Славних прадідів великих спадщина забута...


Поблизу Миколаєва у Львівській області, між мальовничих пагорбів, загубилось село Стільське. Воно було б схоже на сотні інших галицьких сіл, якби не його передісторія з глибини віків. У 1980-их археологічна експедиція НАН України розпочала дослідження пам’яток східних хорватів у Верхньому Подністров’ї. Проводились розкопки й у Стільському, де на вчених очікувала сенсаційна знахідка. На пагорбі, що височить над селом, знайшли величезне городище VIII-XI ст. Загальна його площа — 250 га, з яких 15 га припадало на дитинець. Довжина оборонних стін становила 10 км. Для порівняння, площа Києва у X ст. становила 9,8 га. За підрахунками, у городищі мешкало до 40 тис. жителів, тож свого часу місто було не лише одним із найбільших на території сучасної України, а й одним з найбільших у Європі. Попри грандіозність та історичне значення, в історичних печерах у наші часи — пивниці, а єдиний музей, який нагадує про давню славу — комп’ютерний клас стільської школи... Десь у країнах ЄС в таке місце їздили б тисячі туристів, а у нас лише поодинокі приватні екскурсії...

Стільське спалив Володимир Великий?

Держава білих хорватів була у передгір’ї Карпат, на території сучасних Чернівецької, Франківської, Тернопільської та Львівської областей, частково на території Польщі та на Закарпатті. Білі хорвати тричі згадуються у “Повісті минулих літ”. Вперше серед інших слов’янських племен, вдруге як учасники походу князя Олега на Візантію у 907 році, втретє — під час походу Володимира Великого у 992 році. Деякі історики вважають, що останній і спалив столицю білих хорватів, підкоривши їх.

Давнє Стільське було неприступним. Місто оточували три ряди валів, які, порослі лісом, збереглися досі. Перший, зовнішній вал, був на відстані пострілу стріли від другого. Другий — на відстані метання списа від третього. На валах стояли дерев’яні стіни зрубної конструкції. Періодично одна від одної стояли вежі. Місто мало по одній брамі з півночі, сходу та заходу, і дві брами з півдня. Також було кілька лжепроходів, які закінчувались глухими кутами — пастки для ворога, якого зі стін в той час обстрілювали стрілами і списами. За валами був дитинець, центральна частина городища, та укріплене передмістя. Вали йшли не лінією, а зигзагом. Це покращувало обстріл ворога. У передмісті знайшли чимало житлово-господарських споруд, зокрема кузню, в якій плавили залізо з болотної руди. Місто з передмістям оточували поселення. На сьогодні їх виявлено понад 50.

За легендами, під містом було величезне підземелля. Гео­фізики підтвердили існування під давнім містом на глибині 6-30 м величезних порожнин. Пустоти мають правильні видовжені форми, тобто, швидше за все, — рукотворні. За пошуки і дослідження підземель археологи не бралися — бракує коштів.

За переказами, Стільське зруйнували після довгої облоги. Штурмом його взяти не вдалося, взяли хитрістю. Одного вечора нападники зобразили відступ. Жителі міста, побачивши, як в сутінках віддаляються смолоскипи армії ворога, відчинили браму. В той час замаскований гарнізон із засідки увірвався в місто і підпалив його, а військо, що відступало, побачивши сигнал — заграву палаючого міста, повернулось і спалило його до тла. Нечисленні жителі, які вижили, міста не відбудували, а поселились поруч у долині річки Колодниці. Тепер тут і є село Стільське, в назві якого — етимологічний зв’язок зі словом “столиця”.

Дуброва і Дубровник

Коли місто знищили, частина білих хорватів асимілювалася, а частина пішла за гори, утворивши там села з такими самими назвами. Кілька років тому до Іліва приїжджали мешканці села Ілів із Хорватії. А з селом Дуброва напрошується аналогія з хорватським Дубровником.

Територія давньої пам’ятки включає, крім Стільського городища, святилища у навколишніх селах. У сусідньому зі Стільським селі Дуброві збереглось давнє святилище та печери, а також залишки греблі та шлюзів. Колись у печерах жили монахи, а ще раніше, можливо, волхви чи просто давні білі хорвати. В урочищі Гребля у Дуброві знайдено давню греблю та шлюзи, завдяки яким по річці Колодниці могли плавати невеликі судна. Колодниця з’єднувала Стільське з Дністром, а далі — з Чорним морем.

У селі Ілів, що за 4 км від Стільського, на високій горі — урочище Печера, у якому кілька печер. Їх, ймовірно, використовували білі хорвати як культові об’єкти. Деякі з них називаються Рожаницями, бо за формою схожі на материнське лоно. Мабуть, тут поклонялись богині Мокоші. Пізніше у печерах жили монахи. У період Другої світової війни місцеві мешканці та вояки УПА часто переховувались у печерах від німців та НКВД.

У наші дні у печерах, де нема пляшок з-під пива, селяни зробили... пивниці. Люблять у цих селах також згадувати про УПА. Червоно-чорний прапорець на зупинці в Ілові, такі самі прапорці майорять на місцевих авто. І ось картина з Ілова — стареньку “дев’ятку” в річечці миє місцевий житель, а з її хриплих, мов голос у туберкульозника, динаміків виривається російський реп. Як його не любити — непідробний галицький патріотизм.

Добратись до Стільського нескладно. Із траси Львів-Чоп перед Миколаєвом слід повернути ліворуч, в село Тростянець, за яким і буде Стільське. У Стільському дорога ліворуч перед кафе веде до Ілова, а поїхавши навпростець центральною вулицею, потрапите у Дуброву. Наразі досліджено 5% території Стільського городища, тому в майбутньому можна сподіватись, що давня столиця білих хорватів продовжуватиме відкривати нові таємниці.