«Сучасна поп-музика скочується до відвертого сексизму і брутальності»

З Анатолієм Матвійчуком спілкуюся не вперше, відтак завжди тішуся з нагоди взяти інтерв’ю у талановитої, розумної, неординарної людини, яка на події в суспільстві резонує гострими, але завжди до болю правдивими і щемливими текстами — чи то віршами, чи піснями, чи просто роздумами на своїй сторінці у соцмережах.

— Пане Анатолію, ви за­вжди належали до людей з чіткою громадянською пози­цією. Мати «стержень», влас­ну думку, вміти її обстоювати буває дуже непросто. Що до­помагає не зраджувати своїм переконанням?

— Зважена позиція — це і є той «стержень», про який ви гово­рите. Інша річ, з чого він зробле­ний, які його складові? Перше, це, мабуть, ніколи не довіряти емоційним факторам, тому що часто разом із ними в душу по­трапляють необ’єктивні суджен­ня і оцінки, які в разі тверезого критичного погляду відфільтро­вуються як неприйнятні. Друга складова — намагатися спира­тись на особисті спостережен­ня і власний досвід. Як правило, цей досвід вчить, що в реаль­ному житті не буває ідеально­го зла чи добра — це може бути лише системою координат. А порядні чи підлі люди рівномір­но розподілені в усьому соціумі, у тому числі в середині політич­них партій. Події, які іноді пода­ються в ЗМІ, залежать від чиєїсь точки зору. Отже, для мене за­вжди значно важливіший не сам певний факт, а те, що зумовило його появу. Цікавіше — що або хто рухає людьми в певній си­туації. Тому деякі мої думки ко­мусь здаються суб’єктивними, але спільнота мусить учитися поважати різні точки зору…

— Нещодавно наше сус­пільство збурили події навко­ло національного відбору на «Євробачення». В результаті від України на «Євробачення» не їде ніхто. Що ви думаєте з цього приводу?

— «Євробачення» не є ані мис­тецтвом, ані політикою — воно є бізнесом, або тим медійним ме­ханізмом, який допомагає про­суванню цього бізнесу. Цей кон­курс виник у повоєнній Європі як засіб покращення і поглиблення комунікації між різними країнами з метою зняття певної політич­ної напруги. Однак за політични­ми деклараціями стоять і певні економічні інтереси. Що, в пер­шу чергу, цікавить великий біз­нес — створення відкритого гло­бального ринку без обмежень і державних кордонів. І першим товаром, який здатен завоювати цей ринок, є музика. Особливо англомовна як універсальний за­сіб комунікації. Взагалі, сучасний шоу-бізнес — це найефективніша зброя глобалістів. Я впевнений, що більшість людей, коли слухає чи дивиться якесь музичне шоу, не задумується над тим, кому належить той чи інший твір, хто є його правовласником і хто, кому і за що має платити. У цьому й суть! І коли перемогла Maruv (чи їй допомогли перемогти), одра­зу відкрилися таємні речі, що, виявляється, правами на її кон­курсну композицію володіє один із наймогутніших музичних лейб­лів світу — компанія Warner Music, а точніше, її російське відділен­ня. Тобто навіть при абсолютній перемозі цієї співачки (в чому я дуже сумніваюсь) всі матеріаль­ні дивіденди — а це сотні чи міль­йони доларів — дісталися б саме цій компанії. Компанії, яка вже досить давно займається про­суванням цієї співачки на єв­ропейський музичний ринок. Не хочу говорити про естети­ку її сценічного номера і якість пісні — просто скажу, що це ви­разний маркер, який показує, як деградує і глобалізується су­часна поп-музика, скочуючись до відвертого сексизму і бру­тальності. Якби ж ви мене спи­тали, яка пісня на нинішньому відборі Євробачення сподоба­лася особисто мені, я сказав би, що це пісня дуету «Анна-Марія». На жаль, на нашому відбірково­му конкурсі змішалися політи­ка і музика, а в результаті ні про які професійні критерії відбору пісні вже не могло бути й мови. Вина за це має бути покладена на тих топ-менеджерів каналів, які займалися безпосереднім менеджментом цього дійства: підбором журі, уважним анке­туванням виконавців, які мали увійти до фінального пулу, про­гнозуванням усіх можливих ню­ансів, в тому числі й політичних. Цей конкурс став жертвою ко­румпованості і клановості нашо­го шоу-бізнесу.

— Що цікавого відбува­ється у вашій творчості? Пи­шуться нові пісні?

— Пишуться — і не тільки для себе, а й для моїх друзів-колег по цеху, часто в співдружності з іншими авторами. Мені пощас­тило — я можу написати вірші для якогось виконавця чи ком­позитора, а можу взяти чийсь текст і створити до нього музи­ку, але частіше я все роблю сам. Довести все до ладу мені допо­магають мої друзі — музиканти, аранжувальники, звукорежисе­ри. Нещодавно в НПМ «Україна» відбувся мій великий концерт «Ювілей на Полустанку Любо­ві», де прозвучало чимало ціка­вих прем’єр. Засмучує те, що апріорі цей якісний і змістовний мистецький продукт не зміг по­трапити на жоден з топових те­леканалів, адже я не маю таких грошей, щоб заплатити за ефір. Та це й принизливо для мене — платити величезні гроші за го­товий продукт, в який вкладе­но мій талант і зусилля багатьох моїх друзів та однодумців. В іде­алі вони мали б платити за це нам, творцям цього мистецько­го продукту. Але це не про нашу країну.

— Як проводите час, коли випадає нагода відпочити?

— Моє хобі і моє життя — це поезія. За допомогою неї я на­магаюсь осмислювати ті речі, які відбуваються довкола нас. Наше сьогодення надзвичай­но багате на ті події, які вима­гають творчого, філософсько­го, художнього осмислення через певні узагальнення, сим­воли і метафори. Гадаю, колись за моїми віршами можна буде легко відтворити суть нашо­го сьогодення. І це відтворення буде багате на емоції і асоціації, адже більшість рядків писалося зі сльозами, з болем чи навпа­ки — з іронією чи сарказмом… Поки що не вистачає часу на лі­рику або на якусь споглядальну творчість, можливо, колись на­стане час і для цього. З простих захоплень — люблю футбол, те­пер уже більше як глядач, гру на більярді, однак із партнерами останнім часом сутужно…

— Залишається час для гарної книжки? Якщо так, то що із прочитаного останнім часом справило на вас най­більше враження?

— Останнім часом мене май­же не захоплює художня літе­ратура, оскільки навіть в юнос­ті, коли я читав дуже багато, особливо полюбляючи науко­ву фантастику, мене цікавило лише те, що залишається в су­хому підсумку — глибина фабу­ли, філософська цінність голов­ної ідеї тощо. Тому зараз більше читаю спеціальну літературу, яка стосується трансформації медійних процесів у світі та їх впливу на свідомість людства. Вважаю цю тему найцікавішою і найважливішою не тільки для себе, а й для майбутнього нашої країни.

— Залишилося не так бага­то часу до виборів Президен­та України. Про що вам зараз думається найбільше?

— Думається про те, як хи­тро влаштовані сучасні політич­ні шоу. Як ретельно підібрані там персонажі — і як чітко регламен­товані їхні функції. Коло цих пер­сонажів суворо обмежено, тому ви бачите одні й ті самі облич­чя. Випадкові люди туди майже не потрапляють… Ще думаєть­ся про те, що наша незнищенна олігархічна система влаштована таким чином, що вона вже давно зробила вибір за нас. Яким чи­ном, спитаєте ви? А таким, що за допомогою підконтрольних ЗМІ ця система давно вже делегува­ла до нашої свідомості всі зруч­ні для неї варіанти і архетипи — і навіть ті, які здаються нам ради­кальними, революційними чи ре­форматорськими. Запевняю вас — усі варіанти давно прорахова­ні, сценарії написані, ролі розпо­ділені, ставки зроблені і ризики зважені. Тобто будь-який варіант нічим не загрожує великим грав­цям. Вони завжди у виграші, світ для них — шахова дошка. Мож­на жертвувати пішаками і навіть певними фігурами, але виграва­ти партію…

— Як вважаєте, у нас є під­стави для оптимізму?

— Я швидше скептик, аніж оптиміст, і в моїй свідомості вже сформувалося кілька сце­наріїв нашого недалекого май­бутнього — від трагікомічних до відверто трагедійних. Є де­кілька важливих питань, на які ми отримаємо відповідь у най­ближчі роки: чи не стане ця пе­редвиборча кампанія черговим реаліті-шоу для нашого народу? Чи збережеться в нашій краї­ні посада президента як така? І чи вдасться під тиском зовніш­ніх і внутрішніх обставин збе­регти цілісність України? Хо­четься вірити, що в української держави є шанси. Якщо україн­ці зроблять правильний мораль­ний і державницький вибір. Але в будь-якому підсумку — не вар­то розчаровуватися і втрачати надію: ми, українці, — велика і численна нація, яка нині живе по всьому світу. А великі нації вічні і незнищенні…

Довідка «ВЗ»

Анатолій Миколайович Матвійчук — україн­ський співак, поет, композитор, журналіст, теле­ведучий, музичний аналітик, педагог, науковець. Народний артист України, лауреат літературних премій. Народився 29 вересня 1958 у Києві. На­вчався у КДУ імені Т. Г. Шевченка на факульте­ті журналістики. Працював за отриманим фахом у низці видань («Молодь України», журнал «Му­зика»), а також в тележурналістиці (багаторіч­ний ведучий та автор сценарію програм каналу УТ-1 «Музичний відеомлин», «Музичний телеяр­марок», «Фант-лото «Надія»), був ведучим на ка­налі «М2». Ведучий та автор сценарію фестива­лів «Слов'янський базарчик», «Сузір'я-Артек», «Галицький шлягер». Починаючи від 1988 року Анатолій Матвійчук почав працювати і як ком­позитор та співак. Створював пісні для Назарія Яремчука, Оксани Білозір, Таїсії Повалій, Ірини Білик, Віталія та Світлани Білоножків, Алли Куд­лай та багатьох інших. Загалом написано по­над 500 пісень, що виконувалися на професій­ній сцені.