• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «У серіали беруть „глянцеві обличчя“. А я вже заслужила таке право — бути не суперкрасунею»

«У серіали беруть „глянцеві обличчя“. А я вже заслужила таке право — бути не суперкрасунею»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомою українською актрисою Оксаною Архангельською


Оксана Архангельська. Фото телеканалу “Україна”

У творчому доробку актриси Оксани Архангельської — сотні ролей: у кіно і на сцені Театру на Лівому березі Дніпра. І не завжди її шлях був усипаний трояндами. Іноді доводилося наступати й на колючки. Особливо, коли після «Єфросинії» три роки не знімалася. Попри те, що виховувалася у російськомовній родині, поставила собі за мету вивчити українську мову і вільно спілкуватися. А коли Ада Роговцева похвалила її за гарну вимову, почувалася щасливою.

Про творчість, особисте життя і зйомки у серіалі «Обручка з рубіном» Оксана Архангельська розповіла журналістові «ВЗ».

— Оксано, ви багато знімаєтеся у серіалах — «Єфросинія», «Райське місце», а тепер от «Обручка з рубіном». Не виснажує робота над однією роллю протягом двох і більше років?

— Роль не виснажує. Можуть виснажувати лише умови. От, скажімо, «Єфросинію» знімали під Києвом. Приблизно півтори години їзди. Це було так незручно. І ці незручності тривали три роки! Доводилося дуже рано прокидатися, бо мені доволі далеко їхати. Потім цілий день зйомка. Поверталася іноді далеко за північ. Я тоді ще не вміла керувати своїм розкладом, радилася з колегами, запитувала, як вони дають собі раду. А вони відповідали: «Ми намагаємося не забувати, як було доти, поки цього проекту не було». Справді, треба бути вдячним за такі проекти і можливість зніматися. Величезне значення має й команда, з якою ти працюєш. Особливо щаслива була працювати з командою в «Обручці…». Усі — професіонали, працюють злагоджено, як механізм годинника. Як пазли. Якби не було стільки років…

— Але ж вам не так багато років?!

— Це я до того, що команда, з якою працюю, дуже молода. Якби моя акторська кар’єра тільки починалася, я би мріяла працювати у цьому виробництві. Ці люди надихають, додають сил…

— Чи був такий час у вашій кар’єрі, коли доводилося простоювати?

— Аякже! Після «Єфросинії» я три роки не знімалася. Навіть у театрі для мене не було роботи! У театрі багато молодих акторів, от вони найбільше затребувані. А старші актриси… самі розумієте. Дорослих жінок зібралося багато, і всі вони талановиті, але вони сидять і чекають, мріють про нову роль. Коли у мене був такий «простій», не могла зрозуміти, що відбувається. Почала сама себе накручувати: а може, я погано виглядаю, жахливо граю? Дивлюся у дзеркало — ніби все гаразд. Мені, на жаль, не пощастило стати володаркою фотогенічності від природи. Тим більше, що складне обличчя додає проблем: треба виставити відповідно світло, оператору доводиться підбирати правильні ракурси, щоб приховати певні недоліки. А під час виробничого процесу, коли це все має працювати як конвеєр — швидко і злагоджено, часу на такі речі бракує. З розумінням ставлюся до того, що у серіали беруть, як я їх називаю, «глянцеві обличчя». Вони ідеальні. Тепер мій вік починає мені допомагати, бо у своєму віці я й не повинна мати такого ідеального обличчя. Мабуть, я вже заслужила таке право — бути не суперкрасунею.

— Не хотіла вас перебивати, але ви так критично ставитеся до себе…

— Я була чесною завжди і до себе, і до інших. Правда, не завадило би трохи мати впевненості у собі. Мабуть, це і є найбільший мій недолік.

— У театрі зараз зайняті?

— Так, я граю у Театрі на Лівому березі Дніпра. Там у мене неймовірно цікава вистава Сомерсета Моема «Друга дружина». Це історія про те, як жінка, яку зрадив чоловік, змогла елегантно піти, по-англійськи, не образивши при цьому нікого.

— Бачила відгук у соцмережах однієї глядачки, яка пише про чудову вашу роботу у цьому спектаклі. Читаєте відгуки про себе?

— Іноді. Спеціально в Інтернеті навіть не знаю, де їх шукати. Коли ми працювали над «Райським місцем», не встигала дивитися серіал. Якщо й побачила якусь серію, відразу знала, де треба що підкоригувати. Мій персонаж з’явився приблизно у 70-й серії. Вирішила почитати відгуки. Перше, що спало на думку: «Мамо рідненька! Там такі академіки сидять, люди, які подивилися уже весь фільм і порівнюють цей серіал з тими, які були раніше. Розвивають якісь філософські теорії. Люди присвячують цьому усе своє життя!».

— Знаю, у вільний час любите подорожувати.

— Ще й як! У мене є подруга Наталя — талановита, розумна, а у неї є клуб — самостійної подорожі (сміється. — Г. Я.). Її фішка — подорожувати цікаво і недорого. У нас у театрі зарплата невисока, а коли нема роботи у кіно, звісно, дозволити собі шикувати неможливо. З Наталею подорожі завжди цікаві і водночас максимально економні.

— Яка подорож вам запам’яталасянайбільше?

— У школі мені надзвичайно важко давалася англійська мова. Я її не знала і не розуміла. Вчила іспанську. Наталка організувала поїздку у Мадрид на Новий рік. Просто посеред вулиці, де було повно народу, ми зустріли Новий рік під бій курантів, з’їдаючи 12 виноградинок.

— Це така традиція?

— Так, шампанське і 12 виноградинок, які треба встигнути з’їсти, поки б’ють куранти. Там навіть такі набори продають. Потім ми з Наталкою полетіли на Канари. Люблю Іспанію. Але коли вперше побувала в Італії, зрозуміла, що саме вона — моя справжня любов.

— А в Україні які міста любите?

— Обожнюю Львів. Хоча, на жаль, мало подорожую Україною. Завдяки «Обручці з рубіном» почала розмовляти українською. І мені легко дається мова. Ще хочу побувати у Кам’янці-Подільському.

— Чому ви кажете, що тільки тепер почали розмовляти українською? Адже ви українка!

— Так. Мій батько народився у Туркменії. Його батьки поїхали туди працювати на нафтових промислах. Мій тато — нафтовик і геолог. Моє дівоче прізвище Слобадинюк. Мама народилася в Баку, хоча її бабуся киянка. Тато вкрав маму, коли їй було лише 15 років, а татові 18. Перший їхній син народився у Туркменії, у Небит-Дагу, що у пустелях Каракум і Кизилкум, де спека понад 40 градусів і постійно дме вітер з піску. Через це часто там гинуть діти. Їхній перший син помер, коли йому ще й року не було, від запалення легенів. Коли я народилася, перші три роки у мене також було хронічне запалення легенів, тому мене і забрали звідти в Україну, у Полтаву. Хворіла до 15 років, але батьки мене витягнули. Вчилася у російській школі. Але свою дитину я вже віддала в українську. Зрозуміла, що це ненормально — жити в Україні і не вміти спілкуватися українською. Пригадую, коли на четвертому курсі у мене була перша робота українською мовою, мені сказали: «Уберите эту безумную стюардессу с московским акцентом!». Я справді тоді говорила жахливо. А коли тепер Ада Роговцева мене похвалила, сказала, що я нормально спілкуюся українською, була безмежно щасливою. Тепер мені в голову українські слова приходять швидше, ніж російські. Я благала Всевишнього, щоб мене взяли в український проект, бо дуже хотіла навчитися по-справжньому говорити українською.

— Що для вас щастя?

— Я ненормальна жінка: мені потрібна реалізованість. Можливо, тому у мене нема сім’ї. Я — розлучена. Зате моя донечка заміжня, у мене є внучка. Це і є моє щастя! Але я просто божеволію, коли у мене нема роботи, нема можливості реалізуватися. Мені чомусь здається, що я не господиня у своєму домі. Моя мама — геніальна у цьому плані, але я би так не змогла. Найдивніше те, що мені й не хочеться, мені не цікаво клопотатися по господарству. Останнім часом задумалася про те, що хотіла би збудувати дім або зробити ремонт, вибрати нові меблі…

— А кажете, що ви не господиня.

— Це інше. Я не та господиня, яка готує на кухні, миє посуд і прибирає. Я так люблю дух подорожей, хотіла би, щоб мій дім був таким же вільним, просторим, легким і світлим…

— Готувати любите?

— Я не фанат їжі, тому нічого особливого не готую. Живу сама, тому для себе мені готувати нецікаво. Але коли я це роблю для когось, отримую задоволення. Мене готувати навчила мама, вона вміє готувати страви різних кухонь — і кавказької, і східної. І я — вдячний споживач. Люблю смачно поїсти, особливо шашлик, люля-кебаб. Солодощів не люблю. Моя слабкість — м’ясо. Мабуть, це пов’язано з гороскопами. Я — Тигр і Лев.

— У серіалі «Обручка з рубіном», що йде на каналі «Україна», граєте зразкову дружину і маму, берегиню домашнього вогнища…

— Коли спочатку прочитала сценарій, зрозуміла, що моя героїня — жінка, яка робить усе для того, щоб підтримувати свою родину, баланс гармонії в обставинах, що склалися. Моя Валерія в «Обручці» мені дуже подобається.

— Вона позитивна на сто відсотків?

— Важко сказати, тому що ніхто з нас не є позитивним на 100 відсотків чи негативним на стільки ж. Моя героїня потрапила у сім’ю, як кажуть, «не свого кола». Так вважає мама її чоловіка, Катерина Іванівна, професор, розумна жінка. Моя Валерія — проста дівчина, мистецтвознавець, яка ніколи не працювала за фахом. Мабуть, від самого початку це й було кохання. Моя героїня кохає свого чоловіка. У Валерії є приклад — жінка, на яку вона хоче бути схожою. Це її свекруха. Колись мій перший шлюб був саме таким. Я «вийшла заміж» за свекруху. Це була дивовижна жінка, і я з таким трепетом її згадую і великою шаною.

— Як підтримуєте форму? Займаєтеся спортом?

— Фігуру треба підтримувати, але не завжди є на це час. Як тільки подумаю, що все у житті у мене чудово, відразу починаю «запливати». Нас на знімальному майданчику «Обручки» так чудово годували, що я не влізла у вечірню сукню, яку ще одягала півроку тому. У колег запитувала: «Народ, ви також поправляєтеся?». Казали: «Так». Треба було себе контролювати. А у зв’язку з повною зайнятістю займатися спортом не виходить.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «У серіали беруть „глянцеві обличчя“. А я вже заслужила таке право — бути не суперкрасунею»