Передплатити Підтримати

"Полудєржавний властєлін"

Серед моїх знайомих про останні гучні інтерв'ю кремлівського самітника – що американському телеканалу NBC News, що "России-1", - оцінюють по-різному

Є такі, що іронічно констатують клінічний діагноз на межі старечого маразму, є й прихильники нових теорій змов, мовляв, Путін вже про все домовився із Заходом (принаймні, з європейськими потугами). Ще інші схильні вважати, що деякі екстравагантні філіппіки російського «царя» адресовані лише для місцевої публіки.

Істина, як завжди, лежить десь посередині. Точніше, — там, де її і слід шукати. У середовищі, якого раніше ВВП уникав та зневажав, оскільки його каґебешне нутро на дух не переносило усіляких там «дисидентів», бо реально ліпило з цих людей, до прикладу, з того ж таки Дуґіна, «збоченців» і «самошедших». Але тепер, з плином літ та зі змінами геополітичної ситуації, саме вони — закоренілі імперці, стали для Путіна живильним середовищем його «державництва».

Путін надуває щоки перед зустріччю з Джо Байденом, прагнучи заздалегідь залякати майбутнього візаві непередбачуваністю і брутальністю своєї поведінки. Він у стилі пітерського гопника відверто принижує чинного господаря Білого дому, вдаючись до не вельми дипломатичних порівнянь з «друзякою Трампом». Внутрішнє усвідомлення власної ницості, вторинності і жалюгідного безсилля штовхає Путіна на екстраординарні вчинки.

Як ото колись Алєксандра Даніловіча Мєньшікова, — фаворита «Пєтра Вєлікаго», який по смерті патрона зазіхнув на престол. Цікаво, що, за версією Алєксандра Толстого, Мєньшіков теж був «пітєрскім» і до миті, коли запав у пам'ять майбутнього імператора, торгував пирогами у «Сєвєрной Пальмірє». Так ось саме цього вискочку у своїй українофобській поемі «Полтава» ще один імперець Пушкін назвав «полудєржавним властєліном».

«Словесний пронос», — ось і все, на що спромігся Путін, відповідаючи на пряме запитання про оцінку американського лідера.

Знаючи ставлення Байдена до попередника, кремлівський блазень прагне роз'ятрити саме цей світоглядний конфлікт, наполягаючи на «неповноцінності» нинішнього президента США — «кар'єриста, якому може забракнути імпульсивності». «Навіть зараз я вважаю, що колишній президент США пан Трамп — екстраординарна особистість, талановита особистість, інакше він не став би президентом США».

Я не даремно вжив щодо Путіна слово «блазень». Хитрий владолюбний маніяк, він прагне вскочити у мейнстрим сучасної геополітики, у якій гору бере шоу, видовища на межі фарсу, балаганна естетика та нічим необмежений популізм. Кому-кому, а українцям, які необережно повелися на схожі візуально-лінгвістичні ефекти і мають тепер при владі клоунократію, такий тренд вже залив сала за шкіру, хоча не минуло ще й половини каденції Зе!

Однак Путін, цей «полудєржавний властєлін» йде далі. Прагнучи підкреслити власну, виплекану і необґрунтованими амбіціями, і запопадливими «холопами» велич, він береться аналізувати НАТОвські перспективи України. «Можливо, просто вони йому (Зеленському. — Авт.) сказали: «Знаєш що, ти зарано виліз, рано ще про це говорити. І не до місця ти виліз, тому що зараз намічається зустріч на вищому рівні двох президентів. Чого ти нам заважаєш? Псуєш нам обстановку перед самітом?». Гей би він, — Путін, — рівня Байдену, і здатен змінити його думку про важливість України — форпосту боротьби з необольшевицькою Росією.

Необольшевизм вилізає з путінської маячні, мов шило з мішка. Він усюди, — у його історичних догмах, у поглядах на світову політику, у ставленні до російської опозиції. «Більшовики, організовуючи Радянський Союз, створили, в тому числі, союзні республіки і Україну», — вальяжно розпатякує Путін. І наголошує: росіяни (у його розумінні — нащадки большевиків, мабуть) є корінним народом України. А заперечувати це — «не просто некоректно, це смішно і безглуздо». «Як бути? Сам Зеленський єврей за національністю, я не знаю, у нього, може, там кров намішана. Що робити ось з цими людьми? Їм що, зараз, як у нацистській Німеччині, мірятимуть черепи, інші частини тіла циркулем і визначати, як там визначали справжнього арійця чи несправжнього? Визначати справжнього українця чи несправжнього?».

Ну, важливо, щоб «справжністю — несправжністю українців» опікувалися інші, — лише не Путін. Про такий штиб опіки ми знаємо зі своєї кількасотрічної історії, особливо зі семи літ сучасної російсько-української війни. І те, що Путін намагається подавати як суто фашистський винахід, насправді було щоденною, щогодинною практикою його духовних наставників з ЧК-ОГПУ-МҐБ-КҐБ. Вони успішно ділили людей на «першосортних і другосорних», застосовуючи при цьому критерії лояльності і партійності.

Тому зараз, після чергових одкровень «полудєржавного властєліна» надзвичайно важливими є відповіді на кілька запитань: «Пане Зеленський, це оцій особі ви так прагнули зазирнути у вічі? Це із цим персонажем з минулого ви хотіли домовлятися „десь посередині“? Це ви казали про можливість „миру“ з Росією Путіна?».

Чи здатен Зеленський, зі всім своїм акторським талантом, відверто відповісти на ці запитання? Чи знову, за звичкою, сховається у «доміку», вважаючи що «я — не я, і хата — не моя»? ДумайТЕ, — пане президенте…

Ігор Гулик для «ВЗ»