Ми не цінували те, що мали

Біда звела з глузду навіть запеклих скептиків і вони почали шанувати норми карантину. Слово начебто знайоме з давніх літ, але такого масштабного дійства на цю тему ще не було. Видно, кожне покоління має своє випробування. Нам випало таке...

Але у дні всезагальної паніки варто подумали про інше: ми просто не цінували те, що мали, те, що було для нас звичним, розміреним, правильним і Богом даним. Ми не шугалися від ближнього, який ненароком пчихнув, ми не знали, що навіть незначне підвищення температури може викликати смертельний страх у голові. Ми не могли собі уявити, що одного базарного дня на воротах буде висіти великий замок, і не буде ні продавців, ні покупців, ми не знали, як то може бути, щоб не ходили маршрутки взагалі, щоб не вибігали на вулиці діти, що можуть вмить спорожніти села, що з полиць будуть згортати увесь товар, який не має терміну давності, але який може рятувати від імовірного голоду. Ми не сподівалися, що звичайна медична маска може стати аптечним дивом та ще й дорогоцінним, а ще виникне банальна проблема: де навести красу на голові, бо всі перукарні раптом зачиняться, і взагалі — людину можуть оштрафувати на купу тисяч лише за те, що відчинила свій «непотрібний» заклад. Чи думали колись медсестри, що стануть на стільки шанованими, що їх будуть возити спецрейсами. Хто б міг передбачити, що настануть такі часи, коли страшно доброму приятелеві подати руку при зустрічі, чи проблемою стане звичайне горнятко запашної кави у затишному кафе. Хіба можна було прогнозувати, яке це щастя звестися вранці і піти на роботу, яку любиш чи не любиш, побачити колег, з якими дружиш чи ні… А долари? Навіть маючи їх на «гірку годину», не зможеш офіційно поміняти в канторах, тільки у «коників», які вірусу не бояться, бо прибуток цікавіший. Невже були сподівання, що страшно буде заходити в Інтернет, бо там просто не буде добрих новин. Хто міг колись передбачити, що настане свята неділенька, а церкви будуть порожні, і до Хресної Дороги ніхто не прийде. А людину, яка скаже, що Великдень можна буде «відмінити», бо карантин продовжать, назвали б дурнем вісімнадцятим. В які б то часи можна сподіватися, що заробітчани масово і перелякано будуть спеціальними автобусами та потягами повертатися додому, сподіваючись, що коли й доведеться помирати, то ліпше на своїй землі, ніж на чужині…

Панове, ми все це мали, але не цінували. Ми сприймали це як норму життя і зовсім цим не втішалися. І тільки тепер відчули, яке то благо було — жити без карантину. Коли усе це повернеться, а воно неодмінно повернеться, давайте будемо шанувати кожен прожитий день і кожне явище, вартість якого ми пізнали лише тепер. І ще — давайте шанувати один одного, навіть ворогів своїх, бо що ми без них варті — навіть посваритися не буде з ким.