Референдум Богдана-Путіна

Озвучити ідею «референдуму про регіональний статус російської мови як — увага! — шлях до мирного врегулювання конфлікту на Донбасі» може або прямий штатний агент Росії, або істота, яка останні роки провела десь у сферичному вакуумі. Виходячи з презумпції невинності припускаю що у офісі нашого нового головнокомандувача сидить не шпигун, а просто марсіанин. Притому у них на Марсі регулярно дивляться «Раша тудей».

Що ж такого неможливого у пропозиції «невинно люстрованого» керівника ОПУ? Невже такий вже страшний «язик мєжнаціонального абщєнія», що я готовий, за словами Богдана, краще «щоб загинуло ще тисяч 15 людей»?

Справа зараз зовсім не у мові агресора, як не дивно, в цій ситуації якраз вона геть ні до чого. Я свідомо повністю виношу за дужки всі аспекти одно- та двомовності, цей текст взагалі не про них.

Справа у тому, що собою являє українсько-російська війна, яку ми витримуємо вже шостий рік поспіль, і що собою являє міф кремлівської пропаганди про неї.

В реальному житті, яке ми прожили і в якому залишили тисячі загиблих побратимів та посестер, на нашу країну напала сусідня країна. На мою землю прийшли через кордон люди зі зброєю, і зайняли спочатку Крим, потім Донбас, потім спробували додати Одесу та Харків. Вони прийшли без знаків розрізнення, але від того не припинили бути вояками сусідньої держави, відправленими Кремлем на завоювання «мятєжних хохлів». Так, як і всім окупантам у світовій історії, їм допомагали місцеві колаборанти — ті самі, які створювали їм «масовку» і на камери розповідали про «ущємлєніє язичних». Але не ці місцеві зрадники принесли в наш дім війну, вони лише сприяли професійним, укомплектованим всім від танків до «Буків» бійцям з-за порєбріка. Війну проти нас почала іноземна держава, вона ж досі тримає окупаційний контингент на наших захоплених територіях. У випадку Криму це навіть не приховується, на Донбасі прикривається Щоб озвучити те, що ляпнув Богдан, треба бачити картину світу такою, як її показують в «Раша тудей». А оголосити пропонований референдум означає одне — погодитись із російською версією того, між ким та ким всі ці роки йде війна. Тобто зняти всю відповідальність із агресора, офіційно оголосити його «поза грою», відмовитись від будь-яких майбутніх компенсацій та репарацій. Війна фактично оголошується «громадянською», з усім що із цього витікає, аж до можливої «миротворчої ролі РФ у внутрішньому українському конфлікті». Це навіть гірше, ніж відверта капітуляція перед РФ — це саме «гібридна» капітуляція, найбільша мрія Кремля. Капітуляція, при якій РФ виходить з брудної кривавої води абсолютно сухою та сяючою невинністю, а ми на додаток до поразки ще й приймаємо самі на себе всю вину — визнаємо самих себе винними у тому, що на нас напали та окупували шматок країни. Жертва, яка сама себе добровільно визнає винною у злочині проти неї та відмовляється від будь-яких претензій до злочинця — це ж просто мрія будь-якого бандита! листком «найбільш незалежних у світі народних республік». Лише країна, яка почала цю війну, може її закінчити — забравшись з нашої землі. І крім цієї країни більше нема з ким говорити про мир — бо від всіх інших настання миру ніяк не залежить. Шахтарів Донбасу не запитали, чи треба їх «захищати», просто прийшли на танках та встановили «русскій мір». Так само їх не спитають, коли будуть забиратися звідти назад. Як саме примусити агресора до миру — інше питання, не для цього тексту, але ключове те, що про мир можна домовлятись лише з Москвою, вона, і лише вона є суб’єктом цієї війни по той бік фронту, всі решта там — об’єкти, або ж по-бандитськи «тєрпіли», навіть ті хто грає роль статистів у московському спектаклі. Так було і так є в реальній, земній Україні.

В неіснуючій Україні Володимира Путіна все було інакше. Там, в цій химерній країні, російськомовних громадян жорстоко притискали злі бандерівці, і цим нещасним замордованим громадянам довелось повстати на захист своєї мови. Там, у путінській «Украінє тудей», війна йде не між Україною та РФ, а між громадянами України зі Сходу та Заходу. І от саме в цій викривленій реальності має сенс «референдум Богдана-Путіна»: Київ, який тепер вже ніби не «хунта», а всього лише балаган-кавеен, повертає «повсталим шахтарям» нібито «відібране» право на «язик Пушкіна», а у відповідь «повсталий народ Донбасу» починає переговори про своє повернення до України — звісно ж, на умовах Кремля, тобто повної амністії вбивць, легалізації банд як «місцевої поліції» та автономії «найнародніших у світі республік».

Я не знаю, чи голова преЗЕофісу настільки втратив зв'язок із реальністю, що не розуміє пояснених вище елементарних очевидних речей. Чи ж він абсолютно свідомо розігрує російський сценарій «перетворення імперіалістичної війни в громадянську». А ще я не знаю, який з цих варіантів мені страшніший — уявити, що моєю країною правлять штатні шпигуни Кремля, чи що вона випадково потрапила до рук сферично-вакуумних космонавтів без жодних уявлень про реальність.

Знаю одне: крім Богдана в країні живе ще багато людей, і частина з них пройшла цю війну. Ми добре знаємо, проти кого ми воювали, в боях з ким вижили та набули бойовий досвід, і це були аж ніяк не місцеві «русскоязичні». Ми воювали з армією Росії, і хай дорогою ціною, але зупинили її на нинішній лінії розділення. Так само ми спроможні зупинити бідь-який путінський референдум та тих, хто його пропонує. Якщо не буде іншого виходу, то навіть тими ж методами. Сподіваюсь, це не знадобиться.

Джерело