Країна спадаючих колготок: чому СРСР – абсолютний антикомфорт
Якось останнім часом звідусюди полізли згадки про СРСР.
Виявляється, майже третина українців за ним шкодує (цікава б я глянути методику опитування!). І в якомусь обговоренні зачепилась оком за фразу, яка мене буквально збила з ніг: «В СРСР було дуже комфортно жити тим, хто…», — далі йшла критична частина, але я підвисла на цьому місці.
В СРСР. Комфортно. (Повторила собі 3 рази, поки заспокоїлась).
Ось це — головна вина нашого покоління: ми не передали наступному свій досвід дорослого життя в 1970−80-ті так, щоб ви, любі діти, чітко й назавжди засвоїли елементарну річ: слова «СРСР» і «комфортно» В ПРИНЦИПІ не можуть стояти поруч. Слово «комфорт» було в СРСР іноземним. Якщо коротко, то СРСР — це абсолютний (як у фізиці «абсолютний нуль») АНТИКОМФОРТ.
Звісно, матеріально там по-різному жилося в різних стратах, класах і кастах, але от «комфортно» — вибачте, нікому, навіть членам правлячих номенклатурних кланів!!! (і це не про споконвічне людське «один плаче, що рідка юшка, а другий, що рідкі коралі», а про життя в хронічному страху перед утратою привілеїв: адже своєї власності в рад. еліт не було, зняли з посади — от і нема ні дачі, ні шофера, ні жінці дублянки з розподільника, і психологічно це було ой як некомфортно, роками жити з такою сокирою в голові! ну, а про посполитих, сиріч, по-тодішньому, «трудящих», годі й казати…)
Чому сьогодні це доводиться пояснювати? Тому, що чверть віку рашистська пропаґанда завалювала масову свідомість «СРСР-ом в пазітівчіках» (мемах). І це працює. Ви можете скільки завгодно доводити опонентові, що «самый вкусный в мире советский пломбир» © був огидний і після сьогоднішніх «Моржо» чи «Хрещатика» ваш опонент відпльовувався б від нього півдня, лиш лизнувши, — але адресована вашій «внутрішній дитині» склейка «СРСР=морозиво» (кому смачне, кому несмачне — ну, таке діло, смаки різні…))) вже відбулася, «позитив зайшов». А це тільки один з мемів, під якими нам намагаються продати країну, котрої ніколи не існувало.
Тимчасом, меми, з якими найперше мав би асоціюватися СРСР, мусили бути зовсім інші. Головна тілесна пам'ять індивіда про ту країну — рухова, кінетична: це пам'ять скорчености, втиснутости тебе в щось незручне й непристосоване на людську мірку — від одежі до колони на параді, від транспорту до житла, і т.д. (і на тонкому плані — пханого тобі в голову — те саме). Скаржитись, що тобі «незручно» («дискомфортно», по-нинішньому), означало «випендрюватись», відповіді були з блатного фольклору — «неудобно штаны через голову надевать», «неудобно на потолке спать» ©. Не подобається тобі Країна Спадаючих Колготок? — Та ти скажи спасибі, мажореня, що в тебе в 1960-ті були колготки, ми в цей час іще панчохи на круглих резинках носили…
Так нас відучили — і ми «не скаржились». І дітям своїм теж не скаржились, — от вони нічого й не знають.
Ось нашвидку, на коліні, кілька потенційних «мемів про СРСР», що першими спали мені на гадку, — кожен можна «розгорнути» в окремий нарис, і кожен, на відміну від «вкусного мороженого» і «добрих мультіков», буде правдою й опече при доторку живим м'ясом, — а я навіть непевна, наскільки вони зрозумілі «тим, хто там не був»:
— 1) СРСР=раз на місяць садна в промежині від засохлої вати (це для дівчаток: спитайте в мам, вони вам пояснять!);
— 2) СРСР=вічно-підібгані пальці в тісному взутті (агов, ровесники, а слабО нам зафлешмобити фоточки своїх тепер, у 50+, мозолів на ногах, нажитих купленими у фарци/вистояними в 5-годинних чергах імпортними черевиками, які «ах, от би на пів номера менші! — нічого, вони розносяться!» — і так все «детство-отрочество-юность», а тепер уже пізно, кріогеном не випалиш?..)
— 3) СРСР=шлюб за прописку (трошки про це є в «Польових дослідженнях», де історія Дарки, а більш якось ніде не читала, чому? адже це чи не на кожному курсі перед випуском було, були й люди, які цим заробляли, як і заявами до ЗАГСу за «ліфчик на косточках» — о, це на ще один мем тягне! — чого мовчимо?))
А вже тема прописки тягне за собою славнозвісний «квартирный вопрос» таким, свят-свят-свят, чумовим шлейфом, що тут мене перемкнуло, наринули спогади, навіть сльоза за кількома знайомими, «за квартиру» покладеними чоловічими життями, і я зрозуміла, що далі згадувати не хочу — хай якось іншим разом…(((
Додавайте своє.
