Україна вже не у «Контакті»!

Що жертвою інформаційних атак вже впали сотні тисяч громадян України? Чи анексія Криму і окупація частини території Донбасу не є наочним доказом наслідків цієї пропаганди? Хто буде сперечатися з тим, що інформація — це зброя? Причому в умовах гібридної війни значно потужніша, ніж конвенційна.

Понад три роки Україна воює з Росією, а один із найефективніших засобів впливу на людську свідомість — російські соціальні мережі, які контролює ФСБ (в Росії цього і не приховують!), вільно функціонують і, звісно, роблять свою чорну справу. Через них спецслужби вміло закидають не лише дезінформацію та фейки, а й за потреби можуть швидко та ефективно мобілізувати певну частину людей вже на збройні протести. Невже цих очевидних речей не розуміють захисники “свободи слова”, які раптом вчинили істерику і ґвалт з приводу рішення української влади заблокувати в Україні російські соцмережі. І що спільного мають “Одноклассники” і “Вконтакте” зі свободою слова? Ті, хто ставить їх в один ряд з традиційними медіа, при цьому переймаючись свободою слова, - свідомо маніпулюють та спекулюють.

Ба більше! Саме свободу слова, як велике завоювання західної цивілізації, російські спецслужби цинічно використовують для розхитування ситуації не лише в Україні, а й на Заході. При цьому у самій Росії свободи слова давно вже немає. Тому, коли “Репортери без кордонів” роблять заяву, що заборона російських соцмереж — це “неприйнятна атака на свободу слова і свободу інформації”, хочеться їх запитати: вони справді такі наївні чи, як кажуть, “включають дурня”. Хочуть бути святішими за Папу Римського? Саме завдяки таким “корисним ідіотам” Росія нахабніє до того, що вже дозволяє собі втручатися в американські вибори, обробляє мізки європейців через свої “раша тудей”. Навіть інфантильна і толерантна до всього Європа зрозуміла, яку небезпеку становить російська пропаганда. Торік у жовтні Комітет Європарламенту у закордонних справах ухвалив резолюцію, яка прирівняла небезпеку російської пропаганди до терористів “Ісламської держави”. А у кількох європейських країнах при міністерстві внутрішніх справ створили нові відділи, які покликані боротися з російською пропагандою та кібератаками.

Тож претензія до української влади може бути тільки одна: чому рішення про блокування російських соцмереж не було ухвалено три роки тому! Три роки Україна була (і, на жаль, продовжує бути) прохідним двором для різного штибу агентури і провокаторів. Тому наступним кроком, який також є запізнілим, має бути запровадження візового режиму з країною-агресором. Чи знову будемо три роки чекати? Поки “Гради” не вдарять?..