Для чого з театру війни прибрали маріонетку Захарченка?

Те, що це мало статися, не викликало сумнівів. Інтрига була лише у питанні — коли? Немає сумніву і у тому, хто стоїть за цим вбивством. Коли продаєш душу дияволу — пощади від нього не чекай!

Чому з Захарченком вирішили реалізувати жорсткіший варіант, ніж з Плотницьким, ми знати не можемо. Ми багато чого не знаємо, але чимало про що здогадуємося. Хоча доля Плотницького нікому невідома. Після того, як він втік до Росії, про нього ні слуху ні духу. Тож невідомо, чи він живий? Втім, іншого сценарію, іншого фіналу цієї кривавої драми ні для Плотницького, ні для Захарченка бути не могло.

Характер закладення вибухівки, філігранне виконання теракту свідчать про те, що працювали специ у комфортних, сприятливих умовах. Українським спецслужбам здійснити таку спецоперацію у лігві ворога (нагадаю, вибух стався у ресторані з символічною назвою «Сепар», куди Захарченко заїхав несподівано, і про це знав лише його найближчий охоронець) було вкрай складно, майже нереально. Звичайно, немає нічого неможливого. Добре поінформовані люди казали мені, що Моторолу та Гіві свого часу прибрали наші хлопці, але добратися до Захарченка вони не могли. Та й навряд чи українські спецслужби могли завербувати найближчого охоронця Захарченка. А те, що він працював на ФСБ, як кажуть, не треба і до гадалки ходити. Звісно, якщо все сталося саме так, як нам подають. Адже є обережне припущення, що ватажка «ДНР» не вбили, що це була імітація. Ця версія також має право на існування, кілька фактів свідчать на її користь. Наприклад, дивує, що внаслідок вибуху загинула лише одна людина, більше ніхто не постраждав. Такого в принципі не буває… Крім того, ховали його у закритій труні, тобто трупа ніхто не бачив. Хоча який сенс у такому інсценуванні, не зрозуміло.

Втім, виходимо з того, що такого діяча вже не існує. Не так вже і цікаво, хто його прибрав (фізично чи політично), значно важливіше інше — для чого це було зроблено і які це матиме наслідки для України?

Може бути кілька версій. Одна — дуже банальна. Захарченко «зарвався». Зрозуміло, що усе фінансування з Росії, усі контрабандні потоки, зокрема вугілля, йшли через нього. Він купався у грошах і розкоші, про забавлянки його дружини ходили легенди. Є відома приказка: коли невідомо, про що йдеться, то напевно йдеться про гроші. Тож це можуть бути звичайні кримінальні розбірки, тобто наслідки внутрішнього конфлікту бандитів. Історія свідчить, що в 90-х роках минулого століття мало хто вижив з кримінальних авторитетів, які віджимали бізнес спочатку у звичайних бізнесменів, а потім один в одного. Те, що останнім часом робилося на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, мало чим відрізнялося від кривавих 90-х…

Крім того, за чотири роки абсолютної влади (мало бракувало до культу особи) будь-яка людина, а тим паче людина, у якої руки по шию у крові, остаточно втрачає здоровий глузд. Можливо, у певний момент ватажок так званої «ДНР» вирішив, що є важливим птахом, який готовий долетіти до Лондона через Київ та Берлін, а не маріонеткою, якою його вважав Кремль і якою він був по суті. Можливо, переоцінив свою значущість, загрався у крутого лідера, претендував на подальшу особливу роль. І це російських кураторів дістало. До того ж Захарченко був цінним свідком усіх злочинів Росії на території Донбасу. Не без його участі був збитий пасажирський «Боїнг» 17 липня 2014 року. А свідків, як відомо, рано чи пізно ліквідовують… До речі, голова СБУ Василь Грицак притримується саме цієї версії вбивства Захарченка. Особисто я схильна до іншої версії.

Радше за все, вкрай одіозна і токсична фігура Захарченка не вписувалася у подальші плани Кремля. Немає сумніву, що Путін шукає прийнятний для себе шлях розв'язання «мертвої петлі» на сході України. Усі його попередні інтриги зайшли у глухий кут. Як він не надуває щоки, але санкції таки послаблюють сук, на якому сидить. Путін розуміє, якщо санкції не будуть скасовані або хоча б послаблені, економіка Росії впаде. Знецінення рубля та пенсійна реформа вже вдарили по рейтингу Путіна. Пропаганда не справляється. В якийсь момент холодильник, тобто добробут, може переважити телевізор, тобто пропаганду. Це ризик для правителя Росії. Ризик втратити владу.

Путіну треба показати Заходу, що він робить якісь кроки для мирного врегулювання конфлікту на сході України, мовляв, він готовий забрати війська з Донбасу… Але просто так з Донбасу не піде. Путін мусить бути впевнений, що і надалі контролюватиме ці території через так званий особливий статус Донбасу. Йому розходиться втулити ці території Україні, але на умовах Росії. Щоб де-юре вони належали Україні, щоб Україна їх утримувала, а де-факто ними управляли з Кремля. Для цієї задачі бандит Захарченко був неприйнятним. Потрібна менш контроверсійна фігура, бажано абсолютно безлика. Отже, Путін може зробити вигляд, що йде на поступки «західним партнерам». Таким чином вбиває кількох зайців: з одного боку сподівається на послаблення санкцій, з іншого — позбавляється тягаря у вигляді фінансування цих квазіутворень, і головне — створює нові, непосильні проблеми Україні. Бо якщо окуповані нині території формально повернуться до України, ми отримаємо не лише мільйони ротів, які треба буде годувати, а й мільйони зазомбованих російською пропагандою виборців, які знову тягнутимуть нас у стратегічний союз з Росією.

Коли я бачила довжелезну чергу, де десятки тисяч людей стояли по шість годин, аби попрощатися з «улюбленим лідером», «героєм Новоросії» Захарченком, то вкотре зрозуміла, що ніякого спільного майбутнього з ними не може бути.