Нам би з терактами в Україні впоратись! А ще краще - їм запобігти...

Радник голови Служби безпеки України Юрій Тандіт заявив, що СБУ готова допомогти російській владі з розслідуванням теракту в метро Санкт-Петербурга.


 За словами Тандіта, у СБУ є версії з приводу цього теракту, проте в українських спецслужбах їх поки не коментують. "Всі держави, які мають досвід боротьби з тероризмом, відгукнуться на будь-які заяви. Якщо потрібно буде, ми теж можемо допомогти, як і інші держави, які вже зробили заяви", - заявив Тандіт.

Цікаво, ця ініціатива є особистим “поривом душі” пана Тандіта чи українських спецслужб? Якщо це самодіяльність радника голови, то у мене просте питання: чому він досі радник? Чому його негайно не звільнили? Якщо пану Тандіту так кортить допомагати спецслужбам ворога (чи він не вважає Росію ворогом, а російське ФСБ ворожою до України структурою?), то нехай їде до Петербурга і там надає свої професійні послуги. Як кажуть, чемодан-вокзал-Росія...

Щоправда, маю сумнів, що його послуг там потребують. А якщо і потребують, то точно не в плані розслідування цього теракту. Там і без українського спеціаліста чудово знають звідки вуха стирчать... Українським спецслужбам і без теракту в Петербурзі роботи не бракує.

Наприклад, більш прискіпливо розслідували теракт на військовому складі у місті Балаклія на Харківщині. Чи нарешті розкрили теракт в центрі Києва, внаслідок якого загинув відомий журналіст Шеремет. чи найсвіжіше зухвале вбивство — Вороненкова. А найкраще було б, якби наші доблесні спецслужби запобігли цим злочинам! Нам би свої метро, мости, військові склади, посольства та генконсульсва від диверсантів оборонити, бо ці диверсанти, терористи, різного штибу агентура та провокатори, почуваються в Україні цілком комфортно і безкарно. Натомість чуємо багато гучних і пустопорожніх заяв, але вкрай мало результату.  При цьому пан Тандіт про якийсь досвід говорить. Ми в своїй хаті не можемо повністю контролювати ситуацію, а пхаємося ворожому сусіду допомагати? Смішно це все виглядає і гидко. 

Уся біда, власне, у тому, що досі ворог не названий ворогом, а війна — війною. Звідси і оці меншовартістні заяви про допомогу, про бажання “відгукнутися”. Оце нерозуміння, в яких реаліях ми живемо і як гідна держава мала би у таких випадках поводитися. Складається враження, що такі, як Тандіт, далі існують у полоні стереотипів про “братню країну”, про мир-дружбу-жвачку...