Анатолій КОТ: «З Юлією Висоцькою у нас нічого не було. Крім фіктивного шлюбу»

Ексклюзивне інтерв’ю з виконавцем негативних ролей, а у житті – чарівною і світлою людиною


Приморськ, Запорізька область

До Анатолія Кота популярність прийшла після серії яскравих негативних ролей.

Чого тільки вартий його Антон Зимовський зі серіалу “Маргоша”, цинічний заступник головного редактора журналу. Герої Анатолія Кота — не просто банальні негідники. Їх усіх об’єднує потужна негативна чарівність, піддатися якій мріє не одна жінка. У житті Анатолій Кот — повна протилежність своїм порочним героям. У цьому журналіст “ВЗ” переконалася, коли познайомилася з Анатолієм на ХVІ Міжнародному кінофестивалі “Бригантина”. Щира усмішка, привітність, завжди позитивний настрій свідчили про доброту цього талановитого актора. Про дитинство, одруження з Юлією Висоцькою, серіал “Маргоша” Анатолій Кот в ексклюзивному інтерв’ю розповів журналісту “ВЗ”.

- Ви навчалися у Мінську у школі з театральним нахилом. Чому саме з театральним, а не, скажімо, математичним?

— Це була перша школа у Мінську, яка відкрилася з театральним нахилом. А оскільки я з дитинства мріяв бути артистом і бачив себе тільки на сцені, тому мені туди була пряма дорога. Окрім того, я займався у дитячій театральній студії, де ми вивчали ази акторської майстерності. У театральній студії вперше вийшов на сцену у повноцінній виставі “Снігова Королева”, де зіграв Кая. Мені тоді було 12 років.

- Як правило, мами приводять за ручку своїх синів у театральні студії...

— Це був мій свідомий вибір, і мама до цього зовсім не доклалася. Ще з дитячого садочка знав, що як виросту, буду або космонавтом, або клоуном. Космонавта з мене не вийшло. Пригадую, ми з сусідською дівчинкою ходили в одну й ту саму групу, і батьки нас за чергою забирали зі садочка — або мої, або її. Коли ми приходили до мене додому, я її садив на дивані і влаштовував для неї, як мені тоді здавалося, клоунські вистави. Тому відразу після школи я вступив у театральний інститут.

- Після інституту ви грали на сцені, але все ж таки стали кіноактором. Деякі актори кажуть, що театр — це серйозна робота, а кіно — це так, розвага. Що вам більше подобається?

— Театр і кіно — два різні види мистецтва. Вважаю, що кіно з акторів знімає вершки, які збиваються і напрацьовуються саме на театральній сцені.

- Одна з ваших зіркових ролей — серіал “Маргоша”. Як ви потрапили у цей серіал?

— Я давно знайомий з Леонідом Купрідом — автором сценарію “Маргоші”. Якось ми разом відпочивали, і він мені розповів, що йому запропонували написати російську адаптацію серіалу, який в оригіналі називався, здається, “Лалола”. Леонід сказав: “Кот, там і для тебе є роль — заступника головного редактора, негідника Зимовського. Тобі зателефонують і запросять на кастинг”. Коли приїхав на кастинг, дізнався чергову новину, що зніматиме фільм Сергій Орланов, мій однокласник з театральної школи. Пазли всі склалися — продюсери мене затвердили...

- Мабуть, під час зйомок були якісь казусні моменти?

— Коли ми почали знімати, режисери вирішили спочатку зняти всі натурні сцени, що відбуваються на вулиці. В один з перших днів — одна з бійок Маргоші з Зимовським. Я оступився з бордюра і наступив Марії Берсенєвій на великий палець на нозі. Це була біда — я дуже сильно їй наступив, нога боліла... Маша мені це довго згадувала.

- Фільм має багато серій. Мабуть, працювали понаднормово?

— Як коли. Зйомки тривали по 10-12 годин. А були дні, що й по 16 годин не виходили зі знімальних павільйонів.

- Якщо випадає вільний день чи два, де любите відпочивати?

— Якщо випадає два-три дні, то у перший хочеться просто полежати і нічого не робити. А вже наступного дня можу поїхати на рибалку — без води і риби не уявляю свого життя.

- Можете похвалитися якимось трофеєм?

— Великих досягнень у рибальстві у мене нема. Бо вибратися на рибалку можу не частіше, як раз на рік. Це для мене вже велике щастя. Піймав ляща на три кілограми, невеликого сомика, судака... Рибу привожу додому. Солю і сушу, а потім частую друзів. Рибалити мене у дитинстві навчив батько — щоліта ми їздили багато разів рибалити.

- Хто ваш перший критик?

— Я сам. Люблю прийти зі зйомок додому, лягти, а в голові прокручується весь знімальний день. І тоді починаю розуміти, де я добре зіграв, а де би здалося краще.

- Попри те, що у “Маргоші” ви зіграли негідника Зимовського, знаю, що у житті ви — порядна людина. Ваша доброта обернулася для вас першим фіктивним шлюбом. Чи ви були закохані у Юлію Висоцьку?

— Все дуже просто: ми з Юлею — однокурсники. Її запросили у Національний академічний театр імені Янки Купали, але з’ясувалося, що вона не є громадянкою Білорусії. Без громадянства вона не мала права працювати у цьому театрі. Щоб отримати громадянство, треба було вийти заміж за будь-якого корінного мінчанина. Ми добре знали одне одного, дружили. Я не бачив жодних проблем у тому, щоб їй допомогти.

- А як до цього поставилася ваша мама?

— О... переживала страшенно. Якщо чесно: я не люблю говорити на цю тему. Був такий факт у моєму житті. І все. Між нами нічого не було.

- У Білорусії вам популярність принесла роль закоханого князя Володимира Друцького у фільмі “Анастасія Слуцька”. Десять років тому, на VІ Бердянському кінофестивалі, за цю ж роль отримали чергову нагороду у номінації “Найкращий актор”. Якою своєю роботою ви більше задоволені — негідником Зимовським чи закоханим князем Володимиром?

— У кожній ролі є своя “родзинка”. Для картини “Анастасія Слуцька” довго займався верховою їздою. Мені це сподобалося. Це одна з моїх перших робіт, тим більше, костюмована історична картина. А в “Маргоші” я працював уже як професійний актор — у мене був досвід. Це зовсім інший образ, там інші стосунки між персонажами. Тому ці дві ролі порівнювати важко. Вони обидві цікаві і неповторні.

- Кажете, в “Анастасії Слуцькій” їздили верхи. Трюки самі виконували?

— Дивлячись які. Якщо треба було падати з коня — за мене це робив каскадер. А скакати галопом я і сам можу. У мене був кінь Бакалавр, з яким я тренувався, ми з ним дружили. Фільм зняли, але я й далі продовжував займатися верховою їздою. Приносив Бакалавру моркву, делікатеси, балував його... Одного разу приходжу на тренування, ми виїхали в поле, і Бакалавр поніс мене. Спочатку я намагався його зупинити, але мені це не вдалося. В результаті Бакалавр перекинув мене через себе, я сильно гепнув на спину... Тренер мене вчив, що коня треба карати відразу. Попри немислимий біль, зірвався з місця, наздогнав його і відшмагав. Тоді мені треба було знову сісти на нього, щоб подолати страх. Було страшно і боляче, але я це зробив.

- Знаю, що у 2004 році ви грали у німецькому театрі і літали між Москвою і Берліном. Не було бажання залишитися у Німеччині?

— У Москві були зйомки, а у Берліні репетиції. Це був чудовий період у моєму житті. Роботи було багато. Я розривався між двома країнами, між двома різними світами — кінематографом і театром. У Німеччині я не почувався вільною людиною, добре розумів, що це невеликий діапазон пропозицій. Тому вибрав Москву, бо там була більша можливість реалізуватися. Хоча у Німеччині подобалося працювати: там така пунктуальність, педантичність. Там — порядок! Якщо режисер сказав, що виставу треба поставити за місяць — значить, її поставлять за місяць. Нема такої розхлябаності, як у нас. Там всі служби працюють, як єдиний механізм. Бо специфікою російського театру є те, що репетиційний період може тривати три місяці і більше. Але це не означає, що від такої “тягучки” якість буде кращою.

- Ви — з багатодітної родини. Двоє братів і дві сестри, окрім вас. Хтось з них став актором?

— Молодша сестра працює у Мінську у ляльковому театрі. Працює вона і на телебаченні у Мінську.

- Актори, пропрацювавши багато років на знімальних майданчиках, стають режисерами. Ви також мрієте про це?

— Це не моє. Ставив собі таке ж запитання: чи хочу стати режисером? І сам собі і відповів — не хочу. Бо я — актор.

Довідка «ВЗ»

Анатолій Кот народився 5 червня 1973 року у Мінську. У 1994 році закінчив Білоруську академію мистецтв, акторський факультет. Певний час працював у Німеччині — у Берлінському театрі, де виконував ролі німецькою мовою. З 2005 року працює в Москві у театрі Армена Джигарханяна. Зіграв у понад 70 фільмах, серед яких “Гонитва за щастям”, “Солдати”, “Атракціон”, “Дві долі”, “Маргоша”, “Господарка тайги”, “Чорні вовки”, “Життя і пригоди Мішки Япончика”, “Братство десанту”, “Морські дияволи”.