Ірина БІЛИК: «Домовились з коханим – не розповідатимемо на весь світ про наше щастя»

Композиції з нового альбому вже лунають у телефонах прихильників Ірини, а 1 грудня слухачі матимуть нагоду зустрітись зі співачкою у Львівській опері. Зірка розповіла “Високому Замку”, що приготувала для прихильників багато гарних пісень. А ще згадала перше кохання, на яких співаків рівнялась в юності та поділилась з читачками рецептом схуднення.

— Ірино, правда, що ви з Танею Овсієнко колись змагались за одного кавалера?

— Ми з Танею були ще зовсім маленькими дівчатками, коли мами привели нас за ручку в київський дитячий ансамбль “Сонечко”. Таня була улюбленою ученицею хормейстера, і його син був закоханий у неї. А всі дівчатка, і я також, любили Женю — так його звали. Не так давно ми з ним зустрілися на зйомках. Це було дуже хвилююче: через багато років побачити своє перше, нехай дитяче, кохання (усміхається. — “ВЗ”). Сиділи, взявшись за руки, згадували дитинство: з ким товаришували, кому по-дитячому заздрили. Женя хорошим звукорежисером став. З Танею бачимось на гастролях, передзвонюємось. Це дуже добра, світла людина. У Тані незабаром весілля, і коли ми про це говорили, я пообіцяла, що обов’язково приїду і співатиму для неї з коханим.

Цей дитячий ансамбль, який колись нас зібрав разом, був дуже важливою сходинкою для мене у професійному сенсі: це були перші далекі гастролі, перші зйомки для телебачення. Щаслива, що свого часу співала у хорі, — маю уявлення, що таке акорд, багатоголосся... Зараз зі мною працює великий колектив музикантів, і усі вражені, що, на відміну від багатьох наших співачок, я можу професійно пояснити, яке звучання мені потрібне.

— Кажуть, ваше перше піаніно прослужило вам мало не 17 років. Це ще один спогад про дитинство, від якого не могли відмовитись?

— Це було піаніно “Україна” — стареньке, нелаковане, але з надзвичайно якісним звуком. Зараз вдома у мене є дорогий рояль — подарунок друга — але пісні на ньому пишуться рідко. Лише інколи, коли у мене збираються гості, сідаю за рояль і виконую якісь композиції. Тоді як на “Україні” я писала настільки багато пісень, що деякі досі виконую на концертах. Зараз моє чарівне піаніно у добрих руках: подарувала його талановитій дівчинці (тоді їй було років вісім), яку зустріла на конкурсі. Вона дуже хотіла бути співачкою, і я вирішила, що піаніно їй в цьому допоможе.

— Цьогоріч фестивалю “Червона Рута” виповнилось 25 років. Знайшла відео з вашим виступом, де ви у суперкороткій сукні співаєте про “Дивний сон”...

— Я так тоді хвилювалась, що коли переглядаю це відео — починаю тремтіти! Зараз дивлюсь і думаю: чого було хвилюватись, класно виступила. А тоді... Мені здавалося, що співала жахливо. Коли починала кар’єру, дивилась на Софію Ротару, Назарія Яремчука, Аллу Кудлай і думала, що у мене недостатньо таланту. Мене переслідували думки: хіба я можу подобатись, хіба люди аплодуватимуть мені, як аплодують їм? Років п’ять мій голос тремтів, хвилювання не зникало. Аж поки у 1995 році я вперше не вийшла на сцену зі своєю концертною програмою і побачила захоплення в очах людей. Страх зник. Була велика цікавість до української музики: у залах нереально було знайти вільне місце, люди вибивали двері, міліція ледь стримувала їх.

— Марія Бурмака подарувала вам пісню до нового альбому “Рассвет” і зауважила, що ви дружите вже 25 років...

— Ми з Марійкою познайомились на “Червоній Руті”, як і з Олександром Тищенком — в моєму репертуарі є пісня “Бандурист” на його музику. А ще на фестивалі я познайомилась зі своїм кумиром на той час — Тарасом Петриненком. Спеціально для “Високого Замку” відкрию таємницю, що Тарас мені нещодавно снився: ми йшли з ним за руку, мав бути якийсь гарний концерт, де я виступала... Прокинулась з думкою: шкода, що ми все менше бачимо Тараса на масштабних концертах. Це неймовірний музикант, великий професіонал.

— Про віщі сни Ірини Білик прихильники чули не раз. Як часто ці сни збуваються?

— Дещо мені справді вдається передбачити. Наприклад, у переддень цунамі в Таїланді я бачила сон, де від води помирає дуже багато людей. Сказала водію: “Це має статися сьогодні, але не знаю, в якій країні”. Коли по телебаченню показали сюжет з Таїланду — у мене був шок.

— А про сумні події в Україні бачите сни?

— Мені снилося, що на море накинули чорну сітку. Одні люди бігли у чорних комбінезонах, а інші падали на землю. Це був тяжкий сон. Не хочу, щоб він стосувався півдня України, боюся навіть подумати, що все це може не скоро закінчитися.

— Повертаючись до нового альбому. Як сталося, що пісня “За мить до поцілунку”, яку Марія написала ще 12 років тому, опинилась у вас?

— Я була у Марічки в гостях, вона грала на гітарі, і мені дуже сподобались три пісні. Готова була їх купити за будь-які гроші (сміється. — “ВЗ”). Марічка сказала, що продати мені їх не може, може тільки подарувати.

— Але ж кажуть, що в шоу-бізнесі дружби нема, є лише конкуренція...

— Конкуренція була тоді, коли виконавці не знали, залишаться вони на сцені чи зникнуть. Зараз виробилось поняття українських зірок, кожен виконавець зайняв свою нішу в музиці, і ми намагаємось жити дружно. Працюємо на спільних зйомках, гастролях. Наприклад, коли мене запрошують на вартісний концерт, обов’язково обдзвонюю колег. Так само роблять і Гарік Кричевський, і Асія Ахат, і Андрій Кузьменко. З деякими артистами навіть породичались — з Віталіком Козловським стали кумами. А з Віктором Павліком у нас свій ритуал: коли зустрічаємось у гримерці, то спочатку цілуємось в усі щічки, а потім довго обмінюємось компліментами. Ділити нам нічого. Як Україна у нас одна, так і ми в України — ексклюзивні (сміється. — “ВЗ”).

— Андрій Данилко розповідав, що вперше в житті побачив євроремонт, коли прийшов якось до вас у гості. Коли настав той момент, що Ірина Білик відчула себе багатою і знаменитою жінкою?

— Заспокоїлась щодо свого матеріального стану, коли у 98 році пересіла з метро у свою машину. Відчула себе щасливою жінкою, і що мені не потрібно просити нічого у свого коханого. А от багатою досі не почуваюся. Жінці, скільки грошей у неї не було б, все одно не вистачає. Мені треба поповнювати сценічний гардероб костюмами, зовнішність підтримувати у салонах і спортзалах, а музичний простір забезпечувати якісними кліпами. А ще намагаюсь віддати частину грошей тим, хто цього потребує, щоб комусь добро зробити.

— Вас називають “українською Мадонною”. Доводилось підглядати стиль у закордонних зірок?

— 20 років тому, коли формувався український шоу-бізнес, підглядати тут не було у кого — прогресивних рішень серед наших виконавців не спостерігалося. Я дивилася виступи Майкла Джексона, U2, Бой Джорджа, і мені хотілося створити якісне шоу з красивими костюмами. Складно було зробити це за тодішніх умов, коли отримати шматок тканини з Італії було захмарним щастям. Взуття шукала тільки за кордоном, щоб виглядати модно. Минув час, і я можу з впевненістю сказати, що творчість Мадонни мені ніколи не подобалась — люблю більш романтичну музику. Мадонна імпонує мені як сильна особистість, цілеспрямована жінка.

— Кажуть, ви можете скопіювати манеру співу Софії Ротару та Едіти П’єхи. Створюєте конкуренцію Андріє­ві Данилку?

— Я навіть можу скопіювати манеру співу Миколи Мозгового (сміється. — “ВЗ”). Але пародіюю виконавців виключно в домашньому колі. На концертах я не ховаюся за масками, навпаки, розкриваю душу, це свого роду моноспектакль.

— Але в професії акторки ви себе спробували...

— Нещодавно знялась у новорічній казці для каналу “Україна” — “Аліса в країні чудес”. Продюсери, коли побачили мене на майданчику, сказали: “Ірині Білик треба терміново починати акторську кар’єру”.

— У цій новорічній казці знімається також Дмитро Коляденко. Як вам вдається зберігати дружні стосунки з чоловіками після бурхливих романів?

— Жінка має тішитись бурхливими романами у своєму житті. Буде що онукам розповісти. Чоловіки, яких я кохала, знають мене як просту, відверту жінку. Близьких людей завжди важко відпускати і нестерпно втрачати. Коли любов відходить, залишаюсь для своїх чоловіків вірним товаришем, завжди готовим допомогти.

— Що для вас кохання?

— Це щастя. Це коли прокидаєшся зранку, дивишся в очі коханого, і неважливо, усміхнеться він тобі чи пробурчить щось — ти все одно щаслива.

— А ви зараз щасливі?

— Звичайно (усміхається. — “ВЗ”). Ми домовились з коханим, що не будемо розповідати на весь світ, які ми щасливі. Але я дуже задоволена, що моє щастя родом із Західної України. Це добра і талановита людина.

— Яких помилок не варто допускати в стосунках?

— Відвертість і довіра — це найбільше, що потрібно для кохання. У кожного з нас є свої секретики, але вони не повинні підривати довіру. Нехай ти ідеш на зустріч з іншим чоловіком, скажи про це — якщо коханий тобі довіряє, то не буде ні заборон, ні ревнощів.

— Коли ваш син Гліб сказав, що хоче займатись музикою, ви не відмовляли його?

— Гліб вміє грати на музичних інструментах, відвідує багато концертів. Але ми домовились, що кар’єри музиканта він не робитиме. Гліб навчається в школі, де всі предмети викладають англійською мовою. Хочу, щоб мій син знав англійську краще, ніж я (сміється. — “ВЗ”).

Гліб креативний хлопчик, захоплюється дизайном, любить конструювати речі своїми руками. Мені було б приємно, якби знайшов себе у світі моди.

— Вам імпонує образ фатальної жінки?

— Це на сцені у деяких піснях буваю la femme fatale, щоб обстояти свою жіночу позицію, але в житті я біла, м’яка і пухнаста. Дуже люблю готувати. Встаю рано-вранці і включаюся у роботу...

Можу поділитись корисним рецептом сніданку. Зранку треба їсти вівсяні пластівці: п’ять ложечок пластівців на таку ж кількість води, додати ложку меду, перемелених грецьких горіхів, покласти туди печене яблуко. Після такого сніданку не можна три години нічого їсти. За місяць худнеш на 11 кілограмів! Передаю цей рецепт усім читачкам, щоб жінки худли із задоволенням, а на мої сольні концерти одягали свої улюблені сукні.

Довідка «ВЗ»

Ірина Миколаївна Білик народилася 6 квітня 1970 р. у Києві. У віці чотирьох років майбутня зірка вже співала, а з п’яти займалася танцями і класичним балетом. Закінчила Київське державне музичне училище ім. Глієра (спеціалізація — естрадний вокал).

У 1988 році починає працювати над власним репертуаром, і 1989 року бере участь у “Червоній Руті” в Чернівцях. На фестивалі «Весняні надії» (Вінниця) Ірина Білик знайомиться з музикантом гурту «Аякс» — Юрієм Нікітіним, створюють гурт «Цей дощ надовго». У 1996 році перемагає на «Таврійських Іграх» у номінаціях «Співачка року» та «Пісня року». У 1997 р. видає п’ятий студійний альбом «Фарби», що розійшовся тиражем більше ніж 1 мільйон примірників. У 2002 році виходить альбом Bilyk польською мовою. 2004 року Ірина випустила перший альбом російською мовою «Любовь. Яд».

2008 року співачці присвоїли звання народної артистки України. У вересні 2014 року Іра випустила одинадцятий альбом “Рассвет”, куди увійшли як українські, так і російські композиції.