Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Антін МУХАРСЬКИЙ: «Я й сам колись був москалем…»

Антін Мухарський відомий креативними, а часто й шокуючими проектами. Особливо глядачі полюбили шоумена за авторську передачу «Зелена лампа» на ТВі та за резонансний мистецько-культурологічний проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм».

Мухарського навіть охрестили першим українським «жлобологом». Антін цього не заперечує і в образі Ореста Лютого провадить в Україні «Лагідну українізацію». Бо саме так, лагідно, на думку ведучого, треба формувати модернову українську націю.

- Антоне, звідки взялася ваша шалена нелюбов до «совка»? Адже дитинство минуло у радянському Києві…

— Саме тому, що народився у реальному «совку», маю фізіологічну відразу до усього радянського. Це при тому, що дитинство моє можна назвати безхмарним: батьки-артисти гастролювали у Німеччині, Болгарії, Румунії… Першим доторком до «совка» була школа. Років у чотирнадцять я став комсомольцем і по-дитячому наївно почав висувати ідеї, як реорганізувати комсомольську спільноту, як дати їй нове дихання. Тоді мені недвозначно дали зрозуміти, що жодних ініціатив комсомол не потребує. «Спокойно, мальчик, ты чего это разошелся?» — сказали мені. Тож я зрозумів, що ця система декларує одне, робить друге, а третє думає! Тому у 1989 році, коли почалося викриття сталінського режиму (усі, наприклад, дізналися про Голодомор), для мене злочинність системи не стала несподіванкою… А от того, що система ця процвітатиме й досі, не сподівався.

- Ви — професійний актор. З театральною сценою “зав’язали”?

— Для мене мистецтво зараз є системою соціально-політичних рефлексій митця на те, що його оточує. Цікавлюся соціально критичним мистецтвом, а його в контексті українського театру майже не існує. Єдиний, хто робить щось красиве та гідне, — це театр «Дах» Троїцького, та й то його придушують з усіх боків. У київських державних театрах — абсолютне болото, та ж сама «трикомпонентна» радянська система в дії.

- Чому подались у шоу-бізнес?

— Перші наші кроки у житті, як-от обрання фаху, здебільшого несвідомі. Керуємось чиїмось порадами, настановами. Переконаний, що чоловік визріває років у 35-36. Десь у цьому віці він пробуджується і розуміє, що від його волі, думок залежить майбутнє. І тут постає питання вибору: стати маріонеткою і знову заснути чи почати аналізувати, що потрібно змінити у житті, аби досягти результатів. У мене таких екзистенційних просвітлень було два. Це був 1989 рік, коли повернувся з армії, побував на «Червоній Руті», почув про «Бу-Ба-Бу»… Я повністю віддав себе цьому рухові, насолоджувався українськими вір­шами, музикою. Почав вичавлювати із себе «совок». Але потім, після обрання Кучми, коли “червоні” директори прибрали владу до рук, на перше місце знову вийшло виживання.

Одружився досить рано, у 22 роки. У мене — тоді ще студента — народилась дитина, і я закрутився у зароблянні грошей: працював у театрі, хапався за усі можливі халтури, розривався поміж радіо і телебаченням, займався організаторською діяльністю… Перебував у стані тупого заробляння грошей аж до 2004 року. За ці п’ять років відчув абсолютну матеріальну незалежність: купив приміщення, організував власну агенцію, почав професійно займатись організацією свят, корпоративів, концертів. Духовні мої боріння обмежувались лише виданнями книг та написанням українських пісень.

- Що завадило «тупому зароблянню бабла»?

— У 2004 році сталося друге народження мене як свідомої людини. До того часу мені здавалось, що країну поховали… А коли відбувся «український вибух» і увесь Київ вийшов на Майдан — для мене це було шоком. «Заробив ти, друже, грошей, — розмірковував я сам із собою. — Але все одно виконуєш роль «чего изволите». А чого хочеш ти? У чому твоя місія?» Зрозумів, що моя держава створюється на очах, і я хочу бути будівничим її підґрунтя і засад. На цьому етапі з’явився Антін Мухарський — громадянин.

Роки зо три я свято вірив, що можливі зміни делегування влади. А коли у країні знову настало розчарування, почав шукати ментальний вузол, який заважає українцям відбутися як повноцінній нації. Дійшов висновку, що маємо справу з негативною селекцією, яка відбулася з нацією впродовж останніх 350 років. Бо найкращих українців знищували роками. Ми — нащадки гірших, тих, які свого часу змовчали, підкорилися. Негативна селекція призвела до того, що українцям притаманна ментальна вада, яка має назву «жлобство». От Ющенко, наприклад, більший жлоб, аніж Янукович.

- Чому?

— Спрацювала певна хуторянська парадигма такої собі гетьманської пихатості. Спостерігав за поведінкою Віктора Андрійовича, поведінкою його брата Петра, усього їхнього оточення. Це реальні жлобуваті хуторяни! Самозаспокоєні, самовдоволені, вони ще більше закріпили традицію «президентського правління», коли гарант сидить на троні і попльовує згори на людей: «Ну что, холопы, как вы там?» Це той самий «комфорт», який створив собі зараз Янукович… Хоча він чесніший за Ющенка, бо одразу заявив, що він жлобяра і усі будуть під нігтем. Ніхто не мав ілюзій стосовно того, хто є Віктор Федорович. А Ющенко нам подарував цю ілюзію.

- Ви розповіли, як з’явився Мухарський-громадянин. А що стало причиною появи персонажа Ореста Лютого (сценічний псевдонім Мухарського. — «ВЗ»)?

— Давайте визначимося: Антін Мухарський — це киянин з діда-прадіда, який вперше почув українську мову у дванадцять років. І то завдяки тому, що батьки вирішили зайнятися «зеленим туризмом» і повезли його у село на Хмельниччину. Антін Мухарський не може собі дозволити щиро сказати те, що говорить Орест Лютий. Орест Лютий — це людина, яка, за легендою, народилась у Західній Україні і обстоює український націоналізм.

Орест Лютий народився під час прийняття законопроекту Ківалова-Колісниченка. Я дивився по телевізору на виступи депутатів, і мене переповнювала лють. Раптом з’явився Орест Лютий, який вигукнув: «Це злочини проти України. Це — війна». Орест Лютий — радикалізована частина Антіна Мухарського, його альтер его, яке хоче сказати «пішли ви на х*й!»

- Як ваші близькі сприйняли Ореста Лютого?

— Це набуло вже гіпертрофованих масштабів. Дружина категорично проти. Навіть можливий варіант, що через Ореста Лютого наша сім’я розпадеться. Умовно кажучи, геополітичний розлом, який зараз спостерігається в Україні, пройшов по нашій родині. Дружина категорично проти Мухарського, що пише романи «Доба», «Смерть малороса», робить проекти «Орест Лютий» і «Жлобологія». Тобто поки я існував за принципом «і вашим, і нашим», усе було добре, а коли сказав, що більше не можу терпіти цього «і вашим, і нашим» — почалися конфлікти.

- Діти знайомі з творчістю Ореста Лютого?

— Не знають. Їм сім, чотири і менше двох років, вони приходять до мене на телебачення, беру їх з собою на Майдан... Але те, що робить Орест Лютий, — це творчість не для дітей. Коли виростуть, то зрозуміють, що я хотів сказати.

- Орест Лютий співає про «хохлів», «малоросів» і «москалів». Хто ці персонажі?

— На жаль, немає сучасного маркера, який би чітко відрізняв українця від «хохла» чи «малороса». Але зі слів Ореста Лютого чітко зрозуміло, що «москаль» — це не росіянин, це окупант, народжений завдяки шовіністичним амбіціям російського імперіалізму. Москалем і я колись був, коли служив в окупаційному контингенті радянських військ Німеччини. А «хохол» — це той, хто прислуговує москалеві. Як хильне хохол трохи горілочки, то любить розповідати, що його бабуся з козацького роду, а як протверезіє, то вже і Пугачова йому хороша, і Галкін, «и вообще россияне сильнее». Хохол апріорі не здатен до боротьби і є доповненням москаля. Бувають ще «малороси», які одразу визнають, що є частиною великої російської імперії. У голові малороса — повна достоєвщина, вони вірять у велику місію російського народу, мріють про возз’єднання братніх православних народів, створення Слов’янського Союзу, плекають у собі «русский дух».

- Пригадуєте, як в ефірі каналу «Россия-1» політик Ірина Хакамада наполягла на висловлюванні «в Україні»? Увесь зал, разом з ведучим Соловйовим, протестував, мовляв «на Україні», бо «на окраине»…

— Росія не сприймає Україну як самостійну державу. Але ті росіяни, котрих я бачив на Майдані, заздрять Україні. Вони кажуть: «У нас таке неможливо. Люди, стійте тут». Історично так склалося, що Україна тримає фронт, аби у Відні спокійно пили каву. Ми — форпост Європи. На кордоні з Азівщиною україн­ці завжди першими приймали удар. Треба зарубати собі на носі раз і назавжди, що Захід нам ні в чому не допоможе. Захід висловлює свою підтримку і дивиться, чи виборсаємося. Чому не прийняти санкції? Бо їм це невигідно, вони не хочуть відкритих конфліктів з Росією. Україну здали. Знову мусимо сам на сам, як упівці, боронити свою територію. Це таке безкінечне коло історії, за межі якого не можемо вирватись. Взагалі, геополітичне надзавдання України — одвічна боротьба з Імперією. Східний сусід розуміє: якщо Україна буде сильною, то Російська імперія, яка досі залишається тюрмою народів, розвалиться. Наголошую — не Росія розвалиться, а саме Імперія, «Третий Рим», як вони самі себе називають.

- Ви кажете, що українці повинні вийти, щоб боронити свою землю. А як же так звані дві політичні нації в Україні?

— Ми проходимо серйозний посттоталітарний етап, коли Імперія, розвалившись у 1991 році, залишила свій вплив на колишніх територіях. В історичному сприйнятті Україна справді розділена, але вона об’єднана у сприйнятті сьогодення. І схід, і захід України сьогодні хоче жити у чесній, відкритій, демократичній правовій державі. Це те, що нас єднає. Ми бачимо народження модерної української нації, яка не має нічого спільного з суперечками: фашисти чи комуністи, мова українська чи російська... Кияни, які виходять на Майдан, переважно російськомовні, але вони виходять під українськими прапорами, знаються на сучасній українській літературі, слухають українську музику. Але якщо їм якийсь буряковидний дядько скаже: “Ану, падлюко, українською розмовляй!”, то вони пошлють його під три чорти. Як каже письменник Юрко Винничук, нехитра справа поміняти одних тоталітарних бовдурів на інших.

Якщо хочемо будувати демократичне суспільство, треба усвідомити, що для одних героєм є Бандера, а для інших це, наприклад, Жуков. Залишимо ці теми історикам і будемо думати, як будувати своє життя, щоб стати модерною цивілізованою нацією.

Довідка «ВЗ»

Антін Мухарський народився 14 листопада 1968 р. у Києві. Закінчив Київський державний інститут теат­рального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, на телебаченні. Автор проекту «Сільський гламур». 2012 р. — лідер гурту «Сталін & Гітлер капут». Орест Лютий (Антін Мухарський) презентував проект «Лагідна українізація». Автор масштабного проекту «Жлоб. Жлобство. Жлобізм». Одружений з акторкою Сніжаною Єгоровою, з якою має двох синів та доньку. Також батько двох дівчаток від першого шлюбу з Жанною Богдевич.