Передплатити Підтримати

Запит на гордість. Чому ми такі збуджені від футболок "Героям слава"

Величезний дефіцит причин для гордості...

Вчора мій старший син запитав: «Чому ми приділяємо так багато уваги програшу росіян і так мало говоримо про перспективи нашої збірної?». Спочатку я хотів йому відповісти, що мало хто вірить в нашу перемогу, але це не зовсім так. Серед моїх знайомих, які багато років регулярно вболівають за ті чи інші команди українського чемпіонату, всі сказали, що у нас є дуже великі шанси вийти, як мінімум, з групи.

То в чому ж причина цього гіперзбудження від футболок з «Героям слава» і від програшу росіян? Мені здається, що відповідь тут одна: величезний дефіцит причин для гордості.

Наприкінці минулого століття британські соціологи ввели поняття колективної параної, яка полягає в тому, що час від часу в суспільстві виникають напади переляку, що якесь явище може призвести до катастрофічних наслідків. І це при тому, що насправді загроза вигадана. Ми зараз переживаємо прямо протилежний процес: напад колективної ейфорії, яка, якщо розібратися, не має під собою якихось реальних вагомих причин (хоча з точки зору націєтворення — це безумовний плюс і тут треба тільки подякувати голові федерації футболу Андрію Павелку).

Але вся ця історія ще раз підкреслює, наскільки ми інфантильні. Як тут не згадати концепцію Піаже про дитяче мислення, яке можна звести до формули: «Чому дме вітер? Бо дерева хитаються». І проблема навіть не в тому, що ми так мислимо. Проблема в тому, що ми не хочемо дорослішати.

В 2019 році, коли було обрано Зеленського, у нас не просто відбулося таке собі завершення революції Гідності 2013−14 рр. У нас також відбулося завершення епохи романтичного націоналізму зразка кінця 80-х років. Цей тип націоналізму завершився, але ми цього досі не хочемо усвідомити. Війна, відхід від ідеологем homo soveticus, зміни в швидкості передачі інформації і ще цілий ряд інших факторів, призвів до того, що у нас де-факто намітилася величезна ідеологічна криза. А будь-яка подібна криза потребує героїки і причин для гордості. І нова форма збірної стала такою причиною, чи, точніше, приводом. Але ми маємо усвідомити, що з точки зору перспективи кількох років ми (держава) або почнемо створювати причини для гордості (почнемо будувати ідеологію, хай мене пробачать всі, «вставання з колін»), або ми й далі житимемо в симулякрах квазігордощів.

Джерело