Чи буде Зеленський хамити і Байдену?
Україна заганяє себе у глухий кут
Візити канцлерки Німеччини до Росії та України виявилися провальними. Анґела Меркель явно недооцінила рівень самовпевненості Володимира Путіна і явно не була готова до того, що Володимир Зеленський буде відкрито йти на конфлікт.
Почнемо з Путіна. Дві речі остаточно змусили його думати, що він переміг на західному фронті: рішення Джо Байдена щодо «Північного потоку-2» і блискавична перемога талібів. Ми повинні чітко розуміти, що Путін після цих двох речей вважає, що у нього розв'язані руки і він може діяти особливо не озираючись на Захід. Це погана новина для нас. І тут треба розуміти, як би це комусь не здавалося безперспективним, без підтримки колективного Заходу, у нас майже немає шансів.
У Києві Зеленський майже хамив Меркель, очевидно, вважаючи, що вона вже свою гру відіграла. Але ті, хто готував президента до розмови, явно вважали, що внутрішня українська історія важливіша за зовнішню. І при цьому вони не враховують дві речі. По-перше, хамити німцям — це дати їм можливість підняти руки і сказати: ми не можемо більше захищати цих ідіотів, якщо вони самі на нас нападають. По-друге, Байден своїм рішенням щодо Афганістану дав чітко зрозуміти, що поліцейські функції він хоче перекласти на інші країни, а в нашому контексті — це перш за все на Німеччину. Така переговорна стратегія — глухий кут, куди ми самі себе заганяємо. Можна тисячу разів питати, чому ми не в НАТО і чому запустили «Північний потік». Але це не підняття ставок, а поведінка дитини, яка ображена, що їй не купили цукерку.
Тепер варто чекати зустрічі з Байденом. І, на жаль, все вказує на те, що у Вашингтоні ми знову почуємо «чому ми досі не в НАТО».
