«Говорити до Людини, а не до Посади і Крісла»

Директор банку про гроші, проблеми і вміння переключатись у важкі хвилини.(Депутат ЛМР — фракція «Об'єднання «Самопоміч», член постійної комісії із питань фінансів та планування бюджету)

:Скількох директорів ви знаєте особисто? Так, щоб можна було підійти, поговорити, запитати про щось просто так — без запису на прийом? Якщо серед ваших друзів чи родичів є людина з такою посадою, то знаєте: він (чи вона) дуже зайняті і працюють справді багато. Знайти вільну хвилинку — важко. Але нам, журналістам, щастить — ми маємо професійне право відривати від роботи) Бо інтерв’ю - це також важлива робота, яка відкриває людину, а разом з нею — цілу галузь.

З Олегом Василишином ми зустрілись після засідання фракції, куди він приїжджає після роботи. Легка хода, завжди доглянутий і усміхнений — таке враження, що змученість пану Олегу не знайома. А ще — дуже молодий голос. Ми пили чай з імбирем та медом і — згадували.

Олеже, ви почали працювати у банківській системі ще наприкінці 90х. Цікаво почути, в чому, за Вашими спостереженнями, найбільше відрізняється робота цієї галузі — тоді і зараз? Коли було важче, коли легше?

Мені особисто спочатку було складно з однієї простої причини — я прийшов працювати одразу зі студентської лави і багатьох речей ще не знав, ще не мав досвіду. Я вдосконалював вміння шляхом розмови клієнтами, своїми колегами, працівниками. Зараз я вже знаю набагато більше, і вдається всього, відповідно, більше. В молодості найстрашнішим для мене видавались слова «не зведений баланс») А з роками ти по-іншому сприймаєш будь-яку проблему, точніше, багато речей ти вже і не сприймаєш як проблему взагалі!

Але, звісно, складні періоди були впродовж усіх цих десятиліть. Чи не найскладнішим періодом для усієї банківської системи країни був час введення гривні. Це для усіх структур економічної галузі був непростий час. Для усієї держави.

Але раніше не було усього сучасного програмного забезпечення, на якому тепер так міцно стоять банківські установи?

Я розпочинав свою діяльність з дуже великою структури — ПромІнвестБанку. І там було все підготовано для приходу нових працівників ще без комп’ютерного забезпечення: були інструкції на щодень! Кожен крок, кожна ситуація і як в ній діяти — все було описано в спеціальних брошурах, з чіткими алгоритмами і поясненнями. Якщо хотів отримати відповідь, тобі просто вказували — яку інструкцію потрібно взяти і вивчити.

Сьогодні я керую установою із штатом в 165 чоловік, яка генерує в місяць понад 6 мільйонів прибутку. В мене більші обсяги, більше людей — більше проблем. У 90х було менше банків, меншою була конкуренція. В цьому, звісно, було простіше. Зараз — їх більше, і ти завжди маєш пропонувати щось нове, щось більш вигідне — нові підходи і послуги. Робити ті банківські продукти, які більш доречні сучасному клієнту. Успішний банк мусить прагнути бути на ринку першим, щоб заробляти.

Що Ви робите перед прийняттям важливого рішення?

Я напередодні малюю «дорожню карту». Пропрацьовую в голові декілька варіантів розвитку сценарію. Я продумую фразу, з якою прийду до нового клієнта. Адже починати розмову потрібно з речей, які ще не говорять про те, з чим саме ти прийшов. Для того, щоб людина розслабилася, щоб вона спокійно реагувала на всі подальші запитання і пропозиції. Я продумую розмову наперед, зокрема, що буду робити, якщо клієнт каже «Так», і що робитиму, якщо скаже «Ні».

А Ви все ще хвилюєтесь перед важливими зустрічами?

Звісно. Я не знаю людину, яка б не хвилювалася. Неможливо все знати наперед, скільки б вмінь, знань і досвіду в тебе не було б. Деколи навіть манера спілкування нового клієнта може стати несподіванкою. Потрібно вивчити — що його цікавить, які у нього вподобання, як він любить, щоб до нього звертались… Хвилювання присутнє завжди, бо завжди хочеться досягти позитивного результату і мети, яку собі поставив. Знаєте, мій характер багато в чому сформував спорт — футбол, яким я досить довго займався. Мене вчили: навіть, якщо ти йдеш на гру з зовсім слабкою командою, потрібно викладатись на сто процентів. Щоб не було соромно за недбало пропущений м’яч. І якщо зустрічаєшся з набагато сильнішим противником — теж налаштовуйся на перемогу! Так само і в банківській, в будь-якій системі: завжди мусить бути присутнє певне хвилювання. Але! І це суттєво: клієнт не повинен цього бачити. Він має зустріти лише впевненого менеджера, на якого можна покладатися. Якому може не лише довірити свої гроші, а розповісти загалом — що він хоче від банку. А твоя завдання — бути йому добрим порадником, «капітаном, котрий проведе до мети».

Ви працювали і в буремні 90ті, і в складні нульові… Чи є ще речі у житті, яких Ви боїтесь ?

Насправді? Лише за життя і здоров’я моїх рідних. І — щоб більше не було війни у нашій країні.

А чогось простішого, наприклад, висоти?)

Ніколи не боявся і хотів стрибати з парашутом. І не стрибаю не через страх, а через відповідальність перед сім’єю і близькими. Що саме я втрачу і як підведу їх, в разі невдалого приземлення. І що аж такого особливого набуду від цього стрибка. Я можу реалізувати себе і долати страхи в набагато важливіших і вагоміших речах.

Що у Вас займає найбільше часу?

Робота. Складно суміщати мою посаду і депутатство. Я розумію, що десь, можливо, я б хотів більше зробити, як депутат. Тому після роботи поспішаю на депутатську комісію чи зустріч, а потім вже — пізно ввечері — повертаюсь додому. А вдома мушу ретельно спланувати завтрашній день, щоб мої працівники не відчували себе покинутими…

Чим відрізняється нинішній Олег від 20 чи 30 річного?

Знаєте, якби я зустрів себе, молодого, я б сказав — слухати маму і тата.

Ви серйозно?

Так! На жаль, я вже не маю батьків, але саме зараз розумію: в основному всі речі (принаймні ті, які мої батьки казали мені) — справджуються. Своїм дітям я кажу «Я не далеко від вас втік. Я ще пам’ятаю, як вчора, усі свої помилки.» Але, з іншого боку, в кожної людини має бути період для «набиття гуль».

То що у своєму житті Ви можете назвати помилкою?

Не жалкую ні за чим. Всі помилки були потрібні, щоб отримати досвід і йти далі.

Найскладніша справа у Вашому житті?

Всі фінансові кризи були складними. Звісно, 2008 рік і «банкопад». Було складно, бо в нас такого ще не було, аби вводилась Тимчасова Банківська Адміністрація. Всім людям потрібно було пояснювати, що відбувається, знати, як заспокоїти.

А як особисто Вам вдалося пережити цей час?

Вмінням переключатися. От знову згадаю, як добре, що займався всю молодість спортом. Хтось переходить на алкоголь, хтось ще на щось. Я переключаю мізки заняттям спортом. І не вірю тим людям, які говорять «На жаль, нема часу». Для улюбленої справи завжди знаходиться час. Не встигаєш впродовж дня — прокидайся на годину раніше. Я займаюсь зараз скандинавською ходою: з такими спеціальними палками — щоранку — 5 кілометрів. Пройшовся, душ, сніданок — і ти вже йдеш на роботу налаштований на хороший день. А усією сім’єю ми граємо в волейбол, походи в гори — завжди разом активно відпочиваємо. А ще… Добре дружити з молодшими колегами. Вони налаштовують тебе на молодість і бадьорять) Так би мовити, тримають в тонусі. Коли ти з колективом їдеш велосипедами, то ти ж розумієш, що не можеш приїхати другим, після свого заступника (сміється). І приїжджаєш першим! Язик на бороді, але — першим!

Що робить щасливими людей? Таки гроші?

Як людина, яка працює саме з грішми, з великими сумами, я чітко усвідомлюю, що вони — гроші — лише інструмент. Люди, котрі кажуть: «Моя мрія — мати мільйон», — ніколи не стають щасливими. Робити людей щасливими — ось що робить тебе найщасливішим. Коли ти відчуваєш, що ти здійснив чиюсь мрію і людина немов розквітла.

Мені видається, що Ви, як директор банку, маєте такі можливості?

Так, можливо, я маю більше. Але від мене і очікують набагато більшого! Ми опікуємось Львівським Дитячим Дошкільним Будинком № 1. Свого часу це наштовхнуло нас на ідею створення Благодійного Депозиту «Берегиня». При відкритті клієнтом депозиту «Берегиня», АБ «УКРГАЗБАНК» щомісячно направляє 1% річних від суми такого вкладу на рахунки дитячих будинків. Це понад 24 дитячих установ по усій Україні. У нашому місті —, власне, дитячий будинок на вулиці Таджицькій. Цього року встановили там нові теплоізоляційні вікна і міжкімнатні двері, замість старих. А наші працівники відмовились від профспілкових подарунків і віддали їх малятам. Ми усі відчули себе цього року дійсно щасливими.

Ви вважаєте себе успішною людиною?

Я вважаю себе людиною, котра ніколи не хоче зупинятися на досягнутому. Сказати — успішний я, чи ні — я зможу тільки наприкінці усього життя… Зараз — я задоволений своїм життям. У мене є дві доньки — вони живі-здорові, щасливі, мають вже певні досягнення. Ось це робить мене справді щасливим.

Що Вас найбільше дратує?

Брехня. І зрада.

Про що Ви мрієте?

Я б хотів зібрати усіх свої друзів — з садка, зі школи, з інституту — усіх дитячих і юнацьких років. З того періоду життя, коли тебе оцінювали як людину, як Олега Василишина, а не як директора банку. Я дуже ціную людей, які відкриті і щирі. Які говорять до Людини, а не до Посади. Справжнє спілкування з людьми — це найдорожче.