Пам’ять про тирана залежить від наступника
Мешканці Р Ф погодяться з будь-яким трактуванням дій колишнього вождя, — вдячно приймуть і війну, і мир, і повернення Криму Україні
Уже кілька днів поспіль в медіа обговорюють сенсаційну новину, яку з посиланням на власні джерела оприлюднило радіо «Озодлік»: в Узбекистані заборонили згадувати по телебаченню ім'я першого президента країни Іслама Карімова.
Зрозуміло, влада цієї інформації не підтверджує. Після смерті Карімова його наступник Шавкат Мірзієєв ухвалив низку рішень щодо увічнення пам'яті попередника. Однак про те, що про Карімова потроху перестають згадувати, повідомляли й раніше. То його книжки вивозять з університетських бібліотек, то проводять рейди проти торговців сувенірами з його зображеннями — нібито погано зроблені. Тепер ось черга дійшла до телебачення.
Але, якщо задуматися, така логіка розвитку будь-якого авторитарного режиму. Поки правитель живий, його підносять до небес. Коли він помирає, чиновники клянуться йому у вірності, а вдячний народ плаче на площах. Але проходить якийсь час — і наступник починає насаджувати власний культ особистості, а пам'ять про попередника йому тільки заважає. А народ раптом «прозріває» і починає згадувати, яким же тираном був його недавній кумир. Ось нинішній лідер — справжній герой! Помре — будемо ридати.
Так було у Радянському Союзі після смерті Сталіна. Та й у наш час в Центральній Азії ми спостерігали схожі кульбіти, наприклад, після зміни влади в Туркменістані. У мене немає ніяких сумнівів, що та ж доля чекає на російського правителя Володимира Путіна — після відставки або смерті, не має особливого значення.
Якщо Путін і справді вірить, що потрапить до російських підручників історії із позитивним знаком, нехай згадає про долю Сталіна, Хрущова, Ніязова, Карімова. Наступники не поважають пам'яті про колишніх правителів. А співвітчизники зраджують їх наступного ж дня після зміни влади — на те вони і жителі авторитарної держави. Такому жителю — якщо він хоче жити — належить любити того, хто при владі зараз. Ось він і любить — щиро і віддано, як сказали по телевізору.
Для нас же найважливішим є те, в яких помилках і злочинах звинуватить майбутній президент Росії Путіна і його оточення. У тому, що вони окупували Крим і Донбас або в тому, що виявили слабкість і не змогли встановити контроль над всією «Новоросією», а то й цілою Україною. Адже саме від цього буде залежати розвиток відносин України і Росії і те, чи будемо ми найближчі десятиліття жити у війні або мирі.
На мешканців Росії при цьому розраховувати не варто — вони погодяться з будь-яким трактуванням дій колишнього вождя, вдячно приймуть і війну, і мир, і повернення Криму Україні, і окупацію нових земель. Все буде залежати не від них, а від нового російського «царя».
