Першу головну роль Іванна Сахно зіграла у дев’ять років

Цього року виповнюється 30 років з дня страшної трагедії на Чорнобильській АЕС. Телеканал “Україна” до цього чорного дня у календарі української історії зняв чотирисерійну мелодраму, прем’єра якої стартує 26 квітня. Дія стрічки “Чорна квітка” перенесе глядачів у 1986 рік. Випускниця педінституту Лєра за скеруванням їде у Прип’ять. У цьому затишному місті вона працюватиме вчителькою молодших класів. Тут зустріне кохання усього свого життя — інженера-ядерника Вітаса, за якого мріє вийти заміж. Однак події, що сталися у квітні 1986-го, змінили життя героїв “Чорної квітки”... Головну роль у фільмі зіграла 18-річна українська акторка Іванна Сахно.

- Іванно, розкажіть про свою героїню.

- Мабуть, не варто розкривати характери героїв до того моменту, поки глядачі не подивляться фільм. Краще нехай люди самі проаналізують, відчують і переживуть те, що сталося 30 років тому.

- Ви народилися набагато пізніше цієї страшної трагедії. Як готувалися до ролі?

- Ця тема для мене близька, бо я народилася у Києві, а це недалеко від Прип’яті. Багато друзів моєї родини у цей період також були у столиці. А кінооператор фільму “Чорна квітка” Сергій Борденюк робив зйомку з вертольота над Чорнобильською АЕС відразу після аварії. Тоді йому було 24 роки. А ще мене зворушила книга Світлани Алексієвич “Чорнобильська Молитва”. Спогади людей у ній настільки яскраві і глибокі, що коли читаєш і заглиблюєшся у текст, то практично неможливо повернутися у день сьогоднішній. Неможливо не думати про те жахіття…

- Де саме відбувалися зйомки “Чорної квітки”?

- У Києві і Київській області, з грудня минулого року по січень. Я прилетіла за кілька днів до початку зйомок, навіть не встигла адаптуватися до зміни часових поя­сів, а вже треба було йти на знімальний майданчик. Оскільки зйомки починаються зранку, то для мене це ще була глибока ніч (сміється. - Г. Я.).

- За свої 18 з хвостиком років ви зіграли у багатьох фільмах. Як починалася ваша акторська кар’єра?

- Я народилася у сім’ї кінематографістів. Хоча у дитинстві мріяла бути таксистом і фігуристкою. Мріяла про іншу професію, бо змалечку бачила, яка складна робота у тих, хто з ранку до ночі на знімальному майданчику. А таксисти мені здавалися тими людьми, хто постійно подорожує... Вперше на мене серйозно звернули увагу продюсери Юлія Чернявська і Олег Щербина, коли мені було лише дев’ять років. І зараз я знову зустрілася з ними на знімальному майданчику фільму “Чорна квітка”. - Зараз живете у Сполучених Штатах і знімаєтеся у фільмах голлівудських режисерів. Як ви потрапили у цей світовий кінематограф? - На початку 2013 року я потрапила на майстер-клас однієї з провідних кастинг-директорів Голлівуду, яка працювала з такими режисерами, як Стівен Спілберг, Френсіс Форд Коппола, Тім Бертон, Рон Ховард, Девід Лінч, і відкрила світові Лео­нардо ДіКапріо, Тома Круза, Джулію Робертс, Алека Болдуї­на, Емму Вотсон та багатьох інших чудових акторів. Після цієї зустрічі я й переїхала до Лос-Анджелеса.

- Ви поїхали в Америку задовго до того, як вам випов­нилося 18 років. Вас супроводжував хтось із рідних?

- Спочатку поїхала з мамою. Все було не так просто, як здає­ться на перший погляд. Наша сім’я жила на дві країни, бо у батьків були свої кінопроекти в Україні. Я навчалася у Beverly Hills High School, паралельно зустрічалася з агентствами і ходила на кастинги.

- Ви навчалися в Інституті театру і кіно Лі Страсберга у Лос-Анджелесі. Як це - вчитися в інституті, випускниками якого були такі відомі актори, як Аль Пачино, Роберт де Ніро, Анджеліна Джолі?

- Інститут театру і кіно Лі Страсберга — справді відомий навчальний заклад на увесь світ, однак найкращий вчитель — знімальний майданчик. Для актора важливо, з ким він працює і який матеріал йому потрапить до рук. Під час підготовки до одного з фільмів мені пощастило зустрітися і працювати з Іваною Чаббак. Вона — неперевершений майстер, її учнями свого часу були Бред Пітт, Холлі Беррі, Сильвестр Сталлоне, Джаред Лєто та інші.

- Акторська кар’єра за кордоном вимагає не просто гарного знання мови, а й добре поставленої вимови…

- Спочатку було дуже важко. Перед тим, як приїхати у Лос-Анджелес, я у тринадцятирічному віці без батьків поїхала вчитися у звичайну канадську школу у Ванкувері. І відразу потрапила в англомовне середовище. Скільки разів мені доводилося вночі робити уроки і ридати через те, що я нічого не розуміла. Але у мене був великий стимул, і я чітко розуміла — для чого я туди поїхала. Мої батьки за мене переживали і всіляко підтримували, і я їм за це дуже вдячна.

- Минулого року на червоній доріжці Каннського кінофестивалю ви виступили на підтримку української льотчиці Надії Савченко і режисера Олега Сенцова. Стежите за подіями, що відбуваються в Україні?

- Аякже! Не можу не стежити за тим, що зараз відбуває­ться в Україні. Це — мій біль, і він іноді не дає сконцентруватися на інших важливих питаннях. Так було і в Канні. Я вкотре почула з українських ЗМІ про Савченко та Сенцова і зрозуміла, що західні засоби масової інформації недостатньо розкривають цю проблему у своїх новинах. Розуміла і те, що Каннський кінофестиваль не підтримує політичних акцій, але водночас і не забороняє їх. За годину перед дефіле червоною доріжкою побігла у найближчий кіоск і роздрукувала FreeSavchenko і FreeSentsov на двох аркушах звичайного паперу А4 формату. Розуміла, що саме так маю вчинити, бо хотіла привернути увагу преси до людей, яких незаконно утримують за ґратами. Не можу погодитися з тим, що багато патріотів засуджені за любов до своєї країни і відбувають за це покарання. Мені тоді було сімнадцять років, і це все, що я могла зробити на той час.

- Більшу частину часу проводите в Америці. Як часто буваєте в Україні?

- Сюди прилітаю часто. Не лише задля роботи, а й просто у гості до рідних. Одна моя бабуся живе у Карпатах, інша — у Криму. У нас захід і схід об’єдналися в одній родині.

- Окрім того, що зйомки забирають багато часу, чим ще захоплюєтеся?

- Моє хобі — це мій розвиток. Бо саме цьому я віддаю увесь свій час. Розвиток у пов­ному сенсі цього слова — це не лише кар’єрний ріст, а й духовне самовдосконалення. Люблю медитувати, розмовляти з рослинами і бути одним цілим із Всесвітом.

- Ви не вживаєте м’яса і виступаєте проти натурального хутра. Належите до певних організацій із захисту тварин?

- Офіційно ні. Але це мені не заважає допомагати тваринам. Вісім років тому я відмовилася від м’яса, і вже два роки не вживаю молочних продуктів, а також яєць, меду. Тобто не їм жодних продуктів тваринного походження. Це сталося природно. Я просто прислухаюся до свого організму. Люблю тварин і вважаю, що всі істоти на цій землі заслуговують поваги — чи це корова, чи восьминіг, чи цуценя... Ми живемо на одній планеті і маємо прислухатися одне до одного.

Довідка «ВЗ»

Іванна Сахно народилася 14 листопада 1997 року у Києві. Закінчила майстерню  Janet Hirshenson у 2012 році. Навчалася у  Beverly Hills High School, закінчила Інститут театру і кіно Лі Страсберга у Лос-Анджелесі.  Зіграла голов­ну роль у фільмі “Чоловік для життя, або На шлюб не претендую”, знімалася у фільмах “Жіночі сльози”, “Леся плюс Рома”, “Фродя”, “Іван Сила”.