Андрій БОНДАР: «Московські технології у нас не працюють: на кожну кулю знайдеться куля у відповідь»

Андрій зізнається, що коли стріляють гармати, його музи мовчать. Письменник переконаний: революція створила єдине українське суспільство, об’єднала усі куточки країни єдиною ідеєю. Спілкуємось з Андрієм Бондарем про розхитування режимів, про владні експерименти й маніпуляції, про необхідність іти до кінця.

- Андрію, як гадаєте, для чого були потрібні маніпуляції зі скандальними законами Олійника-Колесніченка?

— Суть цих законів була провокаційною — для розгортання маховика владного насильства в суспільстві. Це була спроба приглушення протестів за допомогою силовиків. Парадокс в тому, що у країні до 16 січня не виконувався жоден закон і принципово порушувалася Конституція. Після 16 січня ухвалені в скандальний спосіб закони стали чимось на кшталт нової Конституції — Конституції владного терору. Наслідки її дій ми побачили: вбиті, зниклі безвісти, поранені, арештовані і тероризовані люди. Автори цих законопроектів і депутати, які віддали за них свої голоси, заслуговують на суд або трибунал як провокатори насильства та злочинці проти людяності. Закони 16 січня — предмет розгляду Гаазького Трибуналу.

- Скасування законів означає, що свою місію вони вже виконали?

— Не виконали. Майдан не злякався, ніхто не зійшов зі свого шляху. Спроба провалилася. Навпаки, люди зробили висновки і чинили ще більший опір. А скасували тому, що опинилися в ситуації, коли засяяла перспектива розгортання громадянської війни. Це завелика плата за експерименти й маніпуляції. Московські технології тут не працювали і не працюватимуть. Це мусять зрозуміти владні технологи, бо на кожну кулю знайдеться куля у відповідь. Українці не розбігаються, коли їх пресують, а ущільнюють свої лави.

- Чи є ймовірність того, що відміна законів вгамує людей і змусить іти на поступки? Чи Рубікон перейдено?

— Протестувальників вгамує лише воскресіння з мертвих Нігояна, Вербицького і Сеника, знайдений живим Булатов, відпущені на волю всі заарештовані і знайдені живими зниклі безвісти. Інша річ, що можливі так звані політичні рішення. Скасування цих законів — перший крок до реального розхитування влади, яка протягом 70 днів не йшла на жодні поступки. Ніхто не збирається вірити їм. Влада не давала і не дає для цього жодних підстав.

- А що змусило похитнутись режим Януковича? Припускаєте, що повпливали розмови з європолітиками?

— Розхитування режиму варто уявити як таку собі багаторівневу 3D картинку, де діють із різною силою різні чинники. Захід, олігархи, власні «голуби»... Є чимало сил, які у свій спосіб його розхитують. Але нічого б не подіяло, якби не було народного повстання — справжнього подвигу суспільного духу. Це той фундамент, на який накладаються всі можливі чинники. Ота 3D-картинка неможлива без монолітного єдиного фронту суспільства. Цей єдиний фронт суспільства зараз є. На революції я від 22 листопада. Бачив фронт в різних агрегатних станах і жодного сумніву в його існуванні не маю. Він переживав різні стадії, складається з кількох рівнів. Це мобільна і жива структура, в основі якої лежить те, чого ніколи не вистачало українцям — самоорганізація, дисципліна та солідарність. Відмітною ознакою цього фронту є усвідомлення того, що українцям не потрібна влада над собою. Вони самі собі влада.

- Ви говорите про єдине суспільство. Але чи можливе воно за умов протистояння Схід-Захід, антимайданів, осіб, яким шкода пам’ятник Леніну, 20% населення, які стабільно голосують за Януковича?

— Хтось колись по-серйозному аналізував, які цінності сповідують люди, які голосують за Януковича? Вбачаю в цьому звичайну інерцію, тугу за радянським патерналізмом. Голосуючи за Януковича, вони голосують за якийсь дивний образ радянської ностальгії: десь у далекому кабінеті сидить справедливий Батя, який все вирішить за них і кине кістку у відповідний момент. Але Батя не справедливий і нічого не вирішує. Коли говоримо про якесь ідейне протистояння Заходу зі Сходом, впадаємо у ще одну очевидну єресь. Між Сходом і Заходом не існує ідейного протистояння. «Проросійськість» Сходу — це не ідея. Росія — це територія, яка не виробляє продуктивних ідей для життя в сучасному світі, є світом регресу і корупції. Росія не забезпечує ні себе, ні нас головним: не пропонує моделі існування для суспільства. Не забезпечує ідеї перспективної, яка дозволить рухатись уперед. Запитайте цих проросійських людей: ви насправді за відсутність модернізації, корупцію, владний терор? — І ніхто з них не скаже «так». «Росія» в головах українців Сходу — віртуальний конструкт, який підживлюється медіями. Росії як привабливого цивілізаційного проекту не існує. То в чому тоді полягає протистояння по лінії Захід-Схід в Україні? Його немає.

- Відставка Азарова була передбачуваною?

— Відставка Азарова мала відбутися у проміжку між 1 і 11 грудня. Тепер влада наздоганяє реальність. Відтягує свою загибель. Вони наздоганяють історію, намагаються встигнути за суспільством, яке змінюється стрімко і швидко робить потрібні висновки. Але з такими радниками влада приречена. Вона не розуміє і, головне, не відчуває українського народу. Ні на Заході, ні в Центрі, ні на Сході. Утриматись на голому насильстві не вдасться.

- Тепер Кабміном керуватиме Арбузов... Як оцінюєте таку заміну прізвищ?

— Янукович намагається пригорнути до своїх грудей «голубів», бо «яструби», як ми бачимо, накерувались і ні до чого доброго не довели. Він намагатиметься спустити все на гальмах. Але йому, звісна річ, ніхто не повірить.

- Як гадаєте, для чого було зроблено пропозицію Арсенію Яценюку очолити уряд?

— Звичайний бандитський «развод». Пропозиція прем’єрства для Яценюка — це спроба посварити між собою опозиційну трійцю. Нічого доброго це призначення Яценюку не принесло б. Він розумний політик і добре це затямив. Віталій Портников написав, що Роберт Муґабе теж одного разу зробив опозиціонера прем’єром. Що сталося з прем’єром? Його з’їли під соусом каррі. Яценюк занадто молодий, щоби згоріти в такий нехитрий спосіб.

- Залякування надзвичайним станом — теж «развод»?

— Звісно. Всі розуміють — і Янукович перший — що оголосити він може все, що завгодно, а от виконати не зможе. Клептократична система не утримає надзвичайного стану. Як і кожен подібний режим, цю владу згубить корупція. Там немає людей, груп і рішень, які не купляться за гроші. В цьому велика відмінність від посполитого рушення, яке стоїть на майданах за ідею і за майбутнє. Тому Європа тут, знову-таки, лише один із чинників стримування.

- Який розвиток подій у країні видається вам оптимальним?

— Оптимальний розвиток — повна поразка чинної влади і заборона Партії регіонів. Що буде — ніхто не знає. І в цьому велика інтрига. Треба прагнути неможливого. У своїх прагненнях варто йти до кінця. Бо діти нам не пробачать. І душі тих, хто загинув у боротьбі.

- Бачила фото, де ви з дочкою виконуєте гімн на Майдані. Як пояснюєте п’ятирічній Варварі події, котрі відбуваються в країні?

— Варварі нічого не треба пояснювати. Вона дивиться на нас і все розуміє: країна в небезпеці. Розуміє на своєму рівні. І це викликає велику повагу до неї. За останні два місяці вона стала дорослішою на кілька років.

- Чи не виникає дискусій у вашій творчій сім’ї з приводу останніх подій з дружиною Софією чи тестем Юрієм Андруховичем?

— Дискусій? Та Боже збав. Ми всі єдині в наших емоціях і думках, як ніколи. У нас також повна мобілізація, як і на Майдані.

- До Різдва вийшла книга оповідань “13 різдвяних історій”, де ви описали життя за містом у будинку на дві сім’ї. Досі мешкаєте у селі Пороскотень?

— Живемо у Києві. Але дуже любимо наш заміський дім.

- Не так давно на ТВі припинив виходити ваш з Тарасом Чубаєм культурно-мистецький проект “ЧБ”. З чим це пов’язано?

— Програма припинила виходити на початку жовтня. Нас звільнили, бо хотіли звільнити. Резонами не цікавився. Казали, ніби в нас низький рейтинг, але я в це не вірю. Нас просто там у певний момент не захотіли терпіти. Але не нарікаю: це був цікавий досвід. Тепер камери не боюсь і знаю, що таке справжня дружба. Ми з Тарасом стали ще ближчими. Таке не купиш за гроші.

- Ви видали збірку есеїв “Морквяний лід”. Плануєте продовження чи революція порозганяла усіх муз?

— Зараз нічого не планую. Планувати щось на сьогодні — злочин. Просто треба жити. А книжки — справа десята. Вони будуть, якщо буде життя.

Довідка «ВЗ»

Андрій Бондар — поет, публіцист, перекладач. Народився у 1974 році в Кам’янці-Подільському. Навчався на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського національного університету. 2001-го закінчив Києво-Могиляську академію. Член Асоціації українських письменників (1998). Лауреат премії видавництва «Смолоскип» (1997). Був головним редактором газети Асоціації українських письменників (АУП) «Література плюс», редактором літературних сторінок у газетах «Дзеркало тижня» і «Газета по-українськи». Дописувач багатьох українських паперових ЗМІ. Колумніст «Газети по-українськи» і Zaxid.net.

Автор збірок віршів «Весіння єресь» (1998), «Істина і мед» (2001), «Примітивні форми власності» (2004), та збірки есеїв «Морквяний лід» (2012). Автор численних перекладів з польської мови. Одружений з Софією Андрухович, донькою відомого письменника Юрія Андруховича, виховує доньку Варвару. Мешкає в Києві.