Передплата 2024 ВЗ

Українці не готові до «чесної торгівлі»

У другу неділю травня у світі відзначають День справедливої торгівлі

В одному з українських мережевих супермаркетів вперше побачила банани з наліпками Fair Trade. Поруч лежали звичайні банани без наліпок — на півтори гривні дешевші. Над ящиками з бананами зупинились дві молоді жінки — роздумували, які брати, і що означає ота наклейка. “Може, це якісь екологічно чисті, тому дорожчі? Бо я чула, що аби банани не псувались, їх обробляють формаліном”, — каже одна. “Якби їх нічим не обробляли, то вони були би вже чорні, а не жовті. Вдома банани чорніють за день-два навіть у холодильнику. Певно, просто різні фірми...”.

Якщо придивитись, то логотип Fair Trade трапляється і на імпортному шоколаді, і на деякій каві. У європейських супермаркетах таких товарів все більше — вино, рис, цукор, мед, чай, навіть джинси. Така наліпка свідчить не про екологічність (хоча такі товари, як правило, все ж чистіші, ніж звичайні), а про те, що люди, які їх виробляють, працюють у нормальних умовах і отримують за свою роботу гідну оплату. Fair Trade — означає чесна, або справедлива, торгівля. Саме травень вважають місяцем Справедливої торгівлі, а у другу неділю травня Світова організація справедливої торгівлі проводить День Fair Trade.

“Рух Fair Trade зародився у Європі і звідти поширився на інші країни. Усе почалося з того, що європейці почали задумуватись над тим, що гроші, які вони платять за ті чи інші товари, отримують посередники, тоді як ті, хто працює на кавових чи чайних плантаціях, збирає бавовну, отримують мізер, працюючи в нелюдських умовах. Аби здешевити товар, великі корпорації залучають працю дітей, змушують робітників працювати в небезпечних умовах, — каже керівник Спільноти соціально відповідального бізнесу Володимир Воробей. — Аби отримати сертифікат Fair Trade, виробник має довести, що на усіх етапах виробництва дотримується трудового законодавства, екологічності, працівники отримують гідну оплату та працюють у безпечних умовах. Компанія також повинна робити внески на розвиток громади, на території якої вирощується кава чи какао-боби. У Європі продукти з Fair Trade популярні, бо європейці готові платити на євро-два більше, щоб таким чином підтримати країни третього світу. Однак не думаю, щоб цей рух став популярним в Україні. Товари Fair Trade, швидше за все, потрапляють у наші супермаркети випадково. Українці вважають себе не надто багатшими за селян з Азії чи Африки, тому платити на кілька гривень більше заради їхньої підтримки не готові. Основним критерієм вибору того чи іншого товару для пересічного українця залишається ціна, а не те, в яких умовах його виготовили”.

Утім, Рух за справедливу торгівлю на кшталт Fair Trade міг би посприяти розвитку українського села. Скажімо, пакетоване молоко, йогурти, сирки у супермаркетах коштують недешево, тоді як селянам, які здають молоко переробникам, платять менше двох гривень за літр. Експерти підрахували, що у виробництві йогуртів рентабельність молокопереробних підприємств сягає 300%. Зате ті дві гривні, які платять селянам, не покривають навіть собівартості виробництва молока.

“Гадаю, для підтримки українських селян та дрібних фермерів краще застосовувати принципи не Fair Trade (вони працюють лише в розвинених країнах), а локальної торгівлі. Треба допомагати селянам налагоджувати контакти з безпосередніми покупцями, сприя-ти тому, аби люди у місті намагались купувати молоко та городину, вирощену в радіусі 50 кіломет-рів”, — каже Володимир Воробей. До речі, у сусідній Румунії така локальна торгівля непогано розвивається. Громадські організації “знайомлять” міські сім’ї з дрібними фермерами, в результаті одна сім’я зі села обслуговує дві-три міські. Розраховуються не за кілограм продукції, а помісячно. Щомісяця фермеру платять стабільну ціну, а той кожні кілька днів привозить їм набір продуктів — залежно від сезону. За бажання, міська сім’я може на вихідні з’їздити до “свого” фермера, допомогти на городі... Таким чином у Румунії рятують село від наступу великих європейських сільськогосподарських корпорацій, які викуповують величезні площі угідь, засаджують їх технічними культурами і не потребують місцевих працівників.