиль — це значить, заклеїти рот?

— Одним закриванням рота тут не обійдеться. Треба займатися спортом. Окрім того, я відразу включилася в роботу, у гастрольний режим. Кожен концерт — це втрата кілограмів. Мінус один у мене йшов після кожного концерту.

— 15 концертів — і все гаразд?

— Приблизно так. Але важливо дійти до певної форми і потім її втримати. Це важко. Бо, як бачу солодощі, — втриматися просто неможливо.

— Після народження Софії з'явився кліп "Обійми мене". На "Ютубі" чотири мільйони переглядів! Успіх шалений. Але чула, начебто на шпагат сідали не ви, а хтось інший. Танцювала також не Ані Лорак, а якась балерина...

— Я сама все це виконувала. Бо справді сідаю на шпагат і займаюся танцями. До речі, танці допомогли мені позбутися зайвої ваги. Мені так хотілося відразу після пологів показати, що я у чудовій формі. Я покажу свій живіт, тому що я качаю прес і мені є чим пишатися. Хотілося показати себе у всій красі. Тим паче, така пісня. Вона танцювальна, позитивна. Коли я прийшла до режисера Каті Царик, кажу: "Хочу, щоб це був такий настрій, що кожен, хто подивиться і собі захоче...". Я хотіла очолити цей рух: «Матусі всіх країн, об'єднуймося!». Це не кінець життя, бо народили дитину. Це не означає, що себе потрібно закидати...

— Знаю, колись вас одягала український дизайнер Катя Шаховська. Але на червоній доріжці журналу "Віва" ви з'явилася в іншому вбранні. Змінили дизайнера?

— Це український дизайнер Аня Осмехіна. Останнім часом я з нею співпрацюю. І у кліпі "Запалюй серце" я вийшла у чорній міні-сукні. Ще трішки і це вже не сукня (сміється. — Г.Я). Але ми обрали цей образ, щоб знову ж таки підкреслити настрій пісні. Я виконувала цю пісню зі сцени. Не очікувала, що цього вечора отримаю нагороду. Тому не встигла переодягнутися. І сталося так, що я на сцену вийшла у тій самій сукні, в якій виступала,

— Це правда, що минулої зими — на Новий рік — ви з чоловіком знову одружилися?

— Правда. Почалося все з того, що під бій курантів Мурат подарував мені каблучку. Я давно про таку мріяла. Я йому ніби ненароком натякнула: "Яка красива каблучка". І ось під Новий рік він дістає одну коробочку, потім дістає другу коробочку і каже: "Я не міг інакше. Ця каблучка продається у парі. Я хочу подарувати своїй коханій жінці і сказати, що я тебе дуже кохаю, і хочу завжди бути з тобою". Ми знову почали зізнаватися одне одному у коханні, давати обітниці. Я одягнула йому каблучку, а він — мені. І потім ми вирушили на острів Балі. І всією сім'єю пережили ще один медовий місяць. Збоку це виглядало, як ще одне одруження, тому і преса писала, що це друге весілля. Муратові вдалося зробити мені королівський подарунок. Це не був продуманий сценарій, все було спонтанно.

— З острова Балі приїхали до Америки?

— Так. Нас туди запросив Філіпп Кіркоров. У нього розкішний будинок. Я би сказала — бутік-готель. Ми жили у спеціальному будинку для гостей — двоповерховому. Я вранці виходила на маленьку терасу. Там пальми, а далі гольф-поля. Щоранку бачила, як сходить сонце у Маямі. Внизу був басейн, і я не могла себе позбавити задоволення поплавати у ньому. Оскільки в Маямі ми щодня робили якийсь міні-шопінг, то щодня у новому купальнику я робила заплив.

— А як ви з Філіппом ходили по магазинах?

— О... це був шалений шопінг. Філіпп терпеливо сидів і чекав, поки я приміряла різне вбрання. Якось я його запитала: "А де ж ці відомі американські розпродажі?". Філіппу це не сподобалося, він сказав, що справжні зірки не можуть нічого купувати на розпродажах. Треба шукати одяг лише з нових колекцій. Філіпп взагалі у моєму житті відіграє дуже важливу роль. Він не лише мій радник і не просто продюсер. Я би його назвала своїм старшим братом.

— З чого почалася ваша дружба?

— Це давня історія. Ми знімалися у фільмі “Вечорина хуторі біля Диканьки”. Тоді зустрічалися лише у кадрі. А дружба зародилася перед Євробаченням, коли він до мене зателефонував і сказав: "Я, Філіпп Кіркоров, написав для тебе пісню". Це був незвичайний хід. Мало того, що Філіпп не любить до когось сам телефонувати, а тут зателефонував, ще й написав пісню. Ми зараз сміємося, коли це згадуємо, але тоді я йому відповіла: "Я — на відпочинку. Зараз не можу говорити". А Філіпп не заспокоївся. Ввечері знову дзвінок: "Я тобі вислав пісню. Сьогодні ввечері послухай і швидко мені скажи". Знайшла Інтернет в готелі, послухала пісню, і ми домовилися зустрітися в Києві. Всім відомо, що було потім: пісня "Шейді леді", наш виступ на "Євробаченні". Він допомагав в усьому — працював над моїм образом. Він так мене заохочував: "Поглянь на себе! Ти королева!". Він був тією людиною, яка вселила у мене віру. Це так важливо, щоб поряд опинилися люди, які вірять у тебе, які знайдуть у той момент такі потрібні і важливі слова.

— Вважаєте його своїм старшим братом?

— Так. Мого брата Сергія не стало, коли мені було дев'ять років. Він був мені і за брата, і за батька. Відтоді не було нікого, хто б міг бути настільки мені близьким. Він старший, розумніший, досвідченіший... Я відчула ту турботу, тепло, яких мені так бракувало. І коли людина абсолютно тобі чужа хвилюється, запитує... То я, як метелик, лечу на це тепло. Я закохалася у Філіппа, як у людину.

— Ви ще і куми. Здається, Філіпп Кіркоров першим зателефонував до вас після народження Софії?

— Я не брала слухавку довго. Відходила від пологів, це був такий біль. Перший дзвінок був: "Алло! Як ти?". Я кажу: "Все нормально!". "Як це було? Що сталося? Ти не відповідала! Я хвилювався".

— Довго народжували?

— 15 годин. Філіпп тоді сказав: "Я думав, що це я вже з тобою народжую разом! Тому що так довго ти не виходила на зв'язок". Коли виникло питання, хто буде хрещеним моєї дитини, окрім, Філіппа, гідної кандидатури годі й було знайти.

— Це правда, що він запізнився на хрестини?

— Так, на годину. Засмутилася. Думала, мабуть, якийсь концертик з'явився. Переживала, бо ж він — хрещений, я ж не можу відмінити хрестини. Потім він зателефонував і каже: "Я вже в літаку". Щось сталося з літаком. Вже всі гості зібралися у храмі. І тут заходить Філіпп — весь у білому вбранні. Біля дверей було просто якесь сяяння. Подарував Соні хрестик, із яким ми її і хрестили, і вдягнули їй відразу.

— Що ви подарували Аллі-Вікторії Кіркоровій на хрестини?

— У Туреччині Мурат замовив золотий браслетик із оченятами від зурочення. У Туреччині дарують такі, щоб від поганого відганяло. Ювелір виготовив спеціальний браслетик з ініціалами Алла-Вікторія.

— У вас часто гостюють родичі чоловіка з Туреччини?

— Не часто. Мама приїжджала один раз, коли народилася донечка. Сестра буває частіше. Вона допомагає Мурату в бізнесі.

— Розкажіть про свою нову квартиру.

— Не можу сказати, що це щось таке надзвичайне... У ній є тільки те, що необхідне. Мені потрібна простора кімната, кабінет. Є кімната, де готуюся до концерту. Мені потрібна кімната, де могли б бути мої костюми, моє взуття.

— Тільки на вас одну вже “пішло” чотири кімнати. А що в кабінеті ви робите?

— У кабінеті у мене стоїть столик, там моя бібліотека. Маленьке фортепіано. Я у кабінеті розспівуюся, готую зв'язки до концерту. Такий красивий стіл, де дивлюся пошту, пишу свій щоденник, якісь вірші, нариси. А ще там є полиця з моїми нагородами.

— Який стиль квартири?

— Мінімалізм. У таких кремових світлих бежевих, заспокійливих тонах.

— Яка ви вдома, коли з Ані Лорак перетворюєтеся на Кароліну?

— Звичайна дівчина у спортивних штанях, із якимось хвостиком на голові, улюблених капцях, покірлива, ніжка, чуйна.

— Ви — покірна?

— Я — добрий Зайчик!

— Як виховуєте дитину? Балуєте її?

— Любов має перемагати. І любов до неї як до людини, як до особистості. Це нова людина на світі. Це не моя донька, яка виконує мої бажання. Ні. Тому що є такі: "Мама знає краще!" Мама нічого не знає. Я тільки вчуся. І з нею знову пізнаю світ. Більше того: беру з неї приклад, коли людина вранці прокидається і усміхається. А хто її вчив? Божественне дитя. Янгол. А я чому не усміхаюся? Або вона біжить-біжить, спіткнулася, впала, обтрусилася, побігла далі. Нічого страшного. У цьому велика філософія, як ставитися до труднощів. І я у цьому прочитую для себе щось нове. Дитина не знає, як брехати, хитрувати. Кашу ми їмо тільки за бажанням. І шукаємо підходи. І якісь казки, ще щось. Жодного насилля.

— Ні для кого не є таємницею, що ви добрий шмат свого життя провели в інтернаті...

— Дитинство було злиденним і складним. Мама виховувала мене сама, а тут ще й втрата брата. Я мріяла не те, що про зайву сукню, а просто про сукню і звичайні босоніжки, про тепло домашнє. Часом, можливо, і про шмат хліба. Пригадую, одного разу в класі поставили запитання: хто ким мріє бути? Це було у шість років. Я встала і кажу: "Я буду артисткою". Всі засміялися. Я з високо піднятою головою сказала: "Я буду артисткою". Я знала, що буду артисткою. Звідки це? Ніхто мене не вчив цьому.

— Ви завжди вірили у це?

— Я це знала. Я ніби народилася з розумінням того, що я — співачка, що я — артистка, що моє життя — сцена.

— У цьому році вам виповнюється 35 років, з яких ви 20 років на сцені. Як готуєтеся святкувати ювілей?

— Складно собі це уявити. Намагаюся про це не думати. Здається, що так швидко час полетів? Як це так? Начебто стільки всього було. Складно зрозуміти, де я, а де 20 років творчої діяльності.

— Які моменти найбільше запам’яталися за ці 20 років?

— Таких моментів було багато. У 1992 році конкурс "Першоцвіт". Маленькою дівчинкою вийшла на сцену літнього театру міста Чернівці на своїй батьківщині і стала лауреатом. Потім 1995 рік, "Ранкова зірка", Юрій Ніколаєв, де я з Кароліни перетворююся на Ані Лорак. Потім 96-ий, конкурс "Біг епел мьюзік — 96", у Нью-Йорку. Ігор Крутий, голова журі, вручив мені Гран-прі. З'являється знаменита пісня "Дзеркала". Потім Костя Меладзе і пісня "Поверни моє кохання". І тоді 2008-ий, конкурс "Євробачення" і пісня "Шейді леді" з Філіппом. А між цим багато чого було: концерти і сольники, тури і нагороди. Пригадую, як я раділа, коли мені в Україні вручили "Найкраща співачка". Але зараз я переживаю ніби нове народження.

— За 20 років ви розповіли тільки про творчість. Але ж було і особисте життя?

— Просто творчість і робота — різні речі. Це моя сім'я, а це — сцена. У мене чітке розподілення. Тому що тут Ані Лорак невразлива. Дощ іде, а мені байдуже. Я вперед іду. Не здаюся. А з іншого боку — моє особисте життя, де я розумію, що бути жінкою, це бути такою, як вода, — прозою, чистою і дуже світлою.

Довідка “ВЗ”

Кароліна Куєк — сценічний псевдонім Ані Лорак — народилася 27 вересня 1978 року і місті Кіцман Чернівецької області. Народна артистка України. У 2008 році посіла друге місце на пісенному конкурсі “Євробачення”. Володарка премій “Золотий грамофон”, “Співачка року”, “Золота шарманка”, “Людина року”, “Пісня року”. Володарка п’яти золотих дисків.

15 серпня 2009 року вийшла заміж за громадянина Туреччини Мурата Налчаджиоглу. Пара розписалася у Києві, а весілля з розмахом відгуляли у Туреччині. З Муратом Кароліна познайомилася під час відпочинку в Антальї. Через рік Мурат перебрався в Україну. У подружжя у 2011 році народилася донька Софія, яку охрестили у православному храмі, попри те, що її тато — мусульманин.