Олена КРАВЕЦЬ: «Гумор, який озвучує жінка, повинен бути гідним її»

Ексклюзивне інтерв’ю із зіркою «Студії Квартал-95»


Олена Кравець — єдина дівчина-акторка “Студії Квартал-95”. Жартує, гастролює, виступає нарівні з “пацанами”. Попри те, що за плечима Олени економічна освіта, акторський талант — її все. Вона віртуозно перевтілюється і в Юлію Тимошенко, і в домогосподарку в засмальцьованому халаті... На сцені вона — “свій хлопець”, розкута, жартівлива. У житті гумору Олені також не бракує. Але за сценою на перший план у неї виходить жіночність, інтелігентність. Понад усе цінує домашній затишок, але роботу відсувати на задній план не хоче. Гумористка і активістка, зірка “Студії Квартал-95”, кохана дружина та турботлива мама, Олена Кравець в інтерв’ю кореспондентові “ВЗ” розповіла про всі грані свого життя, про дружбу між чоловіком і жінкою, специфіку дівочого гумору та власну довірливість.

- Кажу, що жінці потрібно обирати між кар’єрою і сім’єю, адже цілком реалізуватися і там, і там їй не під силу. У вас, з одного боку, — успіх у рамках «Студії Квартал-95», з іншого — чоловік та донечка. Комфортно почуваєтесь? Чи все ж чимось та й доводиться жертвувати на благо іншого?

— Щільна зайнятість на роботі наштовхує на думку, що мало часу приділяю родині і дитині. Та, з іншого боку, розумію, якби займалася лише сім’єю, почала б нити, що хочу на роботу. Вибір між кар’єрою і сім’єю жінка, яка хоче реалізуватися і там, і там, завжди зробить правильний. Або ж зрівноважить ці два аспекти свого життя так, щоб ніхто не відчував дефіциту уваги: ні на роботі (у моєму випадку в колективі), ні вдома. Звісно, я в першу чергу — мама, жінка, дружина, а вже потім — актриса. Проводжу максимум можливого часу з донькою Машею, у нас довірливі стосунки. Машці цікаво спостерігати за моєю кар’єрою. Якось повертаюся з гастролей і кажу: «Донька мене не бачить… Що я за мати така?». А няня мені каже: «Маші потрібна активна мама, тоді їй буде з кого брати приклад». Якщо так, то добре, таке розставляння акцентів підходить всім (сміється. — О. З.).

- Коли їздите на гастролі, чоловік не ревнує? Адже у вас багато шанувальників, чоловічий колектив навколо…

— Наша ситуація не ускладнюється такими моментами тільки тому, що знаємо одне одного зі школи. Мій чоловік, Сергій, познайомив мене з компанією хлопців, які дружили з дитячого віку і які стали основою «Кварталу». Він мене привів у цей колектив. Він також працює у «Кварталі», просто не їздить з нами на гастролі. Та й я не даю приводів. Ми всі — друзі, тому Сергієві за мене не страшно. Щодо шанувальників, то чоловік розуміє, що вони є. Дарують квіти, роблять компліменти. І Сергієві це приємно. Як і мені.

- Вас часто розігрують у колективі. Особливо жорстким був останній розіграш «Кварталу», коли вас зробили учасницею інциденту на білоруському кордоні і змусили втікати від псевдокуль неадекватного прикордонника. Чоловік не намагається захистити вас від таких моментів, не каже: «Хлопці, ну що ж ви так з моєю Лєною?»

— Розіграш завжди народжується як імпровізація. Почали говорити, і якщо побачили, що я ведусь, починаю вірити, то нагнітають ситуацію… Якщо у цей момент поруч Сергій, він підключається до хлопців і разом з ними «розводить» мене. Про останній розіграш на кордоні Сергій нічого не знав. Коли дізнався, в гніві дзвонив хлопцям і казав: «Пацани, ну хіба так можна? Хто віддав наказ відкрити вогонь?». Він лише чув про цей розіграш, дивитися його телеверсію досі не хоче. Каже: «Буду розстроюватися, злитимусь». Він за мене надзвичайно переживає, тому й сама не хочу, щоб він дивився, як з мене і моєї нервової системи знущаються. Сама довго відходила від того “жарту”, кілька днів з хлопцями не розмовляла. А потім, як і завжди, образа вляглась, і стосунки нормалізувалися.

- А як так ви досі ведетеся на жарти і розіграші? Ви ж у «Кварталі» більш як десять років…

— Думаєте, знаю, як так? А отак! Довірливість така є в мені. Вірю пацанам. Іноді відчуваю розіграш. Не у ста відсотках випадків їм вдається мене розвести. Але часом буває, що мені щось розповідають, а я кліпаю очима і вірю. З мене ржуть потім, а я розумію… знову попалася. Властивість моєї натури така.

- Часто кажуть, що дружби між чоловіком і жінкою не існує… У вас завдяки “Студії Квартал 95” чоловіків-друзів багато. В чому секрет?

— Сама читала фразу, що дружба між чоловіком і жінкою це — секс або до, або після (сміється. — О. З.). Дозволю собі з цим не погодитися. Багато років знайома з усіма з нашого колективу. Більш як половину життя ми провели в колі одних і тих же людей. З пацанами легше. Після творчої суперечки вони швидко відходять. Якщо у мене ще шлейфом тягнеться образа і я надула губи, то гумором хлопці приводять мене до тями. Ми просто всі цікаві одне одному. Відчуваю з ними більше взаєморозуміння. З дівчатами у мене інший формат стосунків.

- У вас багато подруг-жінок? Чи чоловіків більше?

— У мене три подруги, одна з яких дуже близька. Хлопців за подруг не вважаю, не можу з ними бути настільки відвертою, але якби їх не було, я б це сприймала болісно. Добре, що у моєму житті є чоловіки, яким іноді можна подзвонити і сказати: «Я не знаю, що мені робити. Порадь. Ти ж знаєш мою ситуацію…». Дівоча дружба зовсім інша — це душевні розмови, секретики...

- Бути єдиною жінкою в чоловічому колективі — це плюс чи мінус?

— Я — не єдина жінка в колективі. Одна лише на сцені. А в команді, у тому числі і в гастрольній групі, достатньо дівчат. Тому не почуваюся самотньою. У тому, що навколо багато чоловіків, є своя чарівність. Мені багато прощається. Я можу дозволити собі більше (іноді), ніж пацани. З одного боку, вони будуть до мене надзвичайно лояльні, але з іншого — інколи надзвичайно вимогливі. Це мене дисциплінує.

Багато проблем вирішує той факт, що ми так давно одне одного знаємо. Грубо кажучи, я знаю, хто яку білизну носить, хто чому віддає перевагу. Розуміємо одне одного і багато чого прощаємо. Тому у нас хороші стосунки. Не почуваюся білою вороною. Хоча часто виступаю в ролі мішені, куди хлопці свої стріли запускають, кепкують з мене, в дотепності вправляються. По молодості літ якось на це реагувала, ображалася. А зараз разом з ними ржу. Сама їм відповідаю. Підтесалася.

- Чоловіче і жіноче почуття гумору відрізняється? Чи гумор — він і в Африці гумор?

— Звичайно, відрізняється. Є два поняття: почуття гумору як елемент реагування на жарт і почуття гумору як жарт, яким ти можеш промовити як жінка. Розмежовувала б ці два моменти. Для мене почуття гумору — не стільки вміння самій пожартувати, скільки здатність посміятися з чужого жарту. Люблю невульгарний, неповерховий гумор і дотепних людей. Подобається іронічність, самоіронія. Обожнюю, коли всі в куражі, у спільному стані веселощів, коли хто б вже що не сказав, всі сміятимуться з кожного слова до істерики. Таке у нас в колективі часто трапляється. Мені не подобається жартувати з людей чи їхніх якостей, які вони мають від народження, особливо, коли це пов’язано зі здоров’ям. Не люблю жартів про наркоманів, пияків і труси. Не люблю, коли жартують над старшими людьми. Не люблю брудного, примітивного гумору. Мені подобається жарт, після якого можна подумати. Посміятися і ще й відчувати післясмак чогось філософського, мудрого.

Що стосується жартів, які я говорю зі сцени, то вони проходять жорсткіший фільтр, ніж той гумор, який звучить з вуст хлопців. Не можу опуститися нижче якоїсь планки. Жінка, яка жартує, повинна залишитися Жінкою з великої букви. Не боюся виглядати кумедною на сцені. Люблю перевтілюватися, одягати перуки, чіпляти коси, бороди… Але гумор, який озвучує жінка, повинен бути гідним її. Має бути таким, щоб і інші жінки могли з нього посміятися. Писати жарти для жінок набагато важче. Тому жіночих ролей у нашому колективі менше, ніж чоловічих. Перший критерій для мене — щоб у моєї доньки, яка почула, про що жартує мама, не виникало запитань, щоб вона теж могла з цього посміятися.

- Перевтілення на сцені даються вам легко? Як вживаєтесь у ролі, адже у вашому арсеналі цілий спектр образів, серед яких є і політики, зокрема Юлія Тимошенко?

— Кайфую, коли перевтілююсь. Адже ніколи не буду в житті такою, як мої персонажі. Це — надзвичайно цікаво. Сміх у залі засвідчує, що добре це роблю. Щодо політиків, то коли вперше “вживалася” в роль Юлії Володимирівни, зізнаюся, побоювалася. Але це — просто жарти...

Довідка «ВЗ»

Олена Кравець народилася у Кривому Розі 1 січня 1977 року. Закінчила Криворізький економічний інститут Київського національного економічного університету. У 1998 році у свій колектив Олену запросила команда «95 квартал». У 2002 році Олена вийшла заміж за учасника «95 кварталу» Сергія Кравця. Наступного року у них народилася дочка Маша. Знімалася в телевізійних фільмах «Ніч у музеї», «Диво», «Як козаки...». Бере участь у розважальних програмах «Неділя з Кварталом», «Вечірній Київ».