Передплата 2024 «Добра кухня»

Любов ЛІБУРКІНА: «Два місяці тому не могла уявити, що харків’яни скандуватимуть «Слава Україні! – Героям слава!»

Харківська поетеса Любов Лібуркіна — часта гостя Львівського Форуму видавців. У часи революційних баталій пані Любов мріє про перемогу Революції гідності, хоче пройтися київськими вулицями, що названі на честь нових українських героїв.

Тому сьогодні говоримо на теми, далекі від мистецтва: про інакшість Заходу та проблеми Сходу, про безкарність злочинців та відвагу активістів, і про те, як не зганьбити усього, що далося дорогою ціною.

- Любове, чи варто, на вашу думку, говорити про різницю між сходом і заходом України? Чи взагалі існує ця різниця?

— Якщо не говорити про різницю сходу і заходу України, вона від цього не зникне. Звісно, вона існує. Але одразу хочеться підкреслити, що це схід і захід однієї країни, нашої спільної. Тому мені не подобається те «розгойдування човна» сепаратистських настроїв, які час від часу спостерігаємо. Нащо давати такий подарунок тим, для кого гасло «Розділяй і володарюй» є метою?

Щодо різниці, то вона полягає не тільки в економічній і гео­політичній площинах, а й в головах, у свідомості. Дають про себе знати ті довгі роки (впродовж життя цілого покоління), коли схід зазнав тиску державної (і не тільки своєї держави) пропаганди і винищення (у тому числі й фізичного) усього прогресивного. На сході і півдні народ менш активний, більш заляканий та пасивний, і від цього нікуди дітися.

- Особи, що «розгойдують човен», — це жертви вмілої пропаганди чи справді вважають розподіл вирішенням конфліктів?

— «Жертви» — це напівсвідомі обивателі, які лише артикулюють те, чим їх зомбують. Але ж є й інші, інтелігентні й освічені люди, не кажучи вже про політиків, які роблять це свідомо.

Інша річ, що можна і треба говорити про надання значно більшої самостійності регіонам, але в певних межах, зберігаючи при цьому цілісність країни. Бо пошматована Україна не цікавитиме нікого. І Європу в першу чергу. Але надання більшої самостійності регіонам можна буде здійснити лише після повної зміни абсолютно усіх владних структур.

- Стосовно зміни владних структур. Геннадій Кернес заявив, що покине посаду, коли цього захочуть харків’яни. Харків’яни не хочуть?

— У 2010 році, коли в Харкові відбувалися вибори мера, різниця між Кернесом і Аваковим становила 1,5 процента (хоча, за альтернативними джерелами, ці результати були фальшивими і Аваков переміг з різницею в 400 голосів). Тобто кожен другий харків’янин, з тих, хто взагалі пішов на вибори, був проти Кернеса. Взагалі, все, що каже Кернес, — це хамська клоунада. Він впевнений у безкарності. Цей момент мене дуже дивує: вони всі чомусь впевнені у своїй безкарності. Ніби зможуть втекти на Місяць зі всім награбованим і «віджатим».

- Кернес заявив, що «на Майдане стоят отбросы, которые заражены бациллой Майдана». І додав фразу, мовляв, «наше терпение не безгранично». Наскільки безпечно у Харкові виявляти свою підтримку Майдану?

— Усе пізнається у порівнянні, як відомо. Звісно, коли стоїш на київському Майдані і поруч з тобою тисячі, а тебе захищають барикади і добре навчена самооборона, почуваєшся більш впевнено, ніж ті 2-2,5 тисячі майданівців-харків’ян. Однак у нас абсолютно мирні виступи, принаймні поки що. Ну так, «тітушки» вистрибують, інколи нападають. Відверті бандити ріжуть активістів, підпалюють машини — почерк той самий усюди. Це їхній стиль.

Довго казали, мовляв, чому Схід спить? Нарешті, Схід почув і почав виступати. Ви бачили, до чого це призвело. І тут хотілося б відчути більш дієву підтримку людей, які не побоялися вийти. Де вона? Скільки людей заарештовано, побито… Не кажу про Харків, але в Запоріжжі, в Дніпропетровську хоча б. Де політики з опозиційних сил? Де депутати? Так, у Києві вони допомагають, а в регіонах?

- Чи розслідуються підпали авто активістів? І яка функція у «народної гвардії», яку створив Добкін?

— Якщо й розслідуються, то без жодних результатів. Я не чула про жодних затриманих з цього приводу. Усе це вкладається в слова Добкіна, сказані журналістам, мовляв, будьте готові до всього, і до побитих камер, і до іншого. Усі ці «народні гвардії» — це намір залякати тих, хто вже вийшов, і тих, хто поки розмірковує. Весь цей цирк з «Українським фронтом» — це якийсь політичний шансон. Починаючи з кількості учасників їхнього «зльоту». Адже Палац спорту, куди вони «позлітались», вміщує 3500 людей, тому 6000 учасників, про які вони заявили, — відверта брехня.

- Наскільки об’єктивно подається інформація про революцію на схід від Дніпра? Зокрема, якою є позиція харківських ЗМІ?

— На жаль, об’єктивністю в переважаючій більшості не пахне. Дуже сильно дає про себе знати російський фактор. Плюс, звісно, рабська позиція самих журналістів. І Харків тут не виняток. Тому тим більше потрібно і політикам-опозиціонерам, і не-політикам, але тим, хто має «моральну вагу», звертати увагу на Схід і Південь не тільки, коли стає гаряче.

Харкову можна багато чого закидати, у тому числі й те, як ми могли обрати чи терпіти Кернеса з Добкіним. Але, послухайте, якщо, приміром, у вашої улюбленої домашньої тваринки раптом завелися блохи чи глисти, вона ж від цього не стала поганою чи менш улюбленою? Просто її треба вилікувати. Для мене особисто Харків — це не тільки і не стільки «Гєпа і Допа», «тітушки» і т.ін. Це і семилітки, які грають у дворах у «людей і «беркут», це і наш трубач Костянтин, який грав на Грушевського і з яким ми у Харкові співаємо гімн. Це і стрічки «Ми — європейці», це і рекламні щити «Совістю не торгуй», це і ультрас, які вийшли захищати майданівців. Ще два місяці тому я не могла собі уявити, що корінні харків’яни скандуватимуть «Слава Україні! — Героям слава!».

- Чи погоджуєтесь з думкою, що влада зараз почала «гру на затягування». І як можна порушити цю гру?

— Саме «затягування» зараз і відбувається. І чим довше воно триватиме, тим страшніші будуть наслідки. Особисто у мене немає сумніву в кінцевому результаті, жахає тільки ціна. Влада це чудово розуміє. Я б сказала, що це на її совісті… Але совісті там немає. Порушити гру на затягування можна двома шляхами, бо про добровільну відставку вже не йдеться. Деякі рухи у провладній більшості (створення групи Тігіпка) залишають шанси на мирне врегулювання. Ну, а другий шлях — це коли Майдан скаже остаточно «Караул, устал!». От тільки в нашому випадку буде застосовано силу. Іншими словами, роздратування і рішучість Майдану політики вже не стримають.

- Хочу запитати про мітинг за надання російській мові статусу державної, який днями провели громадські організації у Харкові. Чому саме зараз постало це питання, на вашу думку?

— Цей сценарій не змінюється вже багато років: як тільки десь шкварчить, одразу починають роздмухувати мовне питання. Мета теж очевидна — перевести стрілки з дійсних намірів народу, якого дістала ця бандитська влада, на рейки мови як вагомого аргументу на Сході. Але часи вже не ті.

- А як, на вашу думку, можна вирішити мовне питання в Україні?

— Це дуже довга розмова. Якщо коротко, то найкраща любов — «по согласію». Тобто будь-яке силове намагання, навіть заради правильних цілей, приречене на зворотну реакцію. Я, до речі, білінгв. Моя рідна — російська. А українська — моя любов.

Про Схід (Південь) і Захід я вже неодноразово казала і не втомлююсь повторювати — якщо політики не хочуть або не можуть зближувати нас, це мають зробити самі люди. На рівні людських стосунків, гостей, якихось сумісних творчих акцій. У цьому плані вже є перші кроки і, сподіваюсь, їх стане більше. Нещодавно, наприклад, була дуже добра ініціатива львівської молоді — привітати молодь Харкова з Різдвом. Потрібно якомога більше кроків назустріч один одному в повсякденному житті, тоді в часи спільної небезпеки ми дійсно зможемо бути разом, бо насправді того, що об’єднує нас, значно більше, ніж того, що розділяє. Я сама ніжно люблю Львів, у мене там багато друзів.

- За іронією долі, саме у цей революційний час святкуватимемо 200-річчя Шевченка. Як гадаєте, чи в контексті останніх подій буде переосмислено творчість Кобзаря?

— Думаю, творчість Шевченка набуде нового сенсу, непідвладного рокам і пилові часу. Але в певному ракурсі, бо після перемоги над «вороженьками» треба буде не зганьбити усього цього, що далося такою ціною.

- Пророцтва Шевченка колись перестануть збуватись, чи ми опинились у пастці історії, з якої немає виходу?

— Зараз ми якраз на шляху до виходу. Бо інакше навіщо ж тоді все це.

- Складно відійти від шоку після того, як гарант просив Путіна «одобрити» святкування 200-річчя Шевченка. А на вашу думку, як мало б відбуватися вшанування Кобзаря?

— Найкращий подарунок України для Кобзаря — це Майдан. Думаю, ялинку на площі Незалежності треба зберегти як знак. І на цій ялинці портрет Шевченка дуже гарно виглядав би (сміється. — «ВЗ»).

- Чи можна у наш час митцеві бути аполітичним? Адже деякі письменники, зокрема харківські, наголошують, що «про політику не говорять»…

— Якщо відверто, з 2004 по 2010-ий я теж була аполітичною. Але завжди існує межа. І коли доходиш до такої межі, неодмінно постає питання вибору. Бо ти ж не ведмідь, який здатен «переспати» зиму. Тому я не вірю у щирість людей, особливо творчих, які намагаються «стояти над битвою» зараз, коли ллється кров. Адже можна забрати гроші, можна «віджати» бізнес, але останнє, що можна відібрати у людини, це її гідність, яка не має грошового еквівалента. Зараз сталося саме це — народ зі Сходу і Заходу вийшов на захист своєї гідності. Як творчі люди можуть не помічати цього?

Ці вісімдесят днів настільки все сконцентрували у собі, це такий собі поживний бульйон, в якому весь час народжуються неймовірні творчі речі (мистецькі, художні, музичні). Це ще один здобуток Майдану. А якщо б ви запитали, чи є у мене мрія, я б відповіла, що коли все закінчиться і ми переможемо, я хочу пройтися київською вулицею, яка носить ім’я Сергія Нігояна.

Довідка «ВЗ»

Любов Лібуркіна — поетеса, перекладач. Народилася і живе в Харкові. За освітою філолог (Харківський державний університет) і журналіст (Московський державний університет). З 1992 р.— член Спілки журналістів України. З 2003 р. займається видавничою діяльністю. Брала участь у кількох літературних фестивалях: «АнтРакт» (Херсон), «Вертикаль» (Київ), «Малахітовий Носоріг» (Вінниця), «Ватерлінія-2011» (Миколаїв). Публікувалася в літературних альманахах і періодиці України. Лонг-лист міжнародного конкурсу «Согласование времён»-2011 (Німеччина). Автор поетичної збірки російською та українською «Луна & голос» (Київ, 2009). Перекладає прозу та поезію.