Передплата 2024 ВЗ

«Коли задихаєшся, з’являється страх смерті…»

Жителька Нового Роздолу — здорова, енергійна, молода жінка без хронічних хвороб — навіть уявити не могла, наскільки важко перенесе Covid-19

«Це так страшно, коли тобі здається, що ти не зможеш вдихнути повітря, коли температура не збивається і навіть піднятися з ліжка нереально важко. Бережіть себе, дотримуйтеся дистанції, носіть маски, благаю!» — такий допис залишила на своїй сторінці у Facebook жителька Нового Роздолу 42-річна Ірина Василишин.

«Всі ми рано чи пізно перехворіємо на Covid-19. Але важливо, щоб не всі од­ночасно, бо тоді лікарі не дадуть ради. Ми з моїми рідними дуже пильнувалися: строго дотримувалися карантину, корис­тувалися антисептиками, носили маски, регулярно влаштовували вологе приби­рання у домі. Не так за себе, як за маму хвилювалася, бо вона перехворіла на лімфогранулематоз (хворобу Ходжкіна). У неї навіть метастази були у легенях», — розповідає «ВЗ» пані Ірина. Спілкуємося з нею по телефону. Зараз жінка перебу­ває на амбулаторному лікуванні. Задиш­ка минула, температури немає, але досі є слабкість і запаморочення та час від часу кидає у жар.

Пані Ірина хоч і працює у поліклініці (як приватний підприємець — має свій мага­зинчик-буфет), переконана, що інфек­цію додому приніс її 11-річний син. Діти часто стають безсимптомними носіями. Крім того, тісно контактують одне з од­ним, п’ють з одного горнятка. А зі слів сина, в одного з хлопчиків на коронавірус перехворів тато. На самоізоляції ця дити­на не перебувала…

«У сина не було жодних симптомів, а от ми, його се­стра, батьки, бабуся — всі пе­рехворіли. Спершу температу­ра піднялася у старшої доньки. Наступного дня — у мене з ма­мою. На четвертий день хворо­би у доньки зник смак та нюх, а у мами — почалася діарея. Тоді ми й зрозуміли, що це — ко­від, — розповідає пані Ірина. — У суботу приїхав чоловік, але симптоми у нього з’явилися лише через тиждень — три дні трималася температура, на­бряк ніс, боліли ноги».

За освітою пані Ірина — про­візор. Закінчила Львівський на­ціональний медичний універ­ситет ім. Д. Галицького. Попри це, самолікуванням виріши­ла не займатися. Консульту­валася зі сімейним по теле­фону. На сьомий день стало зрозуміло: треба їхати на при­йом. «У мами легені були чис­ті, тож лікар виписала їй проти­вірусні, а от у мене вислухала запалення. Рентген показав, що, крім пневмонії, у мене був ще й плеврит (запальні зміни плеври — оболонки, яка вкри­ває легені та внутрішню по­верхню грудної клітки. — Авт.). Лікар призначила антибіотик в уколах. Колола його шість днів, але краще мені не стало. На сьомий почала задихатися. Зателефонувала на „швидку“. З підозрою на Covid-19 мене госпіталізували у Винники, у Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресова­них ім. Ю. Липи».

У лікарні у жінки почали­ся серйозні проблеми з ди­ханням — рятували кисневі по­душки. Висока температура протрималася шість днів. В один із таких днів у пані Ірини з’явилися ознаки набряку моз­ку — вона почала марити. Їй ка­пали інфулган (парацетамол), кололи анальгін із димедро­лом, але температуру збити не вдавалося. «Я тоді проща­лася з життям. Ти задихаєшся. З’являється страх смерті. У па­ніці починаєш дихати частіше. Кисню катастрофічно бракує. Почуваєшся як риба, викину­та на берег», — згадує жінка. На сьомий день температура на­решті спала, і жінка почала ди­хати самостійно (кисень брала лише на ніч). Через три дні їй зробили рентген і з діагнозом «пневмонія у стадії розрішен­ня» виписали додому, на амбу­латорне лікування.

Фото з приватного архіву Ірини Василишин.
Фото з приватного архіву Ірини Василишин.

— У вас були хронічні за­хворювання? — запитую.

— Жодних. Мене лише двічі кесарили, бо у дитинстві мала складний перелом, тож наро­джувати природним шляхом мені було небажано. У лікарні у мене вперше у житті підняв­ся цукор і тиск. Тиск «скаче» й досі: підніметься до 150/110, а через 2−3 години впаде до 85/60.

Я — жінка висока, «у тілі», енергійна. Навіть подумати не могла, що так важко перенесу хворобу.

— Молодь почувається у безпеці. Мовляв, якщо ти молодий, то й боятися не слід — ковід мине як легка застуда…

— Зі мною у палаті лежала 31-річна жінка зі Судової Ви­шні. Її госпіталізували із пнев­монією — КТ показав, що інфек­ція ушкодила 20% легень. При цьому високої температури у неї не було — піднімалася до +37,40С максимум. На восьмий день захворювання стан паці­єнтки різко погіршився. У неї також не було хронічних недуг.

Коли мене виписували з лі­карні, привезли 23-річну дівчи­ну у важкому стані. Почали їй колоти антибіотики — організм відреагував алергією…

Зі мною лежало багато старших людей, але також ба­гато молоді.

— Що вас найбільше вра­зило під час перебування у лікарні?

— Раніше вже лікувалася у цьому госпіталі (через пере­лом у мене були проблеми з кістками). Там завжди як у ву­лику. А тут ідеш порожнім ко­ридором, тиша гнітюча. Все заклеєне клейонкою…

Медсестри цілодобово були поряд. Їхня зміна триває 18 го­дин. Заступають о 21.00, пра­цюють до 3.00. Далі, як вони самі кажуть, переходять на «чисту сторону» — знімають «обмундирування», можуть нормально сходити у туалет (а не в памперс), випити чаю, щось перекусити. О 9.00 по­вертаються у «робочий стрій» і працюють до 15.00. Не уявляю, як витримують у спеку у тих за­хисних костюмах. В окулярах, зі захисними щитками, у трьох парах рукавиць якось приму­дряються поцілити у вену. А наші люди нарікають, що їм улітку доводиться носити ме­дичну маску у громадських місцях. Сором!

— Ліки у лікарні купували за свій кошт?

— Мені провели дослідження на чутливість і призначили три антибіотики (кололи і капали), а також противірусні і жаро-знижувальне. Але я ні за що не платила — «ковідних» хворих лі­карня повністю забезпечує всі­ма необхідними медикамен­тами. З якою сумою приїхала у лікарню — з такою й повер­нулася додому (всміхається). Харчування також було більш-менш нормальним. Принаймні голодною я не була.

— Їжу приносили в однора­зовому посуді?

— У металевому, який потім стерилізували.

— Як довго довелося чека­ти на результати ПЛР-тесту?

— У четвер ввечері мені про­вели забір, а у понеділок вже прийшло підтвердження, що у мене ковід.

Другий тест показав не­гативним результат. Маю ще зробити третій. Якщо й він буде негативним, зможу наре­шті повернутися на роботу.

— У Новому Роздолі бага­то хворих?

— Багато мають високу тем­пературу, запалення. Але чи потраплять вони у статисти­ку? ПЛР-тест робили лише мені. Мама, чоловік, діти (ду­маю, що син також перехворів безсимптомно) — їм тестів не робили. Але ми люди свідо­мі, тож перебували на самоі­золяції.

— Чому вирішили поділи­тися своїм досвідом бороть­би з Covid-19?

— Через скептиків, які випи­сують дурниці у соцмережах. Мовляв, ніякого коронавірусу не існує.

Зі мною проходили лікуван­ня ще 150 хворих з Covid-19. Мене виписують — на моє міс­це вже кладуть іншого паці­єнта. Звісно, ситуація зараз краща, ніж була на початку червня…

Більшість хворих й справді легко переносять недугу. Але й тих, що важко переносять, достатньо. Ви ніколи не буде­те знати, як вірус поведеться у вашому організмі, допоки самі не захворієте.

— Які наслідки перенесе­ного захворювання?

— Ковід лікують по протоко­лу. Лікування — симптоматич­не. Якщо призначена схема лі­кування «не працює», через три дні її міняють. Що буде з хворими далі, лікарі не знають. Ця недуга ще недостатньо ви­вчена. У тих людей, які лежали зі мною у палаті, у всіх були різ­ні симптоми. Одна з жінок, яка дуже сильно кашляла, помер­ла. У мене кашель був лише два дні.

Це не грип, де ти знаєш, що на 2−3 день стане легше. Мені стало легше лише на 22-ий день захворювання…

Схожі новини