Чи виграв Путін від виведення американських військ із Сирії?

США зробили вибір на користь Туреччини, і питання створення курдської держави в регіоні відкладається на необмежений час

Раптове рішення президента Трампа вивести двотисячний контингент з Сирії - це насамперед спроба швидко поліпшити відносини з Туреччиною, які погіршилися до такої міри, що країна- член НАТО рік тому закупила системи протиповітряної оборони СС-400 в Росії за 2,5 мільярди доларів. США запропонували Туреччині 3,5 мільярдний контракт на купівлю американських ракет Петріот. Виведення американських військ з Сирії цьому безперечно сприятиме, так само, як і продажу винищувачів F-35. Втім, було б наївно все зводити до бажання продати зброю. Для американців питання значно серйозніше. А саме, чи вартує підтримка курдів погіршення відносин з Туреччиною, яка є членом НАТО і займає важливе стратегічне положення, що дозволяє потенційно зачинити Чорне море для проходу російських військових кораблів.

Ще важливішою є роль Туреччини з точки зору транспортування нафти та газу з Перської затоки і Каспійського регіону до Європи. Туреччина — найпривабливіший коридор для Туркменії, Азербайджану, Ірану, Іраку, Саудівської Аравії, Об'єднаних еміратів, Катару. Туреччина — це королева транзиту енергоносіїв з Азії до Європи.

Оскільки за останнє десятиліття США перетворилися з імпортера на експортера нафти і газу, для них можливість продавати свої енергоносії на європейському ринку стає дедалі важливішою. Тому партнерські стосунки з Туреччиною, від якої залежить, які саме енергоносії стануть дешевшими завдяки контролю над шляхами транспортування, дуже і дуже цікавлять американських експортерів нафти та газу до Європи. Виведення військ для цементування стосунків з Туреччиною — це їхній безпосередній інтерес.

Чого боїться Туреччина? Створення незалежної курдської держави в Іраку або Сирії. На сході Туреччини ще з часів розвалу оттоманської імперії на початку минулого століття, курди прагнуть створити свою державу. У тому регіоні на територіях Туреччини, Сирії, Іраку та Ірану проживаює понад 30 мільйонів курдів. Створення курдської держави в одній з цих країн спровокує визвольні рухи в інших державах, де є курди.

Курдське питання вже зіпсувало стосунки Туреччини з Німеччиною, яка підтримує курдів у Іраку. Оскільки і американський обмежений контингент оперував на територіях, де здебільшого проживають курди, Туреччина вкрай нервово сприймала можливу підтримку американцями курдів. Виведенням американських військ президент Трамп знімає питання, що непокоїло Туреччину, і простягає руку дружби турецькому президенту Ердогану.

Так, США зробили вибір на користь Туреччини, і питання створення курдської держави в регіоні відкладається на необмежений час. Німеччина розчарована, бо створення курдської держави в Іраку давало би можливість німецькому концерну БАСФ розробляти там нафтові родовища.

А тепер головне для нас питання: чи виграв від цього Путін? Ні, стратегічно він програв, бо створення більш тісного союзу між Туреччиною і США дає змогу саме цим партнерам вирішувати долю близькосхідних енергоносіїв в Європі, які конкурують з російськими. Дві російські військові бази в Сирії контролюють потенційний транзит нафти лише територією Сирії, а не всіх країн Близького Сходу. Тільки невігласи можуть думати, що Путін дійсно зрадів раптовому поліпшенню відносин між США і Туреччиною, а тим більше міг якось вплинути на це.

Путін привітав виведення американських військ. А що міг ще зробити? Поліпшення відносин США і Туреччини від нього не залежить. В Іраку російська «Роснефть» вже підбиралася до контролю над трубопроводами до Туреччини. Росія там би підтримала будь-яку силу, яка би цьому сприяла. Зараз це буде набагато складніше.

Рішення Трампа замінити міністра оборони Маттіса, який нібито був проти виведення військ з Сирії, може вплинути на ультиматум Росії щодо порушення угоди про ракети середньої дальності. 60 днів, які дали Росії для відповіді, спливають вже при новому міністрі оборони. Генерал Маттіс був прибічником твердої лінії щодо Росії. Чи буде його наступник Патрік Шенахен також критичним до Росії залишається під знаком питання. В усякому разі він не був прибічником надання летальної зброї Україні, мотивувавши тим, що не володіє для цього достатньою інформацією. На відміну від генерала Маттіса, новий міністр не має відношення до військової служби. Його кар'єра пов'язана з авіаційним концерном Боїнг, в якому мав відношення як до випуску військової продукції, так і цивільної. Росія є потенційно великим покупцем цивільних літаків компанії Боїнг. Боїнг також входить до п'яти найбільших військових концернів США разом з Локхід-Мартін, Рейтеон, Нортроп-Груммен та Дженерал Дайнемікс. До ради директорів останньої, яка спеціалізується на озброєннях для сухопутних військ, входив міністр Маттіс. На ракетах середньої дальності спеціалізувались Рейтеон та Локхід. Боїнг також спеціалізується на ракетах протиповітряної оборони, і Патрік Шенахен очолював там колись саме цей напрямок. Чи дістане Боїнг великі замовлення в разі виходу США з угоди про ракети середньої дальності, новий міністр знає краще. У цьому питанні, на відміну від нас, він володіє інформацією повністю.