Кого наступного Москаль назве “їб...тим”?

Голова Закарпатської ОДА на сесії облради назвав виконуючу обов'язки міністра охорони здоров'я Уляну Супрун "їб... тою". І додав: "Ну скільки ми можемо терпіти дебілів в уряді?!"

В такий спосіб Москаль відреагував на зауваження Супрун, що вакцини від кору, які влада Закарпаття отримала від Угорщини в обхід офіційного Києва (вісім тисяч доз препарату) не були розмитнені належним чином. Іншими словами, це контрабандний товар.

Геннадій Москаль не вперше послуговується ненормативною лексикою. Не раз дозволяв собі нецензурні висловлювання на адресу опонентів і навіть пересічних громадян, які його дратували. Але вперше дозволив собі публічно образити колегу (адже і Супрун, і Москаль — чиновники високого рангу). Та ще й жінку! 

Здавалося б, ну погарячкував, не стримався, не зумів приборкати емоції. З кожним може статися. Зрештою, Москаль не вперше демонструє ексцентричну поведінку. Мав би охолонути, прийти до тями і виправити помилку: вибачитись за непристойну поведінку. До цього закликав голову ОДА і прем'єр-міністр України Володимир Гройсман. Але Москаль не з тих, хто визнає помилки. Він вирішив, що найкращий захист — це напад. І заявив, що це Супрун мала би перед ним вибачатися. На цьому "дискусія" закінчилася. 

Я спеціально почекала кілька днів, аби подивитися, чи відреагує на цей ганебний вчинок свого підлеглого президент Порошенко. На жаль, жодної реакції.  Президент відмовчався. І це не перший випадок, коли Порошенко мовчки ковтає гірку пілюлю від Москаля.      

Згадаймо позицію Москаля щодо нового закону про освіту. Голова Закарпатської ОДА розкритикував закон і закликав Порошенка ветувати  його.  По суті, виступив  в інтересах Угорщини! Вже тоді глава держави мав би негайно звільнити знахабнілого чиновника з посади. Або хоча б поставити його на місце.  Натомість з боку Банкової була дивовижна тиша.  Відтак Москаль “розпоясався”. Відчув  безкарність.  Виникає запитання: чому Порошенко не реагує на непристойну поведінку свого намісника?  

Схоже, Москаль переконав президента, що він  - незамінний на Закарпатті. Що тільки він здатний тримати область у кулаку, аби не допустити тут жодних сепаратистських проявів. Хоча насправді сепаратизмом на Закарпатті і не пахне. Тут, радше, йдеться про банальну боротьбу за владу, за впливи на область, точніше, на потоки контрабанди, з якої область живе. До призначення Москаля губернатором беззастережний вплив на Закарпаття мав Балога. На минулих виборах до місцевих органів влади за першість змагалися, по суті, дві політичні сили: умовно кажучи, партія Москаля (пропрезидентська “Солідарність”) і партія Балоги (“Єдиний центр” ). В результаті “Єдиний центр” отримав 19 депутатів,  “Солідарність” — 15 мандатів. Відтак Москаль, формально програвши вибори, взявся збирати більшість, заманюючи до неї інші політичні сили, які пройшли до ради. Балога також не сидів склавши руки. Розклад був таким, щоб мати більшість, потрібно було перетягнути на свій бік Партію угорців України, яка здобула вісім мандатів. По суті, вони отримали “золоту акцію”. Подейкують, Москаль мав з цього приводу розмову з прем'єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Не знаю, чи Орбан дав відмашку представникам проугорської партії Закарпаття, чи Москаль їм чогось суттєвого наобіцяв, але вісім депутатів від Партії угорців України увійшли до пропрезидентської більшості. Це дало можливість Москалю поставити  на посаду голови обласної ради депутата від “Солідарності”. Відтак голова ОДА став заручником угорців. Щоб не втратити більшості у раді, керівник області, вочевидь, змушений йти у них на поводі. Лише цим можна пояснити відверто проугорську позицію Москаля щодо освітнього закону, його лояльність до угорської громади. Цим  пояснюється і беззуба поведінка Банкової щодо витівок Москаля, небажання з ним конфліктувати. Президент, мабуть, боїться, що звільнення Москаля призведе до розпаду провладної коаліції в Закарпатській облраді. А це,  своєю чергою, може спровокувати дестабілізацію в регіоні. Таким чином і президент став заручником хитромудрої політичної гри Москаля. А той, розуміючи це, дозволяє собі робити і говорити, що йому заманеться. Як далеко може завести його ця безцеремонність і вседозволеність? Кого наступного назве “їб...тим”?