На свій сором, відкрила, що не можу дивитись на репортажі розгонів з Тбілісі…
Хай у них все вийде
На свій сором, відкрила, що не можу дивитись на репортажі розгонів з Тбілісі. Пруст би плакав — ось він, Le Temps retrouvé в чистому вигляді: 10 з гаком років ураз змітає геть, як шифоновий шалик, і круг мене знов — та страшна, як прірва, чорна зима-2014, обличчя мені заливає сльозами, і я кричу в екран на озброєного до зубів «космонавта», що валить з цілого дуру з брандспойта по беззбройному хлопцеві перед ним, як кричав польський журналіст тим на Груші: що ж ти коїш, стерво, він же такий самий грузин [тоді було — «українець"], як і ти?!.
(То вже потім, коли москва вивезла януковича, ми побачили в спустілому Маріїнському на місці таборування карателів таблички «Пермь» і «Пенза» — і вкотре пересвідчилися, що вбивати нас прислано було таки північносусідських «спеців», місцевим покидькам москва все ж не йняла віри, — може, не дай Біг, і в Тбілісі теж обслуговують тамтешніх януковичів прислані з Півночі контингенти «інтернаціональної допомоги»?.. Поки не пролилася кров — стукаймо по дереву! — є надія, що влада обходиться «своїми силами», — зрештою, всі свої лялькові режими одночасно багнетами не забезпечиш, і те, що так «на ґвалт» для кремля рвонуло в Сирії, де пуйлу треба хоч заріжся тримати фейс перед усім «Глобальним Півднем» зразу, на руку не лише нам, а й картвелам: не ослабляйте натиску, браття і сестри, користуйтесь моментом, Бог і історія нині на вашій стороні!..)
Хай у них все вийде. І вийде в оновленій Грузії «Музей покинутих секретів» грузинською (за контрактом — наступного року, але зрозуміло ж, що це на 100% залежатиме від рішенця нинішніх протестів…), і я приїду в Тбілісі на презентацію, і ми будемо з грузинськими друзями сидіти десь на гірській терасі, пити тяжке і мудре сапераві, і вони мені навперебій оповідатимуть, як все було — як щасливо-безкровно дісталась їм перемога…
Хай так буде, Господи. Змилуйся над ними.