Аркадій ШИЛКЛОПЕР: «Світ музики єдиний і цілісний, як Бог»

- Уперше я приїхав до Львова років десять тому, — згадує “ВЗ” Аркадій Шилклопер. – З оркестром «Леополіс» грали тоді на джазовому фестивалі, навіть на кілька концертів їздили до Польщі.


Згодом приїжджав з оркестром і своїм квартетом — грали на фестивалі «Альфа-джаз»… У цей, шостий приїзд, у мене з молодіжним оркестром «INSO-Львів» налагодилися теплі дружні стосунки. Дуже люблю працювати з молодими — у них іще немає кліше, стереотипів. З ними можна робити різні експериментальні джазові речі і вони не боятимуться. А я все життя шукаю новації в музиці, цікаво розповідати мовою музики свої історії. Займався різними жанрами музики — починаючи від класики (навчався в музично-педагогічному інституті ім. Гнесіних, працював у Московській опері, у філармонії, займався джазовими імпровізаціями у московській студії «Москворечье») і закінчуючи роком — грав на гітарі в рок-ансамблі.

— Ви об’їздили весь світ, грали з багатьма колективами і зустрічалися з різними глядачами. Чи відрізняється західна публіка від нашої, слов’янської?

— У Європі люди приходять на твій концерт (як правило, у якусь престижну академічну залу), довіряючи організаторам. Тобто якщо у цьому залі щось грають, то це «щось» має бути якісним. Публіка платить за це великі гроші, і навіть якщо була не надто цікава програма або музикант, оркестр чи диригент не у «формі», то народ у цьому ніколи не зізнається, все одно аплодуватиме стоячи і захоплюватиметься тим, що відбулося…

Публіка країн колишнього СРСР, якщо тебе не знає і потрапила на твій концерт, дуже обережна і не дасть ніякої «фори» чи авансу. Повинен її завоювати. Хвилин сорок повинно піти на те, щоб тобі повірили. Цікаво завойовувати публіку, бачити, як відкриваються їхні очі і душі назустріч. Особливо люблю львівську аудиторію — творчу, мислячу, яка відразу відчуває, що ми нікого не обманюємо, що у нас продумана драматургія концерту, навіть якщо це несподівані поєднання, скажімо, джазу з фольклором і єврейськими мотивами.

— Знаю, що ви постійні у своїх уподобаннях, зокрема музичних, як, наприклад, у любові до британського гурту Yes…

— Так, вперше почув цю групу, коли мені було 14 років, і закохався в неї на все життя. Не просто полюбив їх музику, а сприйняв її як емоційний, енергетичний генератор мого стану, вона увійшла в мене дуже глибоко і стала гімном мого життя — і в радості, і в горі... Багато років мріяв зробити програму, яка мала б у своїй основі музику Yes, але не хотів іти шляхом копіювання і просто зробити аранжування рок-гурту на оркестр, як це зазвичай буває. Мені було цікаво знайти своє місце у цій музиці і зіграти своє ставлення до неї.

— Про музику ви можете говорити безконечно, але життя — не лише музика. Чим іще живе музикант Аркадій Шилклопер?

— Багато всього є гарного і цікавого — того, що допомагає творити. Музика і творчість поза життям та існуванням не можуть розвиватися. Пристрасті, кохання, страждання, зради, розчарування, новий досвід подорожей — усе це, наче губка, вбирається. Це, як у наплічник, складаєш свій життєвий досвід, свої емоції, а згодом із цього «мотлоху» чи «скарбнички» ти починаєш створювати свою книгу, свою історію...

— Для читання книг час залишається?

— Читаю, як правило, спеціальну літературу, проте останнім часом мені цікаві книги, які розкривають психологію людських взаємовідносин. Якийсь час захоплювався книгами Стівена Фрая — актора і письменника. Зараз дуже люблю Муракамі.

— Маєте хобі? Що колекціонували в дитинстві?

— Збирав марки, наклейки, колекціонував кадри з фільмів… Зараз колекціоную музичні інструменти. У мене навіть є трембіта. У Львові є мої фани, одна з яких і подарувала мені цей дивовижний інструмент. Крім валторни і різноманітних мисливських ріжків, у мене багато інших інструментів, навіть не намагався їх порахувати, вони у мене розкидані в різних місцях — навіть там, де уже не живу.

— Народившись, вивчившись і досить успішно працюючи в Москві, ви потрапили до Німеччини. Як?

— Виїхали з родиною через сина. Він родився, як я кажу, не інвалідом, а незвичайним, особливим. Випробувавши в Росії усілякі можливі варіанти його розвитку, зрозуміли, що потрібно скористатися тим, що я все-таки наполовину єврей і наразі працює програма еміграції євреїв у Німеччину. Уся родина тепер у Берліні, але ми не разом. Розлучилися, але допомагаємо одне одному, спілкуємося — сім’я залишається сім’єю.

— У Москві родина залишилася?

— У Москві залишився мій батько, йому уже багато років, але він у гарній «формі». Старший брат — теж музикант, грає на тромбоні, багато років працював у Театрі оперети, а зараз на «вільних хлібах» і може обирати, коли, з ким і де грати.

— Часто буваєте в Росії?

— Часто. Особливо останні два роки у мене в Росії стало більше концертів. Граю у різних проектах з Денисом Мацуєвим — він дуже любить джаз, і ми виступаємо на його фестивалях, зокрема, на фестивалі «Крещендо». Граю також з оркестрами — у Томську, Іжевську, в Абакані, в Тагілі, в Казані, Пскові… Рівень оркестрів різний, але мені подобається з ними працювати. Після Львова їдемо в Єкатеринбург, де гратимемо ту ж програму, що і у вашому місті. У грудні заплановані концерти з Красноярським оркестром, з Омським оркестром я товаришую, з Воронезьким молодіжним… Крім того, часто є членом журі різноманітних конкурсів і фестивалів. У Москві мене знають і запрошують не лише на джазові заходи. Нещодавно разом із швейцарцями грали на ювілеї швейцарської авіакомпанії — святкували 50 років перших польотів із Внукова.

Довідка

Аркадій Шилклопер — російський джазовий музикант, валторніст. Народився 17 жовтня 1956 року у Москві. З 1978 по 1985 працював у Великому театрі в ансамблі «Великий брас-квінтет» (Bolshoj Brass-Quintet). У 1985-1989 роках працював у Московському філармонійному оркестрі в ансамблі Moscow Horn Quartet. З 1992 року виступає з сольними програмами. Дебютний сольний альбом Hornology вийшов у 1996 році. У 2000 році організував тріо Mauve з бразильським гітаристом Алегре Корреа (Alegre Correa, також учасник гурту Джо Завінула) і австрійським контрабасистом Георгом Брайншмідом (Georg Breinschmid). У творчому доробку музиканта шість сольних альбомів.