Передплатити

Українські кіборги: згадаємо всіх, вічна вам пам’ять, Хлопці!

"Вас вже кілька днів запитує одна жінка, просить дати ваш мобільний. Вона живе в сусідньому під’їзді", - зупинила мене консьєржка. "Звичайно", - дозволила я.

«Я — Світлана Яцина. Мій син Женя загинув в ДАП. Я хочу забрати Його тіло…», — голос незнайомої жінки з сусіднього парадного свідчив, що війна тут, вже в нашому печерському будинку, навіть якщо хтось воліє цього не помічати, робити вигляд, що це десь далеко. Я белькотіла, що, можливо, він живий, наївно намагаючись підтримати. Пані Світлана розповіла, що росіяни зняли тіла наших загиблих і безперервно крутять їх по своїм помиєчним пропагандистським каналам. І її мета — забрати сина… Був січень 15-го року.

Потім весь час думала, що, можливо, ми з Женєю перетиналися колись в дворі будинку, коли він йшов на лекції в університет, а я на роботу. Блискучий лінгвіст з кількома мовами, хлопчик з інтелігентної родини, він був мобілізований і взяв повістку, не втік. Вже потім я познайомилася з хлопцями і жінками, які з ним служили. Й завжди, коли буваю в Костянтинівці, заїжджаємо на місце дислокації бригади, де є маленька капличка і стіна пам’яті з їх Іменами. Пані Світлана ще згадувала, як Женя дзвонив їй напередодні нового року, що знайшов десь костюм Діда Мороза, й пішов в дитячий будинок на лінії зіткнення вітати малих, й щасливо сміявся, що це був найкращий день там, й що залишилося кілька тижнів в армії, й він повертається додому.

Ми й досі живемо на вулиці Московській… А я називаю наш будинок будинком Жені Яцини. Згадаємо всіх. Кого знали, про кого дізналися… Вічна вам пам’ять, Хлопці. Мужності і сил вашим батькам і рідним. Нам, як країні, теж мужності і сил — не зрадити вас і пам’ять.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram