Документальні — так, художні — ні

Знімати художні фільми про трагічні події в Маріуполі, Ірпіні чи Бучі — на даний момент не потрібно. Документальні — так, художні — ні.
Дуже важко передати справжність подій — це раз. По друге, будь-який необдуманий кадр того чи іншого автора, який живе за принципом: «Я так бачу» — може спричинити спотворення історії і причинити біль людям, які понесли важкі втрати через російську окупацію.

Нам потрібне героїчне кіно, яке б надихало націю на боротьбу і показувало всьому світу, що українська армія і народ — номер один у світі.

Вистачає уже писати тільки трагічні сторінки. Як не можна у такий важкий час, випускати безсмислові комедії, які не несуть за собою якоїсь цілі.

Починаючи з 2014 року, український спротив породив тисячі історій, які можна перевести у героїчні сценарії.

Ми не здивуємо світ фільмами про наші страждання, а робити їх для внутрішнього «хайпу» — марна трата грошей і часу.

Це моя думка і вона має право на життя. В подальших дописах, я буду розповідати про сучасні українські фільми, які піднімуть вам настрій і подарують наснагу до боротьби.

Джерело