“Український вибір” Дмитра Фірташа

Верховний суд Австрії поставив крапку у судовій тяганині про видачу українського бізнесмена Дмитра Фірташа американським прокурорам.

Залишився підпис міністра юстиції Австрії, після чого пан Фірташ може полетіти до США, де з високою вірогідністю буде вивчати усі надбання пенітенціарної служби у наступні 30 років. Раптова зміна уряду в Австрії ускладнює проблему Фірташа, бо і міністр юстиції, і міністр зовнішніх справ, з якими мають проводитися консультації, не товаришують з адвокатами Фірташа, на відміну від міністрів попереднього уряду.

Юлія Тимошенко дістане сатисфакцію від того факту, що умови утримання пана Фірташа за державний кошт будуть гіршими від тих умов, що надали їй у Харкові, звільнивши для цього два поверхи лікарні.

Що спільного у цих різних справах? Газ! Всемогутній російський газ!

У першій справі це були контракти на поставку і транзит російського газу, підписані у 2009 році, які суворі донецькі пацани оцінили не тільки такими, що суперечили інтересам держави. Бо їхні поняття про державу і патріотизм були трохи специфічними. Вони вважали, що державні гроші мають перекочувати до їхньої кишені, а не до кишені «Газпрому». Ще більшою провиною з їхньої точки зору було те, що підписані пані Тимошенко контракти не збігалися з найдорожчим для донецьких пацанів — їхніми понятійними переконаннями.

У другому випадку це був саботаж американської компанії Шеврон, що мала розпочати видобуток газу в Україні. Цей саботаж Дмитро Фірташ влаштував на догоду тому ж російському газовому монополісту — компанії «Газпром», з яким його головний конкурент у торгівлі російським газом Юлія Тимошенко підписала угоду у 2009 році.

Американському правосуддю не сподобалося, що пан Фірташ незаконно втручається у роботу американської компанії, але їм здалося, що легше його доставити до американських слідчих, якщо послатися на іншу провину пана Фірташа — хабар, який він запропонував десь колись в Індії.

Попередньому американському Генеральному прокурору не подобалося не тільки втручання Фірташа у контракт між урядом України та компанією Шеврон. Він також вважав, що компанія «Росукренерго» — посередник у постачанні газу з Росії в Україну — була лише інструментом для перекачування грошей, які сплачувалися з бюджету України за російський газ для виведення їх за кордон. А гроші ці належали навіть не Україні, а МВФ, який надавав їх Україні у вигляді кредиту. Фірташу належало 45% посередницької структури «Росукренерго», ще 50% належало безпосередньо «Газпрому». При всій повазі до комерційних талантів Фірташа, важко було уникнути враження, що не всі 45% належать саме йому. І для такого враження не обов'язково мати доступ до інформації, яку має Генеральний прокурор США. Все ж таки, якщо б Фірташ не саботував роботу компанії Шеврон в Україні вимаганням 400 мільйонів доларів, американське правосуддя навряд чи так настирливо вимагало би його присутності перед її слідчими.

І якщо не всі 45% акцій «Росукренерго» в реаліях належали Фірташу, то і не всі облгази, через які гроші виводяться за кордон, не весь бізнес виробництва азотних добрив в Україні, а також і не весь ільменітовий бізнес належать йому. Очевидно, за цим стоять його московські партнери.

Бо і виробництво азотних добрив, і ільменітовий бізнес залежать від дешевого газу. Тому вони привертають особливу увагу російських бізнесменів. Через Фірташа, зокрема, російські бізнесмени або російські державні компанії контролювали і контролюють ці галузі виробництва. Але війна між Україною та Росією якось не дуже пасує до контролю Росії над усіма цими бізнесами. Тому що війна йде за родовища природного газу.

Тобто, якщо б Росія повернула вкрадені родовища газу (і, відповідно, окуповані території, бо без газових родовищ вона не має від них ніякого зиску), то хай і надалі інвестує у ці галузі, де завдяки доступу до дешевого газу має конкурентну перевагу. Але війна триває, і російський контроль над цими галузями виробництва дратує дедалі більше союзників України у цій війні. Вони ретельно дотримуються прийнятих санкцій щодо Росії і очікують такої ж прискипливості з боку української влади.

Якщо Фірташ дійсно буде виданий США, то російський контроль над облгазами, виробництвом азотних добрив та ільменітовим бізнесом в Україні стане очевидним через свідчення самого Фірташа у разі угоди зі слідством. Цього Росія не може допустити, тому більш вірогідним є втеча пана Фірташа до Москви. Паспорт громадянина Росії, мабуть, вже давно виписаний.

Щоправда, Росія втратить 135 мільйонів євро, які російський бізнесмен Анісімов вніс, як заставу гарантії перебування пана Фірташа на території Австрії. Але в порівнянні з втратами від облгазів, азотних комбінатів та ільменітового бізнесу, а також засобів масової інформації та низки інших активів — це не виглядає катастрофічними збитками.

Будь-яке завершення цієї справи — чи то видача пана Фірташа до США — чи його втеча до Москви — має надіслати і певний сигнал охочим до саботажу американських компаній в Україні: «Займайтеся своїм бізнесом і не заважайте роботі американських компаній. Ні заради інтересів Москви, ні з інших міркувань».