Брудні танці довкола Степана Гіги. Або дещо про «цехову» псевдосолідарність зірок шоу-бізнесу

По всій Україні від юного і до немолодого  продовжують тепло згадувати цього «співака від Бога». Відеороликами його тріумфальних виступів-аншлагів переповнені соцмережі, що засвідчує правдиву, некуплену любов глядачів до Маестро. Але дехто, як це не важко сприймати, у дні прощання і після них показав до великого володаря сцени не просто  свою нелюбов до нього, а чорну заздрість, низькість, мізерність душі. 

Ще не змерзли від морозу квіти на могилі Степана Гіги на сумному Личакові, а в Інтернеті вже почали топтатися по імені Великого Артиста. Здійнялася блюзнірська посмертна істерія. "Знавці" до молекул копалися в історіях з офіційними і цивільними дружинами артиста, смакували обставинами його смерті. У кампанію паплюження залучили навіть штучний інтелект. Огидно було дивитися згенероване ШІ псевдовідео, в якому маловідоме бульварно-віртуальне видання, щоб «накрутити контент»,  показувало, як людина, віддалено схожа на улюбленця мільйонів, наче спрутом, оповита трубками медичних систем і корчиться у передсмертних муках...

Що це, як не цинічна наруга? 

Великого удару "під дих" завдала Степану Гізі його артистична "братія". Попрощатися з Народним прийшло від сили три зіркових співаки. І це у Львові, де "легенд" стільки, що ними хоч греблю гати! Щирими біля домовини були сльози Ярослава Борути, Михайла Грицкана (відмінив свій концерт і приїхав до Львова!). Віддав шану побратиму по сцені Іван Попович, який прийшов на парастас. А решта... 
Вони ніби випарувалися. Хоча у кожній другій своїй пісні співають про рідну землю, а в інтерв'ю на камери розмірковують, як важливо підтримувати рідне мистецтво, б'ють у груди себе, називаючись Українцями і Україночками. 
Дехто обійшовся публікаціями спільних фото з культовим виконавцем, скупими некроложними спогадами, в яких поміж іншого не проминув нагоди підленько кинути камінчик у город того, хто відповісти уже не міг…

Я був шокований, коли двічі протягом кількох хвилин почув з уст одного "метра",  який постійно говорив про власні чесноти і відзнаки, що, ідучи на прощання з колегою по мистецтву, він купив для Степана Гіги квіти. Добре хоч, що той  "шанувальник" не вказав суму, на яку потратився...

За межами такту були і ревниві репліки інших "великих". Хтось цвиркав, що у Гіги не склалося на оперній сцені, тому, мовляв, подався на естрадну. Секрет успіху Гіги той "експерт"  пояснював тим, що цього співака "витягнула молодь". Ще інша "легенда" згадувала, що кілька разів приймала виконавця "Яворини" на нічліг у своєму "маєтку", а той, невдячний, не приїхав до нього на ювілейний концерт...

Мені розповідали, що коли у Гарнізонному храмі тисячі людей ішли вклонитися володареві п'яти золотих дисків, у Трускавці, погладжуючи вуса, давала концерт одна зі столичних зірок. Вирватися на годинку-другу до Львова ні у той, ні у наступний день часу у цього "топа", ні у багатьох  інших "королів сцени" не знайшлося... 
Гостро про «столичних звйозд”-зазнайків висловився народний артист Ярослав Борута, чию пісню «Лебеді кохання», як і «Яворину» - Гіги, знають чи не у кожній хаті. «При житті ви всі ігнорували Степана, ніколи його не запрошували у ваші «тусовки». Але він, не проживаючи в Києві, всіх вас разом взятих своєю мегапопулярністю поклав на лопатки,  і ви ніяк не змогли з цим змиритися. Ота чорна заздрість закрила всім вам очі… Може, вам треба було гонорари заплатити, щоб ви були на похороні?!»

Думаю, цим своїм своєрідним демаршем, бойкотом наша "шоуеліта" підтвердила, що на сцені вона визнає тільки себе. А інших не терпить. Бо ті начебто відбирають у них славу. І слухача. 

Відповідь цим "плакальникам" проста - публіку не купиш. Її можна підкупити гарною піснею і харизмою. У Степана Гіги все це було. Він не мав потреби роздаровувати квитки, щоб заповнити проблемні зали. Люди платили чималі гроші, щоб почути  і побачити Гігу. У липні цього року я був на концерті Степана Гіги у рідних Бережанах  (всі зібрані кошти артист віддав на ЗСУ). За годину до початку - величезний натовп охочих потрапити на цей виступ. Серед глядачів я бачив студентів,  дітлахів, фронтовиків, які приїхали у відпустку, місцевих педагогів, медиків, отця Василя, 71-річну "бабу Ганю", які того спекотного дня кинула все, лиш би побачити Гігу, почути його "Сон" та інші музичні шедеври. 

Думаю, про таку аудиторію багатьом нашим сценічним "могіканам" тільки сниться…
І ще про одне. Усі наші «метри шоубізнесу» постійно закликають українців гуртуватися, підтримувати один одного у тяжку хвилину. Чого варті їхні слова, ми переконалися, коли в історії з проводами Степана Гіги замість «цехової солідарності» вони продемонстрували оте пресловуте «моя хата скраю»…