Третина іноземних студентів Польщі — українці

Неодноразово доводилося писати про вищу освіту у Польщі, однак лише зі слів студентів та викладачів. Цього разу я отримала унікальну можливість відвідати 15 вузів Варшави і на власні очі побачити, які ж вони, польські університети.

Викладачі погоджувалися перервати лекції, аби ми оглянули аудиторії.

«Готова за все платити, лиш би син здобув нормальну університетську освіту»

Їхала з групою абітурієнтів та їхніх батьків. Це або одинадцятикласники, або бакалаври, які після завершення українських університетів вирішили здобувати ступінь магістра деінде. В автобусі витав дух тотального розчарування у нашій системі освіти. «Знаю, що мені буде фінансово складно, — говорить мама абітурієнта пані Наталія. — Але я готова за все платити, лиш би син здобув нормальну університетську освіту. Дешевше було б відправити його в пед-інститут у нашому райцент-рі, і нагодований завжди був би, але яка перспектива? У Київ також їхати не хочемо. Знаю, що більшість киян ігнорують місцеві внз та їдуть за кордон».

«Я випадково дізналася про можливість вступити у польський вуз, — говорить абітурієнтка Ольга. — Як не потраплю на бюд-жет в Україні, поїду до Польщі».

Дівчата і хлопці, з якими я їхала, повертатися в Україну не збираються. Мріють про кар’єру у Європі.

Вчитися ніколи не пізно

Людину зустрічають за одягом, вуз — за фаcадом. Наша група також «прицінюється», перш за все, до технічних можливостей. Яка бібліотека, чи зручні диванчики у фойє, чи багатий вибір у кафе? У багатьох бібліотеках є індивідуальні кабінки, де можна усамітнитися з книжкою...

Деякі з внз не мають власних приміщень чи орендують, це відчутно знижує запал потенційних абітурієнтів. Що помітила, переступивши поріг першого ж закладу, — кількість людей старшого віку. Це не викладачі, це — студенти. Вони уважно вивчали конспекти, зажовуючи інформацію бутербродами, про щось радилися біля ноутбуків. Хтось скаже, у нас також другу вищу освіту опановують люди різного віку. Але тут вражає їх кількість. Були вихідні (заочники тут навчаються у суботу та неділю), і всі 15 вузів, які ми відвідали, гуділи від студентів. Ніби це був звичайний робочий день із групами стаціонарників. У Польщі вже усвідомили, що освіта не закінчується у 22 роки з першим дипломом, і навіть другий диплом — не фініш. Часи змінюються, тому варто час від час підкориговувати свої знання — це як фізкультура для мозку чи омолоджувальна процедура для знань. «Знаю жінку, яка у 56 років вирішила здобувати заочну освіту у Польщі. Це при тому, що жила і працювала в Україні. Раз на два тижні їздила на лекції. Часто знову вступають люди 30-40 років. Таким чином вони хочуть зробити новий стрибок у кар’єрі», — говорить представник програми «Освітаполь» Тетяна Сорока.

Старші люди ідуть, здебільшого, на заочне нав-чання. У Польщі це дуже зручно. Раз у два тижні на вихідних приходиш на лекції. Таку систему вже не перший рік практикують деякі українські вищі навчальні заклади.

Не кожна вища школа — університет

Університетами у Польщі називаються тільки державні нав-чальні заклади. Приватні — це вищі школи. Хоча, як каже Тетяна Сорока, це не має особливого значення. Для влаштування на роботу головне — знання.

Приватні внз відкритіші для іноземця. Переважно тут немає вступних екзаменів. Довіряють: того, хто не здатен здобувати вищу освіту, ніколи не пізно вигнати. Навчання у приватних школах дешевше (орієнтовно 1000 євро на рік). Тоді як державні мають вищу планку. Для іноземців навчання може коштувати не менше двох тисяч євро на рік. І обов’язково треба складати вступні іспити, з польської та спецпредмета.

«Хоча тут також бувають винятки, — говорить пані Тетяна. — Наприклад, держава активно підтримує технічні спеціальності, тут можна натрапити на можливість безкоштовного навчання і для українця».

Хороший студент, хай навіть і іноземець, може розраховувати на стипендію за двома категоріями: успіхи у спорті та успіхи у навчанні. Звісно ж, поляки тут мають більше можливостей. На руку державним внз грає престиж. Коли заходиш у стіни старезної Варшавської політехніки, навіть дихаєш тихіше, від захвату... Саме тому часто абітурієнти, вступивши у приватний вуз на бакалаврат, магістратуру підшуковують у державному.

Викладацька робота і престижна, і добре оплачувана

«Гляньте, це наш колишній міністр фінансів п’є каву, — показують мені на чоловіка, що стоїть у кутку. — Він тут викладає. Викладання у польських вузах — престижна і високооплачувана справа. Кажуть, на своїй міністерській роботі він міг заробити менше, ніж тут, в університеті». Тут популярне сумісництво. Чимало професорів працюють паралельно і у державних, і у приватних внз. Інколи викладацький склад настільки продубльований, що у дорогому державному вузі рекомендують як альтернативу приватний, мовляв, практично одне і те ж.

Більшість навчальних закладів, котрі ми відвідали, — приватні. Засновані орієнтовно у середині 90-х років. «Це легко пояснити, — говорить директор програми «Освітаполь» Руслан Сорока. — Саме у цей час в Польщі відбувалися реформи у сфері освіти. Зараз ринок перенасичений, нових навчальних закладів практично не відкривають. Але й практично не закриваються. Якщо таке трапляється, студенти без дипломів не залишаться, їх переведуть в інший вуз». За якістю освіти стежить Польський державний акредитаційний комітет (Panstwowa Komisja Akredytacyjna), працює з січня 2002 року. У Польщі — 350 вищих навчальних закладів. На відміну від України (де така ж кількість вищих шкіл), у цьому проблеми не вбачають. Кажуть, є вузи, значить, є потреба. Той, хто не зможе конкурувати на цьому ринку, закриється сам, не матиме студентів. Університети годують себе самі. Тому надзвичайно зацікавлені у студентові, хай це буде місцевий, чи іноземний.

Посольство Польщі рапортує: третина місцевих студентів — українці. У гуртожитку, який ми відвідали, навіть написи були українською. А у вузах хвалилися, що підпасовують розклади під свята православних та греко-католиків, аби не виникало незручностей.

Скромно, але чисто

Заходимо у гуртожиток одного з університетів. Гуртожитки при приватних вузах тут — рідкість. Прожити тут усі роки навчання не сподівайтеся. Місця є лише для першокурсників. «За рік студент адаптовується, знаходить друзів, йому вже не складно знайти квартиру, — говорить Тетяна Сорока. — Учасникам нашої програми пропонуємо окремий гуртожиток. Але, знову ж таки, лише для студентів першого курсу».

Розкоші у гуртожитках не очікуйте — буде чисто, але скромно. Ліжко-місце коштує від 300 злотих на місяць. Це кімнатка, обладнана хіба що ліжками, тумбами, столом і шафою. Дорожчі можуть потягнути на 450-500 злотих за місце. На кухні пораються дівчата, студентки з України. Запитуємо, чи задоволені тутешніми умовами. Відповідають, що все до вподоби.

За організацію подорожі редакція дякує програмі «Освітаполь»