Хочеш миру — готуйся до війни

Збройна агресія Росії проти українських військових кораблів у Кер­ченській протоці показала, що після чотирьох з половиною років ци­нічної гібридної війни з Росією значна частина українців абсолютно не готова до цієї війни.

Не готова насамперед морально… Досі не вщухають розмови на різних рівнях — від політиків у телевізорі до пересічних громадян на кухнях чи в маршрутці, — що це, мовляв, українська влада спровокувала Путіна на агресію проти наших кораблів. Я була відверто шокована, коли від кількох своїх знайомих, яких вважала цілком адекватними, почула саме таку версію трагічних подій в Азовському морі. Вони обурювалися не діями агре­сора, а тим, що наші «недалекоглядні» можновладці послали українські ко­раблі ледь не на вірну смерть. Виходить, господар своєї квартири не може перейти з кімнати у кімнату, не запитавши дозволу у буйного «квартиранта», який силою захопив одну з кімнат. За їхньою меншовартісною логікою, коли маєш під боком неадекватного квартиранта чи сусіда, найкраща поведінка — усіляко його умиротворяти. Я вже втомилася робити історичні паралелі та нагадувати, до якої трагедії така логіка привела світ у 1938 році…

Не знаю, що з деякими нашими громадянами робиться? Чи їм пороблено? Чи злість на українську владу, яка, за їхньою логікою, винна у всіх їхніх про­блемах, включаючи особисті, затьмарює їм розум? Чи так вміло оброблені російською пропагандою і не мають навіть крихти критичного мислення? Чи не здатні побороти у собі цей паскудний комплекс меншовартості? Ще можу зрозуміти, коли таку підлу риторику використовують продажні політики-ци­ніки. Вони давно втратили совість, а жадоба влади притупила усі нормальні людські відчуття, у тому числі і відчуття власної небезпеки. Але звичайні люди не повинні бути такими наївними і безпечними! Саме люди повинні привести відірваних від реальності політиків до тями, а не ставати жертвою чергових маніпуляцій.

Мене давно не дивує безмежний цинізм махрових популістів, але здиву­вав, наприклад, народний депутат Сергій Лещенко, який майже тими самими словами, що і вони, тішився, що у Верховній Раді вдалося зупинити «наступ авторитаризму і диктатури в Україні». У соцмережах хвалився, що їм вдалося скоротити термін дії воєнного стану з 60 до 30 днів та обмежити поширення дії відповідного закону лише на 10 областей. З цього я роблю висновок, що реальний наступ путінських гібридних військ їх лякає менше, ніж міфічний, вигаданий певними політтехнологами, наступ «авторитарного режиму Поро­шенка». Знайшли диктатора!

Якщо хтось з українських громадян досі сумнівається у доцільності вве­дення воєнного стану, наведу кілька фактів (а їх значно більше!), які свідчать, що Росія не на жарт готується до повномасштабної відкритої агресії. Про те, що Росія різко збільшила кількість своїх військ вздовж кордону з Україною та в окупованому Криму, а після військових навчань у 2017 році не вивела з Біло­русі свої війська, заявляв не лише президент Порошенко, а й чимало захід­них дипломатів. Начальник Генерального штабу Збройних сил України Віктор Муженко сказав, що Росія від початку серпня 2018 року нарощує потужності своїх військ на кордоні з Україною. Лише з середини вересня до 1 жовтня Москва збільшила кількість своїх танків Т-62 М з 93 до 250, і усі вони стоять на відстані 18 кілометрів від державного кордону. Та, схоже, наших скептиків ця інформація не надто бентежить. Як кажуть, очі не бачать, серце не болить.

Може, тоді деякі факти з буденного життя сусідньої країни-агресора вас протверезять. У Росії іде цілеспрямована кампанія пропаганди війни, грома­дян морально готують до війни. В Україні мало хто звернув увагу на новину, що депутати Держдуми Росії схвалили проект постанови про те, що рішення з’їзду народних депутатів СРСР, який засудив введення радянських військ в Афганістан, не відповідає «принципам історичної справедливості». Іншими словами, російська влада хоче виправдати афганську авантюру, внаслідок якої у самому Афганістані померло, за різними даними, від 600 до 2 млн. людей і, за офіційною статистикою, загинуло 15 тисяч радянських солдатів. Але коли в Росії цінували людське життя? Тепер відбувається реабілітація тієї страшної безглуздої війни на тлі підготовки до нової.

Путін демонстративно відмовляється розмовляти з Порошенком, не бере трубки. Чи це поведінка адекватного керівника держави? З одного боку, це чергове хамство, така собі форма приниження, а з іншого — демонстрація сили, виклик.

А як вам заява речниці МЗС Росії Марії Захарової про те, що вони не будуть переносити свої дипломатичні представництва у Львові та Києві. Її цитата: «Недавній історичний приклад свідчив про те, що іноді не потрібне перенесення, бо так виходить, що змінюється статус дипломатичних пред­ставництв. Ось у нас, наприклад, було генеральне консульство в Сімферопо­лі, а потім стало представництво міністерства закордонних справ у регіоні». Що це, як не майже прямий натяк, що Росія допускає окупацію всієї України, аж до Львова.

Як ви думаєте, навіщо у підручниках для 5-го класу російським школярам заклали завдання «написати лист батькові на фронт»? Дивно, що одразу ж не дали завдання писати похоронки. Лише одна мама публічно обурилась таким «домашнім завданням» і запитала російську владу через соцмережі, з ким Росія збирається воювати? Усі інші покірно писали листа. Так само покірно російські жінки відпустили своїх чоловіків на справжній фронт у «братську» Україну. Зрештою, згадайте, що від часу Майдану, а особливо після анексії Криму та окупації Донбасу, російська пропаганда методично зомбувала своїх громадян мерзотною антиукраїнською пропагандою. Думаєте, просто так, лише заради «любові до мистецтва»? А військова форма для дітей і підліт­ків, а гасло «Можемо повторити» на склі автомобілів… Все це робилося для мілітаризації свідомості росіян, для того, щоб коли Путін здійснить відкриту агресію, ніхто не робив «великі очі». До речі, 95 відсотків (!) росіян підтримали дії своїх військових у Керченській протоці.

Напад на наші кораблі — це перша відкрита російська агресія. Ні «зелені чоловічки», ні «ввічливі люди», ні «добровольці-відпускники», а російські вій­ськові, які не ховаються, а навпаки, усіляко демонструють свою звірячу агре­сію. Це свідчить про те, що відтепер Путін не буде маскуватися. А значить, готується до відкритої агресії. Коли? Та коли завгодно! Коли буде, на його думку, зручний момент (як було у Криму), коли спрацює одна з його провока­цій чи диверсій. Це може статися завтра, може, через місяць, а може, через рік. Але Україна мусить бути готова, як кажуть, на вчора!