Олександр БОЖИК: «Граючи на скрипці, реалізовую свої рокові амбіції...»

Коли слухаєш, як Олександр Божик грає на скрипці, розумієш, музика — у нього в крові. Український Паганіні, суперфіналіст шоу «Україна має талант!».

Таку розмаїтість талантів та граней творчої натури Олександр Божик щоразу демонструє на своїх виступах. От і на початку грудня він порадує гурманів якісної музики одразу двома сольними концертами в один день. У суботу, 8 грудня, у рідному Львові на сцені Театру ім. М. Заньковецької Олександр Божик презентує шоу-концерт “Чотири стихії”. Про те, які стихії йому найрідніші, про класику і рок, закордонні мандри та шоу-бізнесові перипетії, Олександр Божик розповів кореспондентові “ВЗ”.

- Чого-чого, а вміння дивувати публіку у вас не відбереш. То на двох-трьох скрипках одночасно заграєте, то струни на інструменті поріжете... Чим “братимете” глядачів у “Чотирьох стихіях”?

— Назва концерту “Чотири стихії” — це і реверанс у бік «Україна має талант!», бо саме так називався мій фінальний номер у шоу, і паралель з чотирма струнами скрипки, яка для мене — найрідніша стихія. Багато хто думає: якщо музикант грає на скрипці, то неодмінно класику. Здивую їх. Звучатиме не класика у чистому вигляді, а класичний кросовер, класика у рок-варіанті, музика до кінофільмів, фолькові та популярні мелодії. Планую записати альбом авторських композицій, тож чимало з них «випробую» на публіці під час сольного концерту. У “Чотирьох стихіях” візьмуть участь і мій струнний оркестр «Бравіссімо», і рок-гурт «Божик Бенд», співачка Оксана Муха, з якою маємо дуетні композиції, моя дружина піаністка Юлія...

Будуть на концерті і елементи шоу. А як без них? Зокрема, встановлю під час концерту світовий рекорд. Зафіксувати його приїдуть представники Книги рекордів України. Це досягнення присвячу батькам, завдяки яким став скрипалем. Вони віддавали всю свою душу, кошти, енергію заради моєї мрії.

- Існує стереотип, що скрипка — класичний вузькопрофільний інструмент. Руйнуєте таке її трактування. Легко люди піддаються “перевихованню”?

— Переконувати на словах людей важко. Але варто їм побувати на моєму концерті, як змінюють своє ставлення. Завдяки елементам шоу-програми показую, наскільки скрипка багатогранний інструмент.

- Що підштовхнуло вас до музичних експериментів?

— Йду одночасно двома дорогами: класичною і шоу-бізнесовою. Мріяв у дитинстві стати рок-музикантом, збирати стадіони людей, робити сольні концерти на великих сценах. Класикою, на жаль, стадіон не збереш. Та від дитячої мрії я вирішив не відмовлятися, а реалізувати її у “некласичний” спосіб. Я — людина драйвова, у мені кипить адреналін. Хочу ділитися усім цим виром емоцій з людьми. Створив гурт “Божик Бенд”, у якому, граючи на скрипці, реалізовую свої рокові амбіції як фронтмен гурту.

- Яку роль у зміні вашого сприйняття скрипки як суто класичного інструмента відіграла робота за кордоном?

— Справді, тривалий час працював за кордоном. Але це були не заробітки, а набирання досвіду. За 90 днів, що був у Кореї, до прикладу, зіграв 86 концертів. Це — величезна праця і досвід, якого не купиш за жодні гроші. Об’їздив півсвіту, погоджувався на кожну поїздку, щоб дізнатися і навчитися чогось нового. Найбільший поштовх мені дала Голландія, де виступав у шоу відомого Ганса Ліберга, який класичну музику переробляє в жарти. Він не сміється з неї, а показує, наскільки це — цікава музика. Його концерти шалено популярні в Європі. Зрозумів, що чогось подібного бракує в Україні. Та вирішив не повторювати його досвід, а творити власні унікальні номери.

- Як відрізняється сприйняття класичної музики та публіка в Україні і за кордоном?

— За кордоном концерти класичної музики збирають повні зали, люди з першої ноти впізнають твори, які грає оркестр. Там з дитинства виховують на такій музиці. А в Україні публіка непідготовлена. Між частинами твору починає аплодувати...

Якщо ж брати рівень виконання класиної музики, то наш нічим не гірший, а часто і кращий (у нас потужна школа). Наших музикантів, оркестри, артистів часто запрошують за кордон. “Пропозиція” у нас чудова, а от “попит” — ні. У Львові 5-6 оркестрів. А в Сеулі — 92 офіційно зареєстровані оркестри, сотні і сотні музичних шкіл. Для батьків там велика честь віддати свою дитину у музичну школу. Вони платять шалені гроші, щоб вона досягла чогось у цій сфері. Але вони знають, що без роботи їхня дитина не залишиться. Робота музиканта там добре оплачувана. Знайти її, якщо ти чогось вартий, не проблема. У нас же, коли батьки віддають дітей у музичну школу, не впевнені у їхньому майбутньому. І оркестрів мало, і заробітна плата не така хороша. У нас, на жаль, поп-культура стоїть на порядок вище, ніж класичне мистецтво. У питанні оплати, зокрема.

- Вам неодноразово пропонували залишитися жити і працювати за кордоном. Чому не погодилися?

— Ризикнув. В Європі мені було добре. Там були всі умови, щоб працювати, творити. У мене вже сформувалося там своє середовище, друзі. Але там не почувався як вдома, сумував за Львовом. Це — моє улюблене місто, з якого нікуди не хочу переїжджати. Мені і в Києві пропонували жити. Не хочу, не можу, не моє. Можливо, якби не “Україна має талант!”, я б і не повернувся. Роботи нормальної тут не було... А шоу підштовхнуло мене спробувати: раптом зможу знайти себе тут.

- Те, що вирішили не переїжджати до Києва, звужує географію ваших виступів?

— Можливо, якби жив у Києві, мав би ще більше концертів. Легше було б подорожувати і виступати по всій Україні. Але мені вистачає і у західному регіоні роботи. Часто виступаю на сході — у Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, у Криму — в Севастополі, Сімферополі. Я там своєрідна екзотика (сміється. — О. З.): скрипаль зі Львова, спілкуюся українською, виконую українську музику.

- Шоу на кшталт “Україна має талант!” дають можливість своїм учасникам засвітитися, але коли гаснуть вогні рампи і виключаються камери, про них всі забувають. Про вас не забули. У чому секрет?

— Я — везунчик, людина, яка має щасливу зірку (усміхається. — О. З.). Думав, що після участі у такому шоу наступного ранку прокидаєшся знаменитим, а твій телефон не змовкає ні на мить, бо його розривають на шматки продюсери, які зацікавлені в тобі і твоїй творчості. Виявилось, реальність не мала нічого спільного з картинкою, яку собі намалював. Участь у такому шоу — тест на те, гідний ти звання артиста чи ні. Це — хороший старт, але ж до фінішу доходять не всі, хто стартує. Знаю, якщо слава приходить легко, то так само легко і йде. Тому не боюся довгого шляху. Готовий до того, щоб концертами раз за разом завойовувати свою публіку.

- Те, що ваша дружина Юлія також музикант, піаністка, для вас — плюс чи мінус?

— Моя дружина — мій музичний менеджер. Вона не боїться казати мені про мої помилки. До сварок у нас не доходить. Можемо трішки поконфліктувати, коли збираємось виконувати один твір разом. Але завжди знайдемо спільну мову.

- А музичні смаки у вас збігаються?

— Ні (сміється. — О. З.). Я — помішаний на бритпопі. А Юля не любить, коли слухаю “це”. Моя дружина любить спокійну мелодійну музику, рок-балади та український поп-рок. Коли їдемо разом у машині, зазвичай не слухаємо музики взагалі. А от коли залишаюся там сам — надолужую: вмикаю музику на повну.

- Скільки часу на день проводите зі скрипкою в руках? Сусіди не скаржаться на вашу гру?

— Вдома практично не граю на скрипці. Бережу нервову систему сусідів і близьких, тому винаймаю невеличку репетиційку. Вдень щонайменше три-чотири години граю в оркестрі на роботі, потім маю багато репетицій з різними колективами. На себе залишається мало часу. Якщо дві-три години в день пограю у репетиційці, це — добре. Багато часу приділяю написанню музики. А для цього треба залишатися наодинці з собою хоча б чотри-п’ять годин на день і у повному спокої писати.

- Окрім скрипки, у вас ще багато різних захоплень. Як вони впливають на вашу творчість?

— Мене надихає все. Мандри, активний відпочинок, екстрим... Нещодавно перечитував Муракамі, і під час читання у мені народилася музика — від першої до останньої ноти, у готовому вигляді. Читав, а ця музика звучала у мене в голові. Так і назвав мелодію — “Муракамі”. Натхнення можна знайти у всьому, що любиш, головне — не проходити повз нього.

Довідка «ВЗ»

Олександр Божик (31 рік) — скрипаль-віртуоз, композитор. Народився і виріс у Львові. Навчався у Львівській музичній школі-інтернаті

ім. С. Крушельницької та Національній музичній академії ім. М. Лисенка. Засновник та творчий керівник струнного оркестру «Бравіссімо», а також гурту “Божик Бенд”.