На день відро картоплі, сто вареників...

Село Ратівці — неподалік Ужгорода. Тут живе понад півтори тисячі людей. Селяни тримають господарку, працюють на землі. У Ратівцях ніколи не було підприємств, лише за радянських часів, як і всюди, працював колгосп... Попри це, село не пасе задніх. Нещодавно тут постала перша у Західній Україні сонячна електростанція... А у 2006 році, коли про будинки сімейного типу ще мало хто знав, тут відкрили один із перших в Україні. Тепер таких закладів уже є три, в яких живе 29 дітей.

Охайні будиночки на великому подвір’ї. Стежка до них встелена бруківкою, обабіч — охайні газони, посередині — великий дитячий майданчик. Малеча бавиться у дворі. У будинку родини Югасів — затишно й охайно. У коридорі на стелажах — майже під саму стелю — взуття різних розмірів. На кухонному столі акуратно розставлені прибори для вечері. На газовій плиті парує 12-літровий баняк білої зупи, поруч — трохи менша каструля плову. О 7-й вечора велика родина сідає до столу. “Щонеділі варимо бульйон, — розповідає господиня 42-річна Сільвія Югас. — На день йде приблизно відро картоплі. Старші дівчатка допомагають по господарству. Щодня готуємо свіжі страви”.

У трудовій книжці 42-річної пані Сільвії останній запис — мама-вихователь. Із чоловіком паном Андрашем взяли дев’ятьох вихованців із дитячих будинків. Мають двох власних дітей — 22-річного Віктора і 12-річну Анжелу. До того, як стала “багатодітною матір’ю”, пані Сільвія працювала в охороні на заводі. “На роботі скоротили, — розповідає жінка. — Тоді у селі вже був один будинок сімейного типу. Подумала, може, й собі спробувати. Мене підтримали чоловік та син. Чоловік тоді працював водієм. Аби допомагати мені з дітьми, звільнився з роботи”. Родина Югасів має угорське коріння. Діти-школярі вчаться в угорській школі, лише двоє хлопців ходять у сусіднє село Сюрте в українську школу.

Серед вихованців є п’ятеро рідних братів та сестер. Найстаршій Оленці 13 років, Янушу — 11, Барнушу — 8, Мар’янці — 7, найменшому Артурчику нещодавно виповнилося 5 рочків. Діти пережили страшну трагедію — в одну мить стали круглими сиротами. На їхніх очах батько зарізав маму. “Коли ми їх взяли у 2008 році, Артурчикові було лише 10 місяців, — зітхає пані Сільвія. — У дітей є бабця і дід. Вони регулярно навідують онуків”.

Подружжя Югасів часу на відпочинок не мають. Дати раду стільком дітям важко, усі потребують уваги. Крім основних обов’язків — нагодувати, напоїти, одягнути — Югаси дбають про всесторонній розвиток дітлахів. Меншим допомагають з уроками, водять на гуртки.

Кожна дитина щомісяця отримує допомогу від держави — два прожиткових мінімуми. Багато грошей йде на оплату комунальних послуг. Родина тримає двох поросят, птицю, обробляють город.

11-річний Януш ходить у п`ятий клас в угорську школу. Пані Сільвію називає мамою. Коли сталася трагедія у сім’ї, малому було шість років. Ті події вже майже стерлися з пам’яті. У майбутньому хлопчина мріє стати вчителем фізкультури.

41-річна Беата Вербовська з чоловіком мають дев’ятьох вихованців. 21-річна рідна донька здобуває вищу освіту у Будапешті, 15-річний син живе з батьками, допомагає доглядати молодших дітлахів. За фахом пані Беата вчителька. Каже, щодня на практиці удосконалює свої педагогічні навики. “Дітей треба відчувати, — пояснює жінка, — до кожного треба індивідуальний підхід. Усі за плечима мають сумну, а то й трагічну історію. Ми намагаємося уникати тих тем. Не ділимо дітей на своїх і чужих — усі рідні”. Найстаршій вихованці у цій родині 16 років, найменшому — чотири. Тут полюбляють смачно поїсти. “Діти звикли до домашнього, — продовжує пані Беата. — На раз ліпимо не менше сотні вареників. По господарству допомагає свекруха”.

У дворі зводять ще один будинок. Невдовзі там оселиться ще одна велика сім’я. Також у планах — реабілітаційний центр для дітей. “Перший будинок сімейного типу запрацював у селі у 2006 році, — розповідає сільський голова Ратівців Тетяна Андрусь. — Останній відкрили наприкінці 2009-го. Зараз будуємо ще один такий будинок. У добрій справі нам допомагають голландці. Зараз шукаємо спонсорів, аби збудувати у селі котеджі, де б жили вихованці будинків сімейного типу у майбутньому. Сільська рада виділила під забудову 60 соток землі”.