Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Втратила майже два кілограми від стресу, коли довідалася, що у фільмі доведеться розмовляти німецькою»

«Втратила майже два кілограми від стресу, коли довідалася, що у фільмі доведеться розмовляти німецькою»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомою українською актрисою Любов’ю Тищенко

Любов Тищенко. Фото студії PRO TV PRODUCTION

9 травня телеканал «Україна» покаже прем’єру драми «Останній день війни». Чотирисерійна картина студії PRO TV на замовлення каналу «Україна» — це історія про колишнього військовослужбовця Миколу, який у кінці Другої світової війни потрапляє до в’язниці. Там чоловік знаходить нових друзів, з якими незабаром почне боротьбу за визволення рідного селища. Зйомки воєнної драми відбувалися у Києві та Київській області і тривали кілька місяців зимового періоду 2019−2020 років. І погодні умови змусили творців фільму неабияк постаратися, щоб не тільки передати потрібну атмосферу, а й максимально наблизити глядача до реалій того часу. Популярна українська актриса Любов Тищенко зіграла у картині одну з головних ролей. Про новий фільм, ставлення до критики та особисте життя Любов Тищенко розповіла журналістові «ВЗ».

— Любо, чи випадала нагода рані­ше зніматися у військових драмах?

— Для мене історичні картини і філь­ми воєнної епохи — мрія! У мене була воєнна драма, повний метр, режисе­ра Зази Буадзе у фільмі «Червоний» (за однойменним романом Андрія Кокотю­хи. — Г. Я.). Це була моя перша робота. І це був час мого кар’єрного становлення, що дав мені багатющий досвід. Насам­перед мені дуже подобається працювати з хлопцями. Наприклад, у «Червоному» у мене була єдина жіноча роль, і знімали у Кривому Розі — це були відрядні зйомки. Так приємно — я одна жінка серед чоло­віків, які про мене турбувалися, опікува­лися… Так було тепло на душі, затишно. На мою думку, з чоловіками на майдан­чику простіше — нема підводних каменів. І у фільмі «Останній день війни» майже те саме — у нас не так багато героїнь, а у мене сцени в основному з чоловіками, я мало перетинаюся з жіночими персона­жами. І це для мене таке задоволення!

— Вважаєте жінок суперницями?

— Ні! Ми, жінки, тим більше актриси, доволі неоднозначні. З хлопцями усе просто. Якщо я захочу, скажімо, при­сісти, мені відразу подадуть стілець. Вони якось це відчувають. Мені навіть чаю просити не треба — самі приносять. В «Останньому дні війни» — геніальний склад. Маю на увазі людські стосунки. Це Леся Самаєва, Олічка Винникова. Ми так здружилися, нам комфортно.

— Як готувалися до ролі?

— Треба було вчити мову і німецькою переконливо існувати у кадрі. Не про­сто існувати, а взаємодіяти з партнера­ми у кадрі. Знаєте, у мене синдром від­мінниці. То можу сказати, що мені це вдалося погано. Бо ж 30 відсотків фільму мені довелося розмовляти німецькою. Коли я про це довідалася, втратила май­же два кілограми від стресу. Не подума­ла: це ж можна було позайматися з пе­дагогом, а мені вже на післязавтра треба було видавати текст у кадрі. Але я впер­та дівчина, як і моя героїня Ірма у цьому серіалі — роблю все можливе, щоб пере­конати глядача, що це — «моя» мова. До того ж я люблю фільми, де треба брати у руки зброю. Маю таку мрію: зіграти щось на кшталт прототипу Лари Крофт, спор­тивну дівчину, яка руйнує все на своєму шляху. Якісь майки, кров з носа, бутси, автомат у руках, шрами… Я й підготов­лена спортивно, тому не соромлюся де­монструвати, що я до цього готова.

— Маєте синдром відмінниці? Ма­буть, важко з таким жити?

— Зізнаюся, навіть з психологом якось працювала, тому що це справді дуже за­важає. Але на сьогодні цього синдрому у мене залишилося не більше 35 відсотків, а колись у мене його було на всі 200.

— Як ставитеся до критики на свою адресу?

— За гороскопом я Лев. Ми страшенно не любимо критики, за це просто готові знищити! Але і з цим питанням я давно працюю, борюся, тому що без конструк­тивної критики ми нікуди не зможемо рухатися. І якщо є якісь авторитети для мене серед моїх знайомих, колег, навіть можу підійти і поцікавитися їхньою дум­кою. Коли я говорила зі своїм татом, він мені зробив зауваження по серіалу «Ви­ходьте без дзвінка», де я зіграла роль Ма­рії Євтушенко. На його думку, моя герої­ня у фільмі аж занадто нарядна. У мене того дня була температура, і я так стра­шенно розізлилася на тата! Це навіть не була критика, але я його фразу сприйня­ла хворобливо.

— Як ставитеся до зміни іміджу у ка­дрі і житті?

— Якщо маєте на увазі, чи можу я пого­лити голову, не відповім «так», швидше — «ні». Бо я так довго відрощувала волосся. Але у житті трапляється різне: можливо, мені зателефонують Тарантіно чи Скор­сезе і запропонують якусь роль (смієть­ся. — Г. Я.). Якщо мені скажуть набрати вагу чи, навпаки, скинути — для мене не так просто. Але треба дивитися по ситу­ації. У житті я — авантюристка. Тому, якщо вам скажу «ні», то це не означає, що за­втра мені зателефонує хтось і запропо­нує щось неймовірне, а у мене від цього загоряться очі, то, звісно, я скажу «так».

— Як відпочиваєте від роботи?

— Страшенно люблю спорт. Колись займалася у тренажерному залі з залі­зом. Згодом була кінезотерапія в одному з оздоровчих центрів Києва. Займаюся з реабілітологами, тренування відбува­ються зі спеціальним обладнанням. Що­два тренування змінюють програму, оглядає лікар, роблять масаж. Маю про­блеми з хребтом. Після завершення ро­боти у фільмі «Виходьте без дзвінка» зрозуміла, що п’ять місяців була без тре­нувань. А до цього два роки займалася з тренером. Зателефонувала їй, а вона — у декреті. Варіанти, які мені запропону­вали, були далеко від мого житла. А потім знайшла центр, який зовсім поруч. При­йшла туди, і мені запропонували спеці­альну програму. От тільки зараз — каран­тин. Тож наразі довелося відмовитися.

— Що вас ще розвантажує, окрім тренувань?

— Пішла вчитися в автошколу. Так ви­рішила для себе, коли закінчували дру­гий сезон «Виходьте без дзвінка», бо за ці п’ять місяців мені насправді бракува­ло знань. Не встигала нічого читати, не мріяла про те, що поїду відпочивати — не хотіла. Кілька днів знадобилося для того, щоб відіспатися, і приступила до читан­ня книжок, яких у мене назбирався цілий список. Намагаюся багато ходити. Коли ходжу, я більш продуктивна. Готуюся до ролей, вчу тексти. На ходу придумую собі якусь мету. Можу піти і купити рибу у ма­газині, який не за десять метрів від дому, а у продуктовому, що за три кілометри. Коли йду ці три кілометри, вдосконалюю англійську або вчу тексти чи думаю про щось важливе. Мені постійно треба руха­тися! А ще люблю смачно поїсти. І одне із найулюбленіших занять — відвідати гарне місце, де можна і смачно з’їсти, і насоло­дитися гарним виглядом з вікна.

— Вдома готуєте?

— Майже не готую. Не маю такої по­треби. Їм прості страви, намагаюся до­тримуватись роздільного харчування. Усі ці «змішування», як-от макарони по-флотськи, — це не для мене. Огірки, помі­дори, стейк, риба чи каша — усе має бути окремо.

— Як відпочиваєте після проєк­тів, які забрали у вас, наприклад, пів року?

— Усе залежить від інтенсивності ролі. Бо чим довше триває знімальний про­цес, тим більше ти вживаєшся в роль. А ще зріднюєшся з людьми, з якими пра­цюєш. Вони стають невід’ємною час­тиною твого життя. Але, як кажуть, клин клином вибивають. І це спрацьовує. Но­вий проєкт — найкращі ліки і найкращий відпочинок.

— Ви кар’єристка чи у вашому жит­ті є значно ширший спектр для вихо­ду енергії?

— Можу поєднувати багато чого. Лю­блю горіти, але я хочу все і відразу — бо я така жадна до життя стала. Це, мабуть, з’явилося за останні два роки. Мені зда­лося, що життя стало таким скоромину­чим.

— Чому?

— Це трапилося тоді, коли я навчилася жити у моменті «тепер». Ось я п’ю каву, і я буду пити тільки її. Заради цього я го­това прокинутися не за пів години до по­чатку зйомок, а за дві, бо мені важливо випити свою правильну каву, з’їсти свій правильно приготовлений сніданок — не поспішаючи, у своє задоволення, щоб встигнути насолодитися ним. І нехай я вкорочу свій сон на дві години, але я це зроблю, бо саме це додає мені енергії, я стаю сильною — ось такі у мене ритуали.

— В акторів, які багато задіяні на знімальному майданчику, страждає особисте життя…

— Так, це непросто.

— Але можливо.

— Коли ти починаєш у момент «тепер», стає можливо. Це вміння дозволяє по­збутися хаосу існування, поспішності і синдрому ока, що сіпається. Це якийсь імпульс такий — спокій. І це само у тебе вибудовується, викристалізовується. Якщо це особисте життя йде у задово­лення, то треба перебувати між змінами — насолоджуватися вісім годин особис­тим життям і горіти. А потім летіти на улюблений знімальний майданчик.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Втратила майже два кілограми від стресу, коли довідалася, що у фільмі доведеться розмовляти німецькою»