«Мій брат помилування у Путіна не проситиме…»

Долями українських політв’язнів переймаються і американські дипломатии

Ігор Котелянець, Євген Панов, війна, Росія, політв'язні

Присудження Олегу Сенцову премії Європарламенту ім. Андрія Сахарова ще більше привернуло увагу світу до понад семи десятків українських політв’язнів, яких запроторив за ґрати Кремль. У цьому переліку — і колишній електрик із запорізького Енергодара Євген Панов, якого російські спецслужби безпідставно звинуватили у підготовці диверсій на території окупованого Криму. Хоча українець повністю заперечує свою вину, а доказів у справі немає, російський суд на вісім років запроторив Євгена у колонію суворого режиму. Як складається доля цього бранця? Про це — у розмові кореспондента «Високого Замку» з його братом Ігорем Котелянцем, який разом з багатьма державними і громадськими інституціями України докладає багато сил, щоб визволити Євгена та інших незаконно засуджених із російських тюремних застінків.

— Ігоре, 25 жовтня у Москві Верховний суд Росії відхилив апеляцію вашого брата. Чи був на цьому засіданні хтось з рід­них Євгена? Чи вдалося з ним переговорити?

— Окрім адвокатів, з нашого боку не було нікого — засідання зробили закритим, сторонніх не впускали. Щоправда, у приміщен­ня суду вдалося потрапити корес­пондентові УНІАН у Москві Роману Цимбалюку, який з коридору встиг сфотографувати Євгена у судовій залі. Після суду з його прогнозо­ваним результатом брата помісти­ли у московський слідчий ізолятор «Матросская тишина». Етапувати звідти у будь-яку колонію Росій­ської Федерації його можуть будь-коли. Ми про це дізнаємося лише за фактом.

— Чи знаєте ви про умови утримання брата у цьому СІЗО? Його помістили між «політични­ми» чи між кримінальниками?

— Нічим особливим умови утри­мання тих й інших не відрізняють­ся. І якихось «преференцій» для представника України там немає.

— Це правда, що під час апе­ляції прокурори вимагали для вашого брата більшого терміну покарання?

— Так. Окупаційний суд Криму постановив дати Євгену вісім років тюрми. У липні, коли адвокати під­готували апеляційну скаргу до мос­ковського суду з вимогою скасувати цей надуманий вирок, прокурор ви­магав збільшити Євгену покарання за неіснуючий злочин до 10,5 року. Мотивував тим, що стаття Кримі­нального кодексу, де йдеться про диверсії, передбачає ув’язнення до 20 років. У випадку з Євгеном ніякої диверсії не було, російська Феміда судила його за «наміри»…

— Можливо, від адвоката Ді­нзе знаєте про самопочуття Єв­гена?

— Морально мій брат тримаєть­ся стійко. Щоправда, не вірить у можливий обмін на когось з росі­ян, засуджених в Україні за теро­ризм. Надто довго чекав цього об­міну, але, попри обіцянки, він так і не відбувся.

До несправедливого, тривалого ув’язнення Євген був готовий. Фе­деральна служба Росії пресувала його давно, обіцяла «впаяти» 20 ро­ків тюрми — за те, що не йде на угоду зі слідством. Євген не почувається винним, тому на цей крок не пішов. Готовий був почути вирок і про мак­симальний термін ув’язнення…

Тепер, після безуспішної апе­ляції, ми чекаємо на відповідні до­кументи, щоб готувати позов до Європейського суду з прав люди­ни (ЄСПЛ). Паралельно проходи­тиме касація. Ми не сумніваємо­ся, що вона підтвердить рішення «найсправедливішого» російського суду. Касаційне рішення ми теж на­дішлемо в ЄСПЛ на підтвердження того, що для доведення невинува­тості Євгена вичерпали всі можли­вості національного законодавства Росії. Саме такою є умова розгляду позову в ЄСПЛ.

А фізичному стану Євгена не по­заздриш. Через тортури, знущан­ня, якого зазнав за ґратами, у ньо­го загострилися болі у суглобах, спині. Хвороба перейшла у хронічну стадію. Допомоги від лікарів у СІЗО брат не отримував, змушений був переносити ці болі без медикамен­тів. У нього також проблеми із зуба­ми.

— Ми чули, що інший україн­ський політв’язень, Роман Су­щенко, готовий написати зая­ву до Путіна про помилування. А Євгену подібної ідеї не підказу­вали?..

— Ні, він навіть не розглядав би таку пропозицію. Не бачить у цьому сенсу. Про це Євген написав в од­ному з останніх своїх листів додому. Так і зазначив, що «у нього проси­ти нічого не буде». «У нього» — всім зрозуміло, про кого йдеться…

— Кажуть, що у справі свого брата ви зустрічалися з послом США в Україні Марі Йованович?

— Так, така зустріч була. Від неї у мене залишилися найкращі вра­ження.

— Чи може ця ваша розмова допомогти визволенню Євгена? Скажімо, на найближчій зустрі­чі президента Трампа з Путіним господар Білого дому, за підказ­кою свого українського посла, може попросити російського президента, аби звільнив Сен­цова, Панова та інших політич­них в’язнів?

— Нам залишається лише на це сподіватися. Такі питання вирішу­ються зазвичай кулуарно. Але я впевнений, що Трамп дасть Путі­ну відповідний сигнал щодо україн­ських бранців.

Американський посол приділила нам багато часу. Була вражена по­чутою від нас інформацією. Ми роз­повідали Марі Йованович, що роби­мо задля звільнення брата, і про те, як саме зарубіжна дипломатія мо­гла би нам у цьому допомогти. Одне з наших прохань — щоби проти Росії було посилено санкції через пору­шення нею прав наших рідних. Ми хочемо, щоб до санкційного списку було внесено саме тих осіб, які при­четні до фальсифікації справи на­шого брата, які катували його, ви­биваючи зізнання.

Процедура застосування санк­цій така, що їх спершу повинна на­класти Україна, а вже потім вона має просити інші держави про під­тримку. Бо якщо ми самі злочинців не покараємо, а будемо просити про це інших, це виглядатиме дуже дивно — наче ми не самостійні, не впевнені у власних рішеннях.

Пані посол сказала, що ми мо­жемо розраховувати на її під­тримку. Ми ж, своєю чергою, роз­повіли, наскільки важлива для політв’язнів публічна підтримка з боку Сполучених Штатів. Один лише штрих: як тільки з’являлися резолюції США з вимогами припи­нити знущання над нашими бран­цями, російські спецслужби при­пиняли це робити. Бо знали, що це питання перебуває у центрі ува­ги міжнародної спільноти. До сло­ва, буквально через кілька годин після нашої зустрічі з американ­ським послом з’явилася офіцій­на заява про те, що США наполя­гають на звільненні українських політв’язнів.

— Минулого четверга Євро­парламент присудив свою пре­мію українцеві Олегу Сенцову. Як ця подія може позначитися на долі інших його «друзів по не­щастю»?

— Олег Сенцов є таким собі ру­пором, драйвером, найпотужнішою фігурою серед інших українських політв’язнів. Він очолює їх спи­сок, є символом опору. Тож якщо хтось один із цього списку отримує таке високе визнання, його репута­ція, його образ автоматично поши­рюється на інших політв’язнів, чиє прізвище менш відоме. Це допомо­же нам у розширенні санкцій проти режиму Путіна, посиленні пресингу проти Росії.

Дуже важливо, що Олег нарешті вийшов із голодування. Якби він, не дай Боже, помер, нікому легше від цього не було б — навпаки, всім нам було би набагато гірше. Важли­во і те, що Олег вирішив боротися з допомогою публічних інструментів. Світ визнав його боротьбу, його цін­ності, його волю до життя. І це бага­то значить для успішної боротьби за наших бранців.