Поразка збірної: тепер три шляхи розвитку
Поразка збірної України була закономірною. Могло б бути краще, звичайно, але клас команд був, звичайно, незрівняно різним
І тепер у нас є, як у казці, три шляхи розвитку. Перший, яким вже дехто почав іти: розповісти, що все пропало. Другий запропонували мільйони людей, яких підтримав Зеленський. І звучить він як стара кричалка «Динамо» Київ: «Обидно, досадно, но ладно, ладно, ладно».
І нарешті є третій варіант: піти шляхом Бельгії чи Ісландії, які сказали, що ми маємо докорінно змінити все в футболі, щоб це стало загальнонаціональним об'єднавчий фактором (ісландці навіть вписали це в національну мрію на деякий час).
Чи дасть це швидкий результат? Звичайно, ні. Але може згуртувати націю, бо немає іншого такого масового спорту, який би міг це зробити. Ще це дало б розвиток людського капіталу, бо за підрахунками Українського інституту майбутнього на 1 долар, вкладений у масовий спорт, ми отримаємо 15 доларів віддачі (скоро буде презентоване дослідження).
На жаль, ми поки що обираємо другий варіант, бо так простіше. Я впевнений, що Андрію Шевченку дадуть орден (цілком заслужено, як на мене), футболістів теж чимось нагородять. Я навіть впевнений, що керівник ФФУ Андрій Павелко запропонує національну програму, але її ніхто не буде втілювати в життя. Чому? Результат буде через 15 років, а такими часовими категоріями у нас ніхто не мислить.
