Ворог програв на старті своєї кривавої авантюри…

На жаль, саме під кінець року того оптимізму помен­шало, почали з’являтися занепадницькі настрої, що й не дивно. У такій напруженій стресогенній атмосфері, в якій живемо майже два роки, психологічні гойдалки — очікуване і навіть закономірне явище. Рік тому ми жили очікуванням неминучої і близької Перемоги. Свято вірили, що війна ско­ро закінчиться, що цей жах не може тривати довго. Бачили позитивну динаміку на фронтах і вірили у надто розрекла­мований переможний контрнаступ, який остаточно зламає ситуацію на нашу користь. Підживлювали оптимізм і занад­то самовпевнені обіцянки представників влади щодо «літа у Криму». Вже не кажу про цинічний обман Арестовича щодо «двох-трьох тижнів». На жаль, багато хто щиро вірив у ці обіцянки, відтак психологічно перегорів, що згодом і викликало у декого зневіру і розчарування. До того ж, під кінець року українці побачили, що військова і матеріальна допомога західних партнерів гальмується. З’явився страх, що можемо залишитись сам на сам з сильнішим ворогом. Стало остаточно зрозуміло, що війна затягується, відтак попереду — жахаюча невідомість.

У таких несприятливих для психологічного стану укра­їнців умовах влада мала би дати позитивні сигнали. Не за­йматися шапкозакиданням, як раніше, а продемонструвати адекватність і відповідальність. На жаль, пресконференція президента Зеленського нагнала лише сум, печаль і навіть трохи іспанського сорому. Відверто кажучи, краще б він її не проводив…

Але ми з цим усім дамо собі раду! Мусимо дати! Бо ви­бору нам ворог не залишив. І українці це усвідомлюють. Згідно з найсвіжішою соціологією, 80% наших громадян вважають, що жодні територіальні поступки для досягнення миру неприпустимі. І ця цифра свідчить, що, попри немину­чу втому від війни, українці не готові йти на будь-які комп­роміси з ворогом, на оманливий мир замість територій. На що нас штовхають деякі прихильники умиротворення агре­сора.

Якщо українці не зламалися у перші, найжахливіші міся­ці війни, а навпаки, показали нечувану стійкість і героїзм, відстояли Україну у найгірші часи, коли ворог вже їздив на танках околицями Києва, то нині нас точно морально не зламати.

Рік тому ми все ще недооцінювали рівень божевільних ам­біцій путіна і дещо переоцінили наші можливості, тому роз­раховували на більш швидку перемогу. Сьогодні ми є біль­шими реалістами. Не знаємо, коли буде омріяна Перемога, але впевнені у її неминучості. Тому, що вже маємо за плечима майже два роки героїчного опору і звільнення значної части­ни окупованої території. Ворог програв на старті своєї кри­вавої авантюри. І це вже є нашою Перемогою. Перемогою є те, що держава Україна існує, попри божевільні плани путіна підкорити нас нахропом. Перемогою є те, що ми віримо у не­зламність наших воїнів і силу духу нашого народу.