«Коли прокидалася, не впізнавала людини, яка спала поряд зі мною!»

Що таке пекло, Оксана дізналася не з книжок. Вона там побувала при житті, всі призначені для грішників кари відчула тілом і душею. Колись за дозу опіуму готова була віддати життя. Тепер, коли вирвалася зі страшного полону, робить все, аби витягнути з небезпечної пастки інших.

Оксані — 42 роки. Смак справжнього буття, без домішку наркотиків та алкоголю, відчула 16 років тому. Абсолютно тверезий спосіб життя, без “зривів”, веде вже 12 років й переконана: ніщо не змусить її повернутися у минуле.

Перший дурман дівчина пізнала у 15 років. Краща учениця, шкільна активістка, секретар комітету комсомолу... Оксанин батько частенько зазирав до чарки, мама була добропорядною суворою жінкою, яка контролювала кожен крок дітей. Зовні донька втілювала її ідеал. Отримувала хороші оцінки, у встановлений мамою час “як штик” була вдома...Їй пророкували вищу партійну школу, але період дорослішання розпочався якраз перед розпадом Радянського Союзу, молодь втратила внутрішній стержень. Оксана згадує, як постійно відчувала порожнечу, вважала, що навколо всі брешуть. Дівчина шукала себе...

У ті часи тільки починали говорити про наркотики. Заборонений плід приваблює, тож закортіло скуштувати чогось новенького, отримати інші відчуття. Нюхала клей, пила алкоголь... Снодійні таблетки запивала пивом. Могла проспати декілька діб. Рано вийшла заміж, народила двох донечок. Але за кількох років шлюб зруйнувало безгрошів`я дев`яностих. Чоловік пішов до Оксаниної подруги, яка торгувала на базарі солодкими трубочками: на ті часи вона була забезпеченою жінкою. Молода дружина залишилася сама з маленькими дітьми на руках. Траплялося, від голоду непритомніла. Згадує, як приходила медсестра і запитувала: “Чому не приводите дітей на щеплення?». Оксані соромно було зізнатися, що не має навіть мила, аби перед відвіданням поліклініки відмити їх як слід.

У ті важкі часи зустріла давню знайому, з якою колись відвідувала танцювальну студію. Подруга почала час від часу навідуватися до Оксани. Спочатку — води напитися, згодом — макової соломки зварити. Нерідко Оксана перетягувала дівчині руку, коли тій потрібно було вколотися. Незабаром запропонувала самотній мамі бізнес: наркомани платитимуть їй за те, що дозволятиме варити та застосовувати “чарівне зілля” у себе на кухні. Потім почала підторговувати маковою соломкою. У жінки з’явилися гроші, вже не бідувала. Оскільки у квартирі завжди було “зіллячко”, час від часу ним користувалася. Такий укол знімав похмілля. Оксані здавалося: якщо декілька разів спробує — наркоманкою не стане, адже вона — сильна особистість. Не раз бачила, до якого стану доходять знайомі наркомани. Тіло гниє живцем, доводиться відрізати кінцівки. “Що ж це за кайф такий, заради якого людина готова позбутися ніг?” — розмірковувала Оксана. А коли сама скуштувала його — зрозуміла. Каже, цей стан та приплив життєвих сил не можна порівняти ні з чим. На базар ходила, як на роботу: крала речі, потім шукала для них покупців, виручені гроші прагнула якомога скоріше використати “за призначенням”... Жінка швидко опустилася на саме дно, але довго цього не відчувала. Місяцями не милася, не виходила з хати. Удома був притон, у якому зростали її діти. Хотіла придбати літнє взуття, а виявилося, що надворі — зима... Жахнулася, нарешті побачивши себе у дзеркалі: запалі щоки, засмальцоване волосся, жовта шкіра. Замість зубів — декілька гнилих пеньків.

Найгірший стан, якого довелося зазнати у житті, — це ломка, яку наркомани іменують “кумаром”. За словами Оксани, її можна порівняти з найважчою формою грипу. З’являються нежить, сльозотеча, пронос, безсоння... У Оксани складалося враження, що боліли зуби, шкіра й навіть волосся, не було сил підвестися з ліжка. Жінка знала, що чергова доза позбавить її усіх цих страждань, а усвідомлення того, що рятівного опіуму немає, спричиняло істерику.

Через шість років життя поза реальністю Оксану “спустив на землю” дзвінок у двері. На порозі стояли представники міліції. Тоді зрозуміла, що сісти у в’язницю — найгірша перспектива. Зателефонувала до сестри, яка жила в іншому місті, і благала прихистити.

На новому місці Оксані довелося “зав’язати» з наркотиками. Знала, що наркомани здають один одного міліції, тож не ризикувала обзаводитися новими друзями по голці. Страх не полишав її, тож замінила опіум горілкою. Знайшла співмешканця-алкоголіка й разом з ним напивалася до “відключки”. Сестра забирала її з різноманітних притонів. Жінка згадує, що нерідко прокидалася поряд з незнайомими їй людьми і не могла згадати, хто вони. Траплялося, засинала у кіоску, який грабувала. Хотіла “зав’язати», але не могла не пити. Знову довелося переживати ломку, під час якої трусило, мов у пропасниці. Понад усе хотіла одужати, але не мала грошей на лікування. Знайома порадила їй відвідати спільноту анонімних алкоголіків. “Я готова йти хоч до зелених у синю крапочку. Головне, щоб хтось допоміг змінити моє життя!” — зраділа знесилена жінка. Коли прийшла у спільноту — була вражена. Стільки людей, які опинилися у таких же скрутних обставинах, і всі готові простягнути руку допомоги! Привела свого чоловіка, який теж тепер перестав пити. Згодом приєдналася до групи анонімних наркоманів.

Зараз пані Оксана пишається собою — вона змогла побороти як наркоманію, так і зеленого змія. Протягом першого року у неї були три алкогольні та один наркотичний зриви. Останні шість років її вже “не тягне”.

Жінка повністю змінила своє життя. У них з чоловіком — повноцінна сім’я: разом бавлять онуків. Нещодавно Оксана закінчила факультет психології, працює практикуючим психологом. “Тепер я — повноцінний член суспільства, — каже жінка. — За сумісництвом працюю мамою для тих, хто опинився у тому ж пеклі, де була я!”. Оксана читає лекції батькам наркоманів. Скеровує узалежнених у реабілітаційні центри, забезпечує їм соціальний супровід та допомагає відновитися у суспільстві. Стверджує, що жодні “допінги” їй тепер не потрібні, адже навчилася жити й веселитися на тверезу голову.