Передплатити Підтримати

«Наша програма має відкривати футбольний Мундіаль-2020»

Акробат Юрій Карплюк розповів, як працював у Цирку Дю Солей — найвідомішому у світі

Юрій Карплюк

Цирк Дю Солей («Цирк Сонця») — найвідоміший і найоригінальніший у світі. Кожне його шоу — феєрична суміш циркових жанрів, театру, спорту, вишуканих костюмів і надзвичайного освітлення. Тут принципово відмовилися від експлуатації тварин і зробили акцент на віртуозній професійності артистів. Працювати у Дю Солей мріє кожен циркач. Не тільки через те, що умови праці й гонорари тут найкращі у світі. Дю Солей — це максимальна творча реалізація артиста, повне розкриття його можливостей і таланту.

Акробат Юрій Карплюк працював у Дю Солей близько року, після ого­лошення карантину разом із сім’єю повернувся до рідного Львова. На вимушених «каніку­лах» 33-річний Юрій не сидить склавши руки. Навчав акроба­тики дитячу команду черлідингу «Львівські ангели». А коли шко­ли закрилися на карантин, по­чав тренувати групу спортсме­нів-аматорів.

Чи справді Цирк Дю Солей збанкрутував через пандемію коронавірусу? Як вдалося по­спілкуватися з легендарним футболістом Ліонелем Мессі? Наскільки небезпечні циркові трюки і як оплачується робота акробатів? Про це і багато іншо­го Юрій Карплюк розповів жур­налісту «ВЗ».

Юрій Карплюк (справа) під час репетицій номера «Зустрічні гойдалки».

— Юрію, як правило, артис­ти цирку — це сімейна профе­сія.

— Ні, у мене батько — доцент Львівської політехніки, мама — викладач гри на бандурі. Маю брата Богдана. Жартуємо: було у батька два сини — один розум­ний, другий — у цирку (сміється. — Авт.).

— Як так сталося, що дити­на з сім’ї викладачів вибрала для себе саме цирк?

— Був гіперактивною дити­ною, хотів займатися спор­том. Батьки водили мене на різ­ні гуртки — плавання, дзюдо… У Палаці спорту «Трудові резер­ви» у Львові побачив картин­ку: спортсмен робить сальто і напис «акробатика». Замучив тата, щоб мене туди завів. Є ві­део, де я, 13-річний, після чем­піонату Львівської області з акробатики даю інтерв’ю теле­баченню і розповідаю, що піс­ля спортивної кар’єри хочу пра­цювати у Цирку Дю Солей. Але шлях до мети зайняв десять ро­ків циркового життя.

До 21-го року я займався спортивною акробатикою. За­кінчив Львівську політехніку. З хлопцями зі спортшколи ство­рили колектив, «акробатичну четвірку». 2008 року виступали на чемпіонаті України. Там по­знайомилися з київським хо­реографом, який поставив нам цирковий номер, і ми поїхали з ним в Іспанію на цирковий фес­тиваль. Там підписали триріч­ний контракт із одним цирком.

Спортивні акробати — це го­товий «продукт» для цирку. Тіль­ки вдягни у циркові костюми, навчи усміхатися і — вперед. Ми шукали роботу на циркових фестивалях. Туди приїжджають директори циркових шоу і аген­ти. Працювали десять років з багатьма цирками світу.

— Як потрапили у Цирк Дю Солей?

— Чотири роки тому у Киє­ві був кастинг Цирку Дю Солей. Штаб-квартира Дю Солей — у Монреалі (Канада), а їхній кас­тинг-відділ виїжджає у столиці спортивних країн, шукає моло­дих спортсменів. Тривалий час ми з хлопцями не йшли на той кастинг, бо домовилися пра­цювати разом. У Дю Солей усі­єю четвіркою важко потрапити. Вони беруть артиста під кон­кретну позицію, тому хтось міг опинитися «за бортом». Але, відпрацювавши вісім років ра­зом, вирішили, що треба спро­бувати. Якщо комусь з нас при­йде пропозиція — шукати йому заміну і працювати далі.

Ми показалися на кастингу у Києві. І лише через два роки піс­ля цього зі мною зв’язалися з кастинг-дирекції Цирку Дю Со­лей і запропонували тренуваль­ний контракт. Мені пощасти­ло! Коли я сказав про це своїм хлопцям, ті спочатку засумува­ли. Бо якраз готувалися їхати у Німеччину на вигідний контракт. Але потім всі за мене порадува­лися і сказали, що від такої про­позиції не можна відмовлятися.

— Що таке тренувальний контракт?

— У Монреалі, де у Дю Солей величезна тренувальна база, три місяці ми з 8.00 до 20.00 щодня проходили різні трену­вання: акторська майстерність, фізична підготовка, спеціальні циркові жанри. Мене запроси­ли на участь у номері «Зустрічні гойдалки». Для мене це був зо­всім новий жанр, мене три мі­сяці його вчили. Це навчання так само оплачують, як і роботу в цирку. Але після трьох місяців ти їдеш додому. І через деякий час тебе, можливо, візьмуть на участь у цьому шоу.

Я повернувся додому, і ми далі працювали з хлопцями. І лише через рік-півтора Цирк Дю Солей викликав мене на ство­рення нового шоу — «Мессі 10». Це було у жовтні 2018 року, а вже у квітні 2019-го ми були у Монреалі разом з дружиною і маленьким сином.

Шоу «Мессі 10» створюва­лося з нуля пів року. Воно було присвячено аргентинському футболісту іспанської «Барсе­лони» Ліонелю Мессі. Це були постійні репетиції. Нам вибира­ли ролі, шили костюми, ми про­ходили перевірки на витрива­лість. Бо у Цирку Дю Солей ти не тільки виконуєш свій акро­батичний номер, а й граєш на сцені як актор. Мені дали коме­дійну роль стрикера — хулігана, який оголений вибігає на поле. Таке іноді трапляється на фут­болі. Звичайно, у мене був спе­ціальний «нюдовий» костюм. Тобто крім того, що я працював у цьому шоу в акробатичних но­мерах, ще й мав чотири виходи на сцену в ролі стрикера.

Під час створення шоу ре­жисер і актори спілкувалися онлайн з Ліонелем Мессі, по­казували йому фрагменти шоу, він казав, що йому подобаєть­ся, що ні, давав «фідбеки». У Мессі дуже цікава історія, щоб надихнутися, отримати моти­вацію рухатися вперед. Про­грама не розповідає біографію цього футболіста, її ідея — пока­зати, як Мессі може надихати людей. У кожному номері там є персонаж під символічним но­мером 10. Показуємо, що довга праця завжди приводить до результату.

Із нетерпінням чекали зустрі­чі з Ліонелем Мессі на прем’єрі. Прем’єра шоу відбулася 2019 року у Барселоні у символічну дату — 10.10 (номер Мессі — 10). Він приїхав на прем’єру, вийшов на сцену, подякував артистам. Потім за лаштунками чекали на фото з ним. Але встигли зроби­ти один-два знімки. Його швид­ко забрали. Ми були дуже розча­ровані. Так чекали на ту зустрічі!

— У вас були великі наван­таження у цій програмі?

— Від 6 до 10 вистав на тиждень, крім понеділка. У п’ятницю-суботу-неділю — по дві вистави. Крім самого висту­пу, маємо важкий макіяж, який самі собі малюємо, костюми по­стійно змінюємо. Віддача йде максимальна, це фішка Цир­ку Дю Солей. На шоу збираєть­ся багато глядачів — до 3,5 тися­чі. Загалом наш тур мав тривати до п’яти років. Але почався ка­рантин…

— І вас розпустили по до­мах?

— У березні ми з шоу «Мессі 10» були у Катарі на репетиціях, бо наша програма має відкри­вати фінальний турнір чемпіо­нату світу з футболу 2022 року. 3 березня у нас було зібрання, де нам оголошували плани на два роки наперед, тобто ніхто не сприймав пандемію серйозно. Тоді планували, що поїдемо на­прикінці травня до Буенос-Ай­реса. А 15 березня через коро­навірус закрилися всі кордони. Нам дали фінансову підтримку. Але ситуація з коронавірусом була для всіх ударом.

— Нещодавно читала, що Цирк Дю Солей збанкруту­вав…

— Де-юре це означає, що ор­ганізація не може зараз викона­ти свої фінансові зобов’язання перед кредиторами. Цирк Дю Солей — гігантська машина. Що­року відкривається по чотири шоу, бюджет кожного — від 10 до 40 мільйонів доларів. Це не ра­хуючи проплати на рік-два на­перед оренди залів для висту­пів. Величезні суми беруться в кредит, а потім повертаються з виторгу за квитки. Немає квит­ків — немає прибутку — немає повернення кредиту — компа­нія зупиняється. Вони «заморо­зилися», але планують, що піс­ля карантину відновлять роботу. Такі шоу, як Цирк Дю Солей, не можуть зникнути.

Наприклад, у Канаді у них є до 4 тисяч штатних працівників, яким треба платити зарплату. Це колосальні гроші. З артиста­ми простіше — наш контракт «за­морожується» на період від’їзду. У Китаї вже запрацювали дві стаціонарні програми Цирку Дю Солей, є ще два туринг-шоу, одне з яких у Мексиці. Опти­містичні прогнози нам кажуть, що робота відновиться у берез­ні-2021. Звичайно, мені було прикро, бо я лише рік працював у Дю Солей і відчув усі його пе­реваги. Там справді почуваєшся артистом.

— Акробати часто травму­ються? Наскільки небезпеч­ні трюки?

— Досить часто травмуються. Усі виступи — максимальна від­дача. Якщо це сальто — воно по­трійне! Це все дуже виснажує, і люди травмуються. Наприклад, номер із зустрічними гойдал­ками, де я працював. Зазвичай гойдалки кріпляться дуже міцно, але в Дю Солей їх модернізува­ли так, що вони кріпилися тільки зі сцени. І ми довго мучилися, бо у нас вилітала гойдалка, й іноді акробати з неї злітали…

— Які зарплати у Цирку Дю Солей?

— Нам заборонено розповіда­ти про зарплату. Але вона вища, ніж в інших цирках світу. Звичай­ний цирк і Цирк Дю Солей — два різні цирки. «Топом» вважається контракт «Крістмас» — на цілий різдвяний період. За один мі­сяць там можна заробити як за пів року регулярного шоу.

— У Львівському цирку ви­ступали?

— На жаль, ні. Коли ще висту­пали акробатичною четвіркою, дуже хотіли, але весь час були якісь накладки. Усі родичі про­сять показати наш виступ. Ми зв’язувалися із львівським цир­ком, але то щось у нас не вихо­дило, то у них програма була не їхня і вони не могли ставити ар­тистів.

— Сім'я також їздить з вами на гастролі?

— Так, звичайно. Дружина Віра — львів’янка. Почала вести спортивний стиль життя разом зі мною. Багато бігає, віджима­ється. Кайфує від нашого рит­му життя. Віра пройшла курси мейк-апу, у Львові займається б’юті-індустрією. Це їй дуже до­помагає, коли їздимо на гастро­лі, може знайти роботу. Компа­нія знімає нам апартаменти з кухнею, то Віра кулінарить, займається з малим. Синові Мака­ру у вересні буде два рочки.

— Багато українців працю­ють у Цирку Дю Солей?

— Багато. У моїй програмі «Мессі 10» було 45−50 артистів, з них 10 — українці. У номері з гойдалками працює 12 людей, з них 8 українців. Я деяких хлоп­ців знав ще зі спорту.

— Українська школа цирко­вої акробатики котирується у світі?

— Так, вважається дуже силь­ною. Наші гімнасти-акробати зі спорту виходять на дуже високо­му рівні, Київський цирковий ко­ледж видає потужних артистів. Жонглер з Чернігівщини Віктор Кі (Кіктєв) створив новий стиль у Цирку Дю Солей. Програма «Амалуна» створена довкола нього. Він був перший жонглер, який робив жонгляж із танцем.

У Львові зараз сильна шко­ла спортивної акробатики. Мій тренер Костянтин Кукуруз ви­ховує вже другу четвірку, яка є чемпіоном Європи, зараз стали чемпіонами світу.

— Чим плануєте займати­ся далі?

— У Цирку Дю Солей хотів би попрацювати хоча б років де­сять. Там є артисти, які працю­ють до 55 років і залишають­ся у добрій фізичній формі. Але головна моя мрія — бути трене­ром.