Орган покинутим стояв, поки  не розібрали по частинах…

Найкрасивіший і найзанедбаніший храм у Чернівцях – єзуїтський костел, гроші на реставрацію якого збирають по всьому світу. За  радянських часів тут був державний архів. А  у підвалі храму  – поховання польських солдатів


Наразі ця святиня не діє, але двері тут щодня відчинені. Парафіяни, а також небайдужі чернівчани, прибирають у храмі, поволі розбирають перекриття у приміщенні. Коли тут працював архів Чернівецької області, величний, збудований у стилі неоготики храм перекриттями розділили на поверхи.

Люди не втомлюються робити все для того, аби єзуїтський храм Найсвятішого Серця Ісуса ожив. Копійка до копійки збирають гроші на реставрацію. Не так давно трапився  прикрий випадок. Релігійна громада храму втратила понад 2 мільйони гривень, які зберігала на своєму рахунку у «Фідобанку». Через проблеми у банку всі кошти пропали. Це були пожертви, зібрані за останні роки, які мали  витратити на ремонт даху…

Поховання у підвалі храму.

 Пан Євген, парафіянин храму, чергує тут щодня. Бо щодня заходять люди — і чернівчани, і туристи. При вході у храм на столі лежать аркуші із короткою історією костелу різними мовами.

 Дівчина знімає інтер’єр храму на мобільний, каже: “Виставлю  на своїй сторінці у соц­мережі, щоб швидше зібрали гроші на реставрацію”.  

- Ми з настоятелем займаємося питанням повернення костелу місцевій громаді та його реконструкцією з 1996 року, - розповідає історик, голова парафіяльної громади храму Найсвятішого Серця  Ісуса  Інна Келлер. —  Хотіли б повернути і будівлю, що одразу за костелом, яка колись належала єзуїтам.

Нині у колишньому будинку єзуїтів - один із корпусів училища мистецтв ім. С. Воробкевича. Громада храму в одній із аудиторій має каплицю, де відбуваються святі меси. Парафіяни мирно живуть із керівництвом училища, але сподіваються, що їхнє їм буде повернуто.

Перше з часів Другої світової війни вінчання у храмі.

Настоятель костелу, отець Станіслав Смольчевскі, вже багато років працює в Україні, зокрема у Чернівцях. Поляк за  походженням, відправляє богослужіння лише українською. І розмовляє українською, каже, людина має спілкуватися мовою тієї держави, в якій живе. Скромний у побуті отець-єзуїт дуже відкритий до людей, саме завдяки йому до цієї святині тягнуться люди.

Костел Найсвятішого Серця Ісуса повернули  громаді лише у 2010 році.   Місцевим римо-католикам костел перейшов від державного архіву Чернівецької області, який розміщувався тут десятки років. Останніми роками архівісти працювали у жахливих умовах: світла не було, грілися калориферами… У такому стані зберігалися й австрійські документи. А ось партійний архів зберігався в іншому приміщенні, у хорошому стані…

Коли радянська влада почала господарювати у цьому храмі, всі церковні речі були знищені. У 1944 році костел Найсвятішого Серця Ісуса закрили, а в його приміщенні у 1945 році відкрили православну церкву. На щастя, вдалося врятувати кілька образів Хресної дороги, які зараз зберігаються у місцевому краєзнавчому музеї. А орган спіткала нещаслива доля.  Інструмент хотіли придбати вірмени, але їм не дозволили. Тож він покинутим стояв у дворі, поки його по частинах не розібрали...

Два роки тому храм Найсвятішого Серця Ісуса відзначив 125-річчя. Тоді   вперше всередині провели святу месу. Наразі молитися щонеділі тут не можна, оскільки працюють робітники. Але найзнаковіші події із життя громади тут відбуваються: перше причастя, хрещення,  вінчання.  

Історик-архівіст Марія Никирса розповідає, що місіонери-єзуїти прибули на Буковину для духовної праці ще  у  80-х роках XIX століття:   - 25 листопада 1894 року  у місті освятили новозбудований костел Найсвятішого Серця Ісуса. Зводився  він на благодійні кошти. Богослужіння проводили навіть у перші роки радянської влади на Буковині. У 1945 році місцева влада передала ключі від єзуїтського храму православним, але через рік забрала.

Коли парафіяни отримали доступ до архівів, то знайшли там  документи про те, що у підвалі храму є поховання.  Вперше поховання (60 цинкових гробів польських вояків часів Першої світової війни) у цьому храмі виявили  1952 року, тоді костел вже був недіючим.  Кошти на облаштування цієї так званої гробниці  виділила Польща. На великому хресті написано те, що й в архівах:   “59 поляків і один рускій казак”…

- Польські легіонери  під командуванням генерала Галлера воювали на  території тодішньої Австро-Угорської Буковини під час  Першої світової війни, - розповідає Інна Келлер. -  У  серпні 1914 року вели жорстокі бої проти російської армії під Раранчею (нині село Рідківці) Новоселицького району. Перші поховання з’явились у Чернівцях уже після битви 23 серпня 1914 року під Раранчею. Останні ж бої велися тут у серпні 1917 року. На місці загибелі легіонерів залишились братські могили. Після окупації Буковини Румунією, в 1923 році, почали упорядковувати солдатські цвинтарі. А  1936 року з ініціативи католицького товариства «Сокіл» та Польського дому у Чернівцях на Буковину прибула польська делегація, яка разом з представниками румунського уряду відкрила могили польських солдатів і вилучила з них залишки тіл, які у спеціальних цинкових ящиках  перевезли  у Чернівці, до костелу Найсвятішого Серця Ісуса на вул. Шевченка, 2-а. Частину останків перевезли до Польщі, до Кракова, і поховали на Раковському цвинтарі. За радянських часів, у 1952 році, згідно з постановою Ради Міністрів СРСР, солдатів  перезахоронили у  склепі підвального приміщення тоді православної Вознесенської церкви м. Чернівців. Приміщення замурували цегляною стіною, на ній повісили дошку з написом: «Здесь захоронены 60 польских солдат, погибших в войну 1914-1917 гг.».