Собор — привід для пропагандистських атак

Президент України Петро Порошенко оголосив, що об’єднавчий собор Української автокефальної православної церкви відбудеться 15 грудня у святій Софії.

Можна вже уявити, якими будуть ці дні в українському інформаційному просторі! Пропагандистські атаки Москви будуть гармонійно поєднуватися з некомпетентністю наших журналістів і популізмом наших політиків. Пропаганда, некомпетентність і популізм будуть щедро приправлені гноєм дурниць численних користувачів соціальних мереж — ботів і корисних ідіотів, яким буде просто необхідно довести самим собі, що це ніяка не автокефалія, а чергова «зрада», що насправді у нас не буде своєї церкви, а буде підрозділ Константинополя, що Москва перемогла, що все це потрібно тільки президенту Петру Порошенку для виборів, а населенню потрібні платіжки за газ, що якщо нову церкву очолить не патріарх, а митрополит, то це не церква, що якщо нову церкву не очолить Філарет, то це не церква, що якщо нову церкву очолить Філарет, то це не церква, що… Отже, за ті 10 днів, які пройдуть до собору, ми дізнаємося про українське церковне життя більше, ніж знали за останні десятиріччя.

Тому я просто хочу обмежитися констатацією кількох прописних істин для читача.

Перша істина — Константинополь не може надати об'єднавчому собору статут нової церкви, він може подати йому лише проект статуту. Церква — це живий організм, саме тому учасники собору можуть внести до документу свої корективи. Те, що проект статуту готувався на Фанарі, а не в Києві, пояснюється добре відомими — і навіть не прихованими — розбіжностями між головними учасниками собору, про що говорили і Філарет, і Макарій. Патріарх Варфоломій взяв на себе роль примирителя українських ієрархів.

Друга істина — титул глави нової православної церкви це не питання статуту або томосу, а питання окремого акту, який Вселенський патріарх вручає предстоятелю. Цей акт може бути вручений одночасно з томосом, а може бути складений і вручений в інший момент. Але в будь-якому випадку питання незалежності церкви і питання створення патріаршої кафедри — це не тотожні питання.

Третя істина — питання про окормлення пастви за рубежами країни, у якій діє автокефальна церква, завжди було болючим для Константинополю. Вселенський патріарх завжди використовував будь-які можливості для утримання і збільшення цієї пастви. Тому стверджувати, що стаття в статуті, яка говорить про окормлення українців за межами України Константинополем — якісь спеціальні підступи проти нової церкви — це брехня.

При цьому потрібно знати ще дещо. Після того, як американські та канадські парафії УАПЦ перейшли під омофор Константинополю, Вселенський патріарх конкурує за українську паству зовсім не з нечисленними парафіями Київського патріархату, а з Російською православною церквою США, якій Москва надала невизнану досі автокефалію, РПЦ за кордоном, що після возз'єднання з РПЦ стала її автономією і церквами самого Московського патріархату. Очевидно, що всі ці церкви — а по суті, частини однієї церкви — не визнаватимуть ані автокефалії, ані канонічності нової Української церкви. А Всеселенському патріарху важливо і утримати свою паству, і «евакуювати» українців Заходу з РПЦ — але так, щоб сумнівів у канонічності у них не виникало.

Четверта істина — українські журналісти (як, втім, і російські) абсолютно не розбираються в церковному праві та історії. Не розбираються від слова «взагалі». У нашій країні є тільки кілька спеціалізованих видань та фахівців — а писати тексти про те, що відбувається, готовий навіть той, хто не відрізняє православного від католика і Кіпрську церкву від Критської.

При цьому з російськими журналістами — навіть із фахівцями — є одна особливість. Вони знають тільки ту версію церковного права, яку викладають в російських університетах і семінаріях і яка не має нічого спільного з церковним правом як таким, а відображає лише «хотєлки» ієрархів РПЦ. Тому помилятися може навіть цілком благонамірений і не пов'язаний з офіційною пропагандою коментатор. До російських текстів потрібно ставитися з дуже великою обережністю — до будь-яких! Але наші журналісти грецькою не володіють, зате російською — досконало. І легко потрапляють до тенет чужої пропаганди.

І, п'ята істина — дорогий читачу, якщо ти сходив до церкви і поставив свічку або навіть якщо ти послухав якогось видатного відеоблогера, це ще не означає, що ти став великим фахівцем з церковного права і історії. Ну, от ні. Тому якщо ти воцерковлена людина, я тобі нагадаю, що церкви створюються за промислом Божим, а не за допомогою коментарів у соціальних мережах. А якщо ти не ходиш до церкви, так краще продовжуй фотографувати котиків, радити, як вилікуватися від грипу за допомогою подорожника і пояснювати, як перетворити Україну на Швейцарію не залишаючи канапи. Це у тебе краще виходить.

Джерело