Стандартний Богдан і «нестандартні» журналісти

Переглядаючи щодня стрічку новин, я ловлю себе на думці, що занурююсь у липку твань сюжету відомого роману Володимира Войновича «Москва 2042». Тільки тепер відчуття, що усі персонажі тієї утопії – члени революційних «п’ятикутників» з отцем Звєздонієм та Геніалісимусом включно, - стали «героями» нашого з вами часу.

За яким революційним псевдонімом з книги російського дисидента ховається нинішній глава ОПУ Андрій Богдан, — хай вирішує кожен читач для себе. Але те, що його ексцентричні вчинки та заяви усе частіше вписуються у висновок Олександра Довженка, не підлягає сумнівові. «Я помiтив, — писав всесвітньовідомий український кінорежисер, — що характерною рисою тупих людей, що займають iнодi вiдповiдальнi посади, є умiння швидко приймати радикальнi рiшення з усякого питання».

Богдана, однак, тупим не назовеш, — як-не-як адвокат Ігоря Коломойського. А олігархи навряд чи платили б за недолугість. І, судячи з його оцінок нардепів від «Слуги народу», божевільним він теж не є… Богдан, радше, ретельно читав Макіавеллі, і якоїсь миті вирішив для себе, що постулати цього середньовічного флорентійського державця можна запровадити в український ужиток. Зокрема такий: «Тільки тим государям вдається звершувати великі справи, які не тримають свого слова, які уміють обдурити інших і перемогти тих, хто довірився їхній чесності».

Тому й не дивно, що об’єктом особливої нелюбові очільника президентського Офісу є журналісти. Люди, які роблять свою справу, а саме здобувають і оприлюднюють новини. Якими вони б не були — оптимістичними чи трагічними, але реальні, не вигадані, не взяті зі стелі, не списані зі сценаріїв навіть найгеніальніших режисерів. Не кажучи вже про репризи 95-го Кварталу.

Цього тижня адепт дуже сумнівних, зате стандартних для певного виду публіки, «етичних» норм «нових облич» Андрій Богдан звинуватив неугодних журналістів у «недотриманні» стандартів. Зробив це, даючи інтерв’ю — увага! — ВВС — корпорації новин, де народилися стандарти сучасної світової журналістики.

На думку Богдана, «корумповані» журналісти потребують «очищення». За шаленої роботи законодавчого «принтера», нам, мабуть, вже невдовзі запропонують інструкції бажаної для команди Зе" журналістської люстрації (спроби вже є, мова про ідею прес-карти, якої можуть позбавити у випадку «проступків». — Авт.). Відкритим залишається лише запитання: з кого почнуть? Невже з «плюсів» чи NewsOne? Перші відчайдушно видавали фейки за факти, маніпулюючи якими «зелені чоловічки» дісталися влади. Другі успішно проштовхують в Україні план капітуляції кума Путіна, ставши рупорами антиукраїнського реваншу. Перші свого часу вже проходили сеанс «самоочищення» і «покаяння» — маю на увазі заяви журналістів 1+1 та ICTV після успіху Помаранчевої революції, лідерів та учасників якої вони дискредитували, як могли. Урок було втрачено намарно…

Завдання журналістів, як вже було зауважено, подавати факти. І вони це роблять. Натомість команда, до якої належить і Андрій Богдан, створила у країні паралельний світ, розповідаючи несосвітенні історії про «зраду», «торгівлю на крові», «бариг» і «вбивство брата». А тепер гучно обурюється, що справжня, не вигадана ними на догоду обивателям та малоросам, реальність, м’яко кажучи, не завжди вписується у їхні лекала. Дехто робить це гучно і безапеляційно, як Богдан, а дехто, до прикладу, прем’єр Гончарук, пробує дуже сором’язливо коригувати наобіцяне. Мовляв, вибачайте, що не всі показники майбутнього держбюджету відображають передвиборчу програму президента Зеленського. Сумно за край, — ще б побачити оту програму…

Богдан не тільки обурюється впертими і «нестандартними» журналістами. Він намагається схилити медійників до спільної роботи з конструювання реальності на догоду популістським цілям. Його алгоритм дуже простий — і президент, і парламент наразі керуються не законами, регламентами, а… соціологічними дослідженнями, «дзеркалом» прагнень народу. А те, що «дзеркало» може бути кривим, — не проблема? Даруйте, якщо завтра народ волатиме «розіпни!», вимагатиме публічних страт, — ви також виправдаєте «народним бажанням» репресії і мракобісся? Хіба ми не пам’ятаємо схожих моторошних «вимог трудящих» із зовсім ще недалекого тоталітарного минулого? Хіба не про це, зрештою, фільм «Заборонений», історія створення якого також позначена впливами одного надто вже одіозного представника «народу» — Стусового адвоката, чи, радше, прокурора — Віктора Медведчука?

Утім, Богдан визнає, що журналістика є «четвертою» владою і, за звичкою, — як це бачимо у стосунках президентської вертикалі з виконавчою чи законодавчою гілками, — пробує безпідставно втручатися у невластиву йому царину, брутально нагинати під себе, дискредитувати і паплюжити. Точнісінько, як президент, — гнобить непідлеглих йому керівників місцевого самоврядування, обзиває обраних народом достойників, словом, грає роль не Голобородька, а «царя-батюшкі»… Виборці Команди Зе! наразі аплодують популістам, однак дуже швидко їхня любов до «продавців ілюзій» зійде на пси. Так завжди буває, коли легковіри розчаровуються у нав’язаних їм фантазіях…

Можливо, загалу імпонують саме такі «етичні стандарти», однак для тих, хто розуміє важливість демократичного розвитку України, ба більше, — тих, хто вважає, що вона обов’язково стане частиною цивілізованого світу, який живе і прогресує на докорінно інших, ніж сповідувані Богданом і К підвалинах, — світогляд і повадки нинішньої владної команди є неприйнятними.