Передплатити Підтримати

Віктор Вілгелм: «Я покинув безтурботне життя у Чехії і приїхав в Україну знімати кіно»

Чеський продюсер — про особисте життя і зйомки фільму «Осінні спогади».

6 жовтня у широкий прокат виходить драматичний ірано-чесько-український фільм “Осінні спогади”. Картину покажуть не лише в кінотеатрах України, а й у Чехії та Ірані. “Осінні спогади” - це історія кохання чотирьох людей. У центрі подій — молодий музикант Анатолій, який повернувся з АТО, біженка з Іраку на ім’я Іма, немолодий чоловік Олександр та рідна сестра його покійної дружини. Зйомки картини проходили у Львівській області — у місті Трускавець та селі Доброгостів. На прем’єру, яка відбулася на VІ Міжнародному Трускавецькому кінофестивалі “Корона Карпат”, приїхали не лише професійні актори на чолі з чеським продюсером  Віктором Вілгелмом, а й жителі села Доброгостів, які задіяні у стрічці. Про “закулісся” зйомок  після прем’єрного перегляду журналісту “ВЗ” розповів продюсер Віктор Вілгелм (на фото).

- Чому ви, популярний режисер у Чехії, вирішили знімати фільм про події в Україні?

- Я вже не такий популярний у Чехії (сміється. - Г.Я.), бо останні чотирнадцять років більше перебуваю в Україні, ніж у себе на батьківщині. Кіновиробництвом в Україні займаюся з 2008 року, бо дуже люблю цю країну. Люди тут привітні і цікаві. Після подій 2013-2014 років ще більше перейнявся долею українського народу. Тому разом з режисером Алі  Фахром Мусаві вирішили сюжет нашого фільму “Осінні спогади” перенести в Україну. Це величезний збіг усіх ситуацій — і того, що відбувається на  Близькому Сході, і того, що відбувається тут.

- Режисер фільму - іранець. Ви останнім часом живете в Україні. Як вдалося знайти спільну тему і разом написати сценарій?

- Алі чотири роки живе у Чехії. Там ми і познайомилися. Він одружився з українкою, і вони зараз живуть у Празі. Ми разом написали сценарій. підготовка до зйомок відбувалася у Празі, а за півтора місяця перед зйомками я переїхав в Україну, щоб знайти село, у якому мали знімати фільм.

- Дмитра Лінартовича, виконавця головної ролі, ви “випросили” у Міністерства оборони. Як це було?

- Було складно, я б навіть сказав, неможливо. Достукатися до Міністерства оборони важко. Звернулися у Міністерство культури, яке посприяло у нашому зверненні до Міністерства оборони. Лише тоді Дмитра відпустили. І тільки на період зйомок. Оскільки фільм нам пощастило зняти у стислі терміни — лише за 28 днів,  Дмитро відразу повернувся у військову частину.

- А якби його не відпустили?

- Був підготовлений інший актор, але ми бачили у цій ролі Лінартовича. Алі Фахр Мусаві, коли побачив  Дмитра у камуфляжі, сказав, що не відступить (сміється. - Г.Я.). Окрім того, Дмитро — відомий в Україні актор (головна роль у фільмі “Той, що пройшов крізь вогонь”. - Г.Я.), що важливо також було для нашого фільму. 

- За яким принципом підбирали решту акторів?

- Кого стовідсотково бачив у цьому фільмі, це був Олександр Ігнатуша, з яким я за два роки перед зйомками працював над чеським серіалом “Чеське століття”. У цьому фільмі Ігнатуша зіграв роль радянського генсека Леоніда Брежнєва. Чеські критики дали найвищі оцінки фактурності цього артиста і високо оцінили його акторські здібності. Коли ми писали сценарій “Осінніх спогадів”, головну роль писав спеціально під нього. Під час зйомок в Олександра співпала ще й прем’єра у театрі, тож він розривався на два міста — між Києвом і Трускавцем... Одну з головних героїнь у фільмі зіграла Тетяна Юрікова. Хоча цю роль повинна була зіграти інша акторка, дружина покійного режисера Юрія Іллєнка — Людмила Єфіменко. Я її вмовляв, але не склалося. Тепер дякую Богові, що цю роль зіграла Тетяна Юрікова. 

- Ваша рідна сестра — відома у Чехії акторка. Чому її не взяли на головну роль, а запросили акторку з Ірану?

- Іранські жінки відрізняються від європейок. Тому й запросили акторку з Ірану. Окрім того, такою була умова іранської сторони, яка також брала участь у зйомках.  

- Чому вирішили знімати “Осінні спогади” саме у Доброгостові і за якими критеріями вибирали будинок, у якому мав жити головний герой?

-  За сюжетом, головний герой — скульптор, столяр. Ми хотіли знайти справжню майстерню, у якій працює різьбяр. Об’їздили весь Доброгостів, села навколо Трускавця, і будинок пана Миколи нам сподобався найбільше. Звичайно, довелося майстерню переобладнати. Знаю, що створили дискомфорт багатьом жителям села. Але це Доброгостів — доброгостинне село, де добре ставляться до гостей. Наш оператор хотів їхати далі у Карпати, але нам вдалося його переконати, що Карпати — чудові гори, але це ще не вся Україна. Ми хотіли показати звичайне українське село. 

- Пан Микола погодився, що на його обійсті люди витопчуть траву?

- Микола Миколайович був категорично проти зйомок на своєму подвір’ї і у будинку. Вирішили вдатися до вирішення питання українським шляхом — сіли за стіл і добре познайомилися. З тяжкою бідою ми його вмовили. Наступного дня він, мабуть, пошкодував, що дав згоду, але вже було пізно. Пан Микола — чоловік зі словом гонору, тож забрати своє слово назад не міг. Кіношники, як відомо, народ невдячний. Він нам дав палець, а ми схопили усю його руку. Тобто спочатку домовлялися, що будемо знімати тільки у майстерні, а потім залізли і в його дім. У Миколи Миколайовича — велика сім’я, а ми створили їм максимальні незручності. Зайняли багато кімнат не лише для зйомок, а й під гримерну, костюмерну і відпочинкову... Через кілька днів, коли пан Микола побачив, що таке творчий процес, як ми працюємо і скільки разів дублюємо одну сцену, змінив свою думку. Чекав вранці щодня на нас, як на найрідніших гостей. А яку смачну картоплю він для нас запікав на вогні! Це — великої душі людина...

- Бачу, що ви закохані в Україну, тому й дружину собі вибрали українку?

- Моя попередня дружина також була українка. І теперішня. 

- То ви через них перебралися сюди жити?

- Ні. З попередньою дружиною ми спочатку жили у Празі. Маю такий характер, що не шукаю комфортного життя. З дитинства займався спортом. Вважаю, що чоловік постійно має бути у русі, з чимось боротися... В Україні усе це я маю. Тут людина має постійно бути насторожі, щоб не потрапити на гачок аферистів, тут є з чим боротися. Переїхати в іншу країну, залишивши безтурботне життя в Чехії, і почати в Україні робити кіно — було для мене справжнім викликом. 

- Колись ви знімали програми для здоров’я і краси. Зараз знімаєте повний метр про кохання. Чому вирішили “перекваліфікуватися”?

- Все почалося після армії. Я з іншими молодими режисерами вирішив знімати повнометражний фільм. Поєднали сценарій, що складався з трьох різних розповідей, ми їх об’єднали в один повний метр. На жаль, фільм цей нам не вдалося завершити через фінансові проблеми у нашого спів­продюсера. Це мене засмутило, вирішив більше не робити ігрового кіно і почав знімати програми для жінок — про красу і здоров’я. Не можу сказати, що це мені приносило задоволення, але за два-три робочі дні на тиждень мав непоганий заробіток. Це було не моє. Я хотів знімати кіно! У 2008 році ми з чехами зробили фільм про події 1968 року у Чехії, де головним героєм тоді був радянський солдат. Через два роки був український  фільм “Кохаю і крапка”, а тепер - “Осінні спогади”.

Фото Василя СЛЮСАРЯ.