Денис МАТРОСОВ: «У школі я був двієчником»

Сучасний Ален Делон — так називають красеня-актора Дениса Матросова.

У цьому я мала можливість переконатися, коли побачила Дениса на ХVІ Міжнародному кінофестивалі “Бригантина”. Його блакитні очі і голлівудська усмішка не залишать байдужим жодне жіноче серце. Про нього кажуть — звабник, але бабієм Дениса Матросова ніхто не називає. Уже 13 років поруч з ним відома акторка Марія Куликова, а два роки тому їх стало троє: Марія народила Денису спадкоємця — Івана. Про шкільні роки, роботу на телебаченні, творчість і особисте життя Денис Матросов розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналісту “ВЗ”.

- Ви розпочали кар’єру у 19-річному віці, коли вперше з’явилися на екранах телевізорів?

— Трохи раніше — мені тоді виповнилося 16. Це була передача “В гостях у казки” з Валентиною Леонтьєвою.

- Як ви туди потрапили?

— Як тільки вступив у театральний інститут, Ольга Єгорова, яка була Феєю казок у цій програмі, запропонувала “тьоті Валі” мою кандидатуру на роль співведучого Нокі. Я приїхав, зі мною поговорив режисер, і наступного дня мені призначили зйомку. Я страшенно переживав, бо все відбувалося швидко: це був мій перший вихід на екран. Моє перше питання було не про майбутній гонорар чи умови праці, я запитав, чи справді буду працювати з тьотею Валею. Бо виріс на її казках! Перший знімальний день запам’ятаю на все життя: зняли понад 40 дублів, поки записали кількахвилинну програму. Потім мені подарували на згадку усі ці дублі (сміється. — Г.Я.).

- А як працювалося з Валентиною Леонтьєвою?

— Наступного дня у мене був знімальний день, на який я запізнився на три години, що було неприйнятно і немислимо. Річ у тім, що в інституті поставили питання руба: або я продовжую навчання, або йду працювати на телебачення. Три години запізнення були пов’язані з прогоном іспиту... Мені вдалося переконати викладачів, що зможу встигати всюди. Валентина Леонтьєва — еталон цієї програми і обличчя передачі “В гостях у казки” — ніколи у житті не запізнилася навіть на секунду, а тут прийшов я, молодий і зелений, і відразу ось таке запізнення. Вона привіталася зі мною стримано “Доброго дня, Нокі!”. Вона ще не знала, як мене звати... Як ставилося керівництво і усі працівники до Валентини Леонтьєвої? Була їдальня для усіх телевізійників і була ще одна для керівництва, у якій обідало лише сім осіб, у тому числі і Валентина Михайлівна. Її боялися усі служби — режисери, освітлювачі, бо вона була дуже вимогливою. Особисто до мене була лояльною, доброю... Більше я ніколи не запізнювався.

- Мабуть, полюбила вас, як сина?

— Валентина Михайлівна часто розповідала мені про свого сина. Неодноразово казала, що втратила його тільки тому, що вибрала телебачення і все своє життя присвятила не рідній дитині, а кар’єрі (Син Дмитро не підтримував стосунків з Валентиною Леонтьєвою, бо вона у дитинстві йому не приділяла уваги, і називав її “мама з ящика”. Мама останні роки життя жила у глухому селі, Дмитро жодного разу не приїхав до неї у гості, а коли померла, — на похороні його також не було. — Г.Я.). У курилці, а курила багато, часто казала: “От ми зі сином... так склалося...”. У неї були дві “хворі” теми. Перша — стосунки з сином, друга — її спина. Пригадайте, як рівненько вона сиділа. І це при тому, що спина була хвора. Кращого диктора від неї на телебаченні у той час не було. Написані тексти ніколи не читала, говорила все від себе — від душі, щиро. Мені особливо було у цій ситуації з нею важко, бо мені давали тексти вже готові, і треба було їх дотримуватися. А вона казала щось своє, тож і мені доводилося імпровізувати, потрапляти у такт її фразі. Для мене це була фантастична школа!

- Але ж “В гостях у казки” — не єдина передача, у якій ви працювали?

— Було багато. Коли перестала виходити програма “В гостях у казки”, мене кинули на город (сміється. — Г.Я.), і я став ведучим програми “Шість соток”.

- Щось вмієте робити на городі?

— Про що ви кажете? Який з мене городник?! Ми з моєю однокурсницею Вікторією Тарасовою, яка зіграла підполковника Зиміну в “Глухарі”, опинилися разом у цій програмі. Ми нічого не розуміли в агротехнічному комплексі. Але мусили бути у курсі того, про що запитуємо спеціаліста...

- Спочатку було телебачення, потім театр, а тоді — кіно?

— На театральній сцені я опинився після закінчення театрального інституту. Це був театр Російської армії, у якому зіграв 600 Чиполлін і 400 Татошок (сміється. — Г.Я.).

- Така стрімка кар’єра — роль телеведучого, потім дитячі казкові ролі у театрі... Здійснилася дитяча мрія?

— Та ви що?! Я ніколи не хотів бути актором. Мої батьки приземлені люди. Мама — вчителька молодших класів, потім — інструктор міськкому профспілки, працювала на керівних посадах. Батько був інженером, потім працював офіціантом, відкривав перший японський ресторан в СРСР у 1981 році. Зробив стрімку кар’єру — від звичайного офіціанта до директора, організатора свого ресторану, вірніше, був ідейним натхненником створення такого ресторану. А я там постійно тусувався. Туди привозили популярних артистів, зірок, я брав у них автографи. До восьмого класу мріяв про інше, аж поки вчителька літератури не сказала, що поставить мені четвірку з літератури, якщо я виступлю на конкурсі читців. Несподівано для всіх посів перше місце у шкільному конкурсі, потім переміг у районному. А коли у місті журі під головуванням Ії Саввіної мені присудило перше місце, задумався — значить, можу щось таке робити. У школі я погано вчився, був мало не двієчником. І це при тому, що чемно сидів і робив домашнє завдання, не був хуліганом і маму через мою поведінку ніколи не викликали до школи. Коли мені мама каже: “Ніколи не кажи в інтерв’ю, що ти був двієчником”, заперечую, кажу їй, що зараз покажу щоденник за десятий клас, який досі зберігаю, а там, крім оцінок 3, 2, 1 — інших нема! Дійшло до того, що вчителька історії не хотіла мені давати атестат. Вчителька мене викликала і сказала: “Ти не можеш навчатися у вищому навчальному закладі, тому атестата я тобі не дам”. Я так боявся цієї вчительки, так вчив ту її історію, навіть не вчив, а зубрив, що коли вона питала, — стояв, як кролик перед удавом, і не міг витиснути зі себе слова. Мені пощастило — я отримав атестат, але багатьом учням з нашої школи ця вчителька зіпсувала життя. Вже коли став студентом школи-студії МХАТ, після цього ходив до неї і перездавав цю кляту історію. Міг її послати на всі букви алфавіту, але дав їй слово, що перездам, і слова дотримав.

- Один зі серіалів, який вам приніс популярність, — “Дві долі”. У цьому серіалі ви зустріли свою долю.

— Справді, на знімальному майданчику ми познайомилися з Машею (Марія Куликова, дружина Дениса Матросова. Зіграла головну роль у серіалі “Доярка з Хацапетівки”. — Г.Я.). Таке відбувається часто на знімальних майданчиках. Ми разом уже 13 років, спочатку жили в неофіційному шлюбі, потім одружилися. Нашому синові Іванові у вересні виповниться два роки.

- Як ви попросили Марію вийти за вас?

— Історія наших стосунків довга. Спочатку вона мені запропонувала о шостій ранку біля метро, щоб я став її чоловіком. Я злякався. Мені не сподобалося, що моя кохана жінка мені пропонує одружитися. Шукав привід, щоб самому їй це запропонувати. І знайшов через кілька місяців. До нас приїхав мій товариш, ми сиділи за столом, а він каже: “Це що, ви три роки живете разом і досі не розписалися?”, на що Марія сказала: “Матросов, роби мені пропозицію і ми вранці їдемо у загс”. Ми посміялися, а вранці запропонував їй вийти за мене заміж, вона погодилася. Думав, що на цьому все й закінчиться. Але мій друг — пацан конкретний — сказав, що не відчепиться, якщо ми не дотримаємо слова. Він попередньо поїхав у той загс до директора, попросив нас поза чергою обслужити: у суботу, та ще й у святковий день, розписали. Ми були у футболках і джинсах. Ввечері влаштували банкет. Я одягнув смокінг, а Маша як була в джинсах, так і залишилася. У той день вона грала у виставі, тому було не до переодягань.

- Ви були при пологах, коли народжувався ваш син?

— Марія народила сина у Москві, а я у цей час був на зйомках у Києві. Хоча попередньо ми оформили усі необхідні документи, щоб бути присутнім при цьому. Відпрацювали перший знімальний день фільму “Щасливий квиток”, ввечері телефонує Маша і каже, що вона вже у пологовому будинку. Дивлюся на годинник: 21.00. Не хотіла раніше мені казати, щоб я не переживав на знімальному майданчику. Коли я прилетів вранці наступного дня, Ванька вже народився.

- Після одруження Марія вирішила не змінювати прізвища?

— Для чого? Її всі знають як акторку Куликову, то для чого їй ставати Матросовою?

- В акторських родинах обговорюють ролі. У вашій теж?

— Ми належимо до тих пар, які приносять роботу додому. Так, ми все обговорюємо, радимо одне одному, консультуємо.

- Шанувальниці вам, мабуть, обривають телефон?

— Та ні. І на шию не вішаються. Я прекрасно їжджу в метро. Люди — у своїх проблемах, кудись постійно поспішають. Ну, а якщо хтось і підійде, — із задоволенням сфотографуюся і даю автограф.

- Маєте у Москві власне житло чи винаймаєте?

— У січні в’їхали у власний будинок. Забрали туди ще мою маму і Машину також. Площа дозволяє — 500 квадратів. Хочу похвалитися: 40 відсотків будівельних робіт я зробив сам. Будівельні здібності успадкував від батька. А свій перший будинок сам збудував, коли мені було 19 років. Повністю все — від фундаменту до даху — усе своїми руками! Мама купила тоді будиночок в Твері, який я розібрав і збудував новий.

Довідка «ВЗ»

Денис Матросов народився 10 грудня 1972 р. у Москві. Навчався у Школі-студії МХАТ і у Щепкінському театральному училищі. Одружений. Дружина Марія Куликова — акторка. Виховують дворічного сина Івана. Був у цивільному шлюбі з артисткою Людмилою Татаровою. У 1999 році у них народилися близнята Володя і Юра, однак після народження Татарова забрала дітей і заборонила Денису з ними спілкуватися: заявила, що діти народжені не від нього. З журналістом “ВЗ” розмовляти на цю тему актор відмовився. Зіграв у понад 30 фільмах і серіалах, серед яких “Кармеліта”, “Дві долі”, “Подаруй мені життя”, “Сміттяр”, “Кохання моє”, “Щасливий квиток”.

Фото автора. Приморськ, Запорізька область.